Ерік Ларсон

Книга «SALE. Велич і ницість. Історія про Черчилля, його родину та спротив під час Лондонського бліцу»

Артикул: 300049

Переглянути фото книги

Дивитися відео

Завантажити уривок

Паперова 600 грн

Електронна 350 грн

Garage Sale 600 грн

Немає в наявності

Наш Формат

5.0

Вподобайки

Характеристики

Автор	Ерік Ларсон
Видавництво	Наш Формат
Рік видання	2022
Палітурка	тверда
Оригінальна назва	The Splendid and the Vile: A Saga of Churchill, Family, and Defiance During the Blitz by Erik Larson
Перекладачі	Анна Марховська
Кількість сторінок	592
Мова	українська
Розмір	140 х 210 мм

Категорія

ГАРАЖНИЙ РОЗПРОДАЖ

Ерік Ларсон - «SALE. Велич і ницість. Історія про Черчилля, його родину та спротив під час Лондонського бліцу»

Ціна

600 грн

Готівкою при отриманні

Банківською карткою VISA / MasterCard

10% з кожної проданої книжки видавництва "Наш Формат" ми передаємо на книжки для ЗСУ

Опис товару «SALE. Велич і ницість. Історія про Черчилля, його родину та спротив під час Лондонського бліцу» The Splendid and the Vile: A Saga of Churchill, Family, and Defiance During the Blitz by Erik Larson

NB! У КАТЕГОРІЇ "ГАРАЖНИЙ РОЗПРОДАЖ" КНИГИ З НЕЗНАЧНИМ ДЕФЕКТОМ, ЯК-ОТ ПОЖОВКЛИЙ ЗРІЗ, ЦІННИК АБО ЗБИТИЙ КУТИК, ЩО НЕ ВПЛИВАЄ НА МОЖЛИВІСТЬ І ЯКІСТЬ ЧИТАННЯ!

Одна з найкращих книжок року Time • Vogue • Fortune • Bloomberg

Бестселер New York Times

У США продано понад 9 мільйонів примірників

Тематика

Історія, біографії, політологія, біографія Черчилля, Друга світова війна.

Про книжку "велич і ницість"

Це історія про рік, що зробив Черчилля Черчиллем — отим ексцентричним генієм, яким ми його знаємо. Він працював у ліжку чи ванній, спав будь-де й будь-коли, ненавидів свист і помилки у звітах міністрів. А ще — ніколи не розлучався із чорною валізою для паперів і вмінням підбадьорити інших — навіть коли розповідав сумні історії.

Що переживав прем’єр, коли його переповнювало дражливе передчуття труднощів і можливостей? Коли тисячі бомб шматували його місто, а він ціною надзусиль вигризав довіру Штатів до Британії як союзника? Як реагувала його сім’я, коли торохтіли повітряні атаки, вили сирени й гуркотіли бомбардувальники? Це емоційна історія Черчилля, його родини і Британії на помежів’ї миру й війни.

Для кого видання

Для всіх, хто цікавиться історією та біографіями відомих людей, зокрема Вінстона Черчилля. Для тих, хто любить читати не сухі факти, а напівхудожню оповідь, що ґрунтується на достовірних фактах.

Чому ця книжка еріка ларсона

Книжка особливо близька українцям, адже описує реалії Британії під час війни: що переживали люди, як реагувала влада, як вдалося об’єднати суспільство тощо.

Це унікальна історія, що показує Черчилля не як монументального лідера, а як живу людину із запальним характером, живими емоціями й палкими промовами.

Про автора

Ерік Ларсон — автор восьми книжок, шість з яких стали бестселерами New York Times. За твором «Диявол у Білому місті» готується мінісеріал з Кіану Рівзом у головній ролі для платформи Hulu, а StudioCanal and Playtone Productions має права на екранізацію «У саду чудовиськ».

Книжки на схожу тематику

Відгуки про книжку "велич і ницість"

Завдяки відчуттю присутності Ларсон занурює читачів у глибину роботи Черчилля та його команди — як вони дивовижно швидко вирішують питання життя і смерті. Білл Ґейтс

Захоплива книжка, від якої неможливо відірватися. Опра Вінфрі

Цитати

Черчилль ігнорує власну безпеку

Бомбардування Лондона посилило страх за безпеку Черчилля, який він сам, здавалося, не поділяв. Навіть під час найлютіших рейдів він вилазив на найближчий дах і дивився. Однієї холодної ночі, спостерігаючи за рейдом із будинку, під яким розташовувалося бомбосховище Кабінету міністрів, він грівся, сидячи на димарі, аж поки до нього піднявся офіцер і чемно попросив посунутися: дим заходив назад у кімнати. Черчилль, зачарований гарматними пострілами, підходив до комплексів протиповітряної оборони навіть коли над ним пролітали німецькі бомбардувальники. Під час рейдів відправляв персонал у бомбосховище, але сам туди не йшов, а повертався працювати за стіл. І вночі, й під час пообіднього перепочинку він спав у себе в ліжку.

«Одного-двох я встигну уколошкати»

Перспектива нападу змусила всі прошарки британського суспільства замислитися про те, що конкретно він спричинить — не в абстрактному сенсі, а на рівні подій, які можуть відбутися, поки ти сидиш за столом і читаєш «Дейлі експрес» або підстригаєш трояндові кущі, стоячи навколішки у себе в саду. Черчилль був переконаний: Гітлер насамперед воліє його вбити, сподіваючись на те, що наступний уряд буде поступливішим. Він наполягав на тому, щоб у багажнику його авто завжди лежав ручний кулемет «Брен», і неодноразово присягався, що як німці нападуть, то забере їх із собою в могилу якомога більше. За словами інспектора Томпсона, Черчилль часто мав при собі револьвер — і подеколи його губив. Пригадує, як Черчилль, бувало, починав ним розмахувати, «лукаво і з насолодою» вигукуючи: «Бачите, Томпсоне, — живим вони мене не візьмуть! Одного-двох я встигну уколошкати, поки мене застрелять».

Відгуки про «SALE. Велич і ницість. Історія про Черчилля, його родину та спротив під час Лондонського бліцу»

Юлія Гура 08.10.2024 16:40

Книга "Велич і ницість" Еріка Ларсона про одного з найвидатніших діячів Великої Британії Уінстона Черчилля мені дуже сподобалася. Я і раніше вважала його талановитим та мужнім політиком, а книга допомогла мені глибше розкрити для себе цю тему. Мене взагалі цікавить історія Великої Британії та її політичних, наукових діячів.
Зараз нам українцям треба переймати досвід народів, які пройшли через великі війни. Ця тема не тільки цікава, але й актуальна. Бо ми також чуємо сигнал повітряної тривоги та бачимо, як наші рідні лякаються цього сигналу. Багато хто з нас вимушений ховатися в укриттях. Цей сигнал який звучить через агресію нашого ворога не дає нам відпочити вночі, і все одно ми, як колись британці, намагаємося приносити користь у наших сім'ях та на наших робочих місцях.
Цю книгу та багато інших я б хотіла побачити в бібліотеці Святошинського району "Свічадо". Хотілося б щоб бібліотеки мали більше нових, сучасних, цікавих книжок і могли задовольняти попит своїх читачів. Відповісти

0 0

Світличного 01.11.2023 21:44

На період читання цієї книги я був дуже зацікавлений у подіях Другої Світової Війни, одної з найтемніших та найжахливіших сторінок історії нашого існування. Хто, як не Вінстон Черчилль, має змогу назватися одним з провідних постатей даного періоду. Фактично його здібності грали визначну роль у перемозі над нацистами, і ніхто не знає, яким би був результат війни, якби Вінстон не став би на захист демократії.

Книга розкриває біографію та особисте життя героя, що, як і всі люди, має свої негативні риси. Хоча це не єдина заслуга твору. Мені дуже сподобалося, що ми можемо проглядати стан Британії в перший рік війни, що робить цю книгу більш унікальнішою, бо вона не концентрується на подіях і багатьох аспектів, а не закривається на одній темі, не даючи змогу побачити всю картину емоційного часу тогочасного народу.

Згадуючи події, що охопили нашу країну, ця книга дала мені змогу пам`ятати про важливість незламності людського духа, про важливість боротьби та супротиву, незважаючи ні на що. Раджу до прочитання цієї книги кожному, хто цікавиться історіє та визначиними постаттями.

Дякую бібліотеці Центральна бібліотека Відповісти

0 0

Голубенко Юлія 30.10.2023 01:10

Ця книга захоплює з першої ж сторінки. Особисто я обожнюю біографії відомих людей, особливо такі, що написані саме от в такому форматі, як ця книжка, де автор представляє нам не набір фактів і дат, а «живу людину із плоті і крові», якщо можна так висловитися в цій ситуації.

Черчилля любили, ним захоплювалися, але у той самий час у нього було і багато недоброзичливців. Британці любили його силу, яка передавалася і їм – Черчилль давав надію і натхнення боротися.

Попри те, що у центрі оповіді, звісно, сам Черчилль, з цієї книги ми дізнаємося не тільки про цю без сумніву видатну особистість. Книга розповідає про те, яким був перший рік війни для Англії. Мені дуже сподобалася манера, в якій автор викладає деталі. Хоча книга є документальним твором, вона насичена емоціями. Після прочитання цієї книги я набагато краще зрозуміла, що таке битва за Британію, і якою вона була. Відважні англійці пережили страшний жах бомбардувань, так само як зараз переживають українці.

З книги також більше дізнаєшся про те, як долю британців вирішила розумна тактика й рішучі політичні кроки могутнього та сміливого лідера. Доля країни багато в чому залежала від дій однієї людини, надзвичайно розумної, але все ж просто людини.

Книга розповідає про близькі відносини Черчилля з членами його родини, з улюбленим котом… Ці описи розкривають його ексцентричну, вигадливу натуру.

Дякую бібліотеці Центральна бібліотека Солом’янки. Відповісти

0 0

Олег Карпюк 27.10.2023 09:39

Про знаменитого британського прем’єра надруковано достатньо літератури українською, що не може не тішити, втім, «Велич і ницість» — не ще один байопік про Черчилля: нехай портрет на обкладинці продаватиме книгу, а персона з сигарою в зубах не полишатиме сюжетну лінію, та в центрі уваги міста, події та люди. Славетна столиця Британської імперії протягом першого року Другої світової війни переживатиме німецькі бомбардування, й заледве колись містян в бомбосховищах розумілося краще, ніж нині.

Вибухатимуть не лише бомби: Клементина Спенсер-Черчилль, дружина прем’єра, спускатиме шкуру із пацифістів-пораженців, ладних шукати мир в очах Гітлера, й суворо висварюватиме де Голля, невдоволеного затопленням французького колабораційного флоту. Нащадку герцога Мальборо пощастило з цією жінкою, здатною впорядкувати арсенали склянок любителя випити та дати лад житлу на Даунінг-стріт, котре сімейство миролюбів Чемберленів лишило свинарником. Життя публічне й особисте, моменти світової історії поряд із побутовими дрібницями, знаменитості й особистості дещо меншого калібру — вже сама назва вказує, що Ерік Ларсон збудував свою оповідь на полярностях. Історія вручила карти в руки такому підходові, адже бойові дії велися водночас на суші, на воді та в повітрі, політика внутрішня перемежовувалася з міжнародною, а любовні перипетії неодмінно втручалися у справи державної важливості — дружина недолугого гульвіси сина Черчилля Рендольфа Памела зрештою вийшла заміж за координатора лендлізу американця Вільяма Гаррімана.

«Секрет» видано в епілозі — це крива Воннеґута, за якою герой почергово переживає піднесення та кризи, щоб врешті досягти надзвичайного успіху: капітуляція Франції на тлі катастрофи корабля «Ланкастрія» з тисячами військових на борту занурює суспільство у темряву, втім, міністерство авіабудівництва нарощує випуск нових літаків, а промова прем’єр-міністра збадьорює націю. Змайстроване американським письменником панно із відбитком часу до біса живе й не полишає спроб вийти за межі; зайвого імпульсу поряд із просуванням у часі додають розмаїті географічні метання, перельоти та переміщення між локаціями, прогулянки й гонки на автівках (прем’єр любив швидку їзду у часи, коли паски безпеки ще не стали мейнстрімом).

В цій динамічній, гарячковій історії помічаєш знайомі риси: панічні настрої, відчай, невпевненість, посипання попелом та віднайдення прихованих резервів сили і стійкості. Відтворене минуле Лондона 1940-го висмикує з реальності та водночас зливає такий різний досвід воєдино — відзначити усі паралелі значило б переписати добру половину праці. Справді: прем’єр та його міністри від самого початку регулярно називатимуть наступні дні, тижні та місяці війни «ключовими» та «переломними», а вже епопея з обміном суверенітету британських островів на п'ятдесят старих американських есмінців, які збиралися пустити на брухт, не може уникнути дежавю леопардової ганьби імені Олафа Шольца.

Лідерство утримує позиції й в епоху балаканини про рівність; нехай «Велич і ницість» лиш мимоволі торкається теми, та роль особистості надто красномовна, щоб цього не помітити: не змінюється ані система, умови чи країна, проте вже за день після призначення нового прем’єра «мляві коридори пробудилися від сну» й урядовий апарат Даунінг-стріт почав жити наче мурашник . «Якбитологія» на тему «А якби замість Вінстона Черчилля був хтось інший» щонайбільше спекулятивна — саме його вітали громадяни, саме йому усміхалися погорільці на руїнах, саме з ним посполиті пов’язували перемогу аж настільки, що доньку Мері «лякала» їхня залежність від батька. Популярність, щоправда, не вберегла від звинувачень у тому, що нині назвали би «піаром» — депутат із Глазго від Соціалістичної партії критикував прем’єр-міністра за спонтанні поїздки задля «виставляння себе напоказ» містами, що зазнали німецьких бомбардувань.

Вишколений кліповим мисленням мозок високо оцінить калейдоскопічну структуру праці: історія представлена сотнями уривчастих, іноді — на пів сторінки, глав, тож допамінові мікросплески регулярно винагороджуватимуть читача. Відтворити дух часу допомогло скрупульозне збирання інформації: часописи винаймали сотні щоденникарів для фіксування вражень, а опитування ретельно відстежували суспільні настрої. Письменнику було з чим працювати, адже після війни «немов гриби після дощу, повиростали мемуари і щоденники», і як тут не заздрити такій суспільній прозорості.

Люди завше є люди: британці згодом перестали реагувати на повітряні тривоги, хоча що вже казати про людей, коли й сам Черчилль вилазив на дах, щоб подивитися на падіння бомб. Самих німців англійці кликали так само по-різному, як росіян кличуть «орками» та продуктами неприродного зв’язку свиней та собак — звучало там «гуни», «боші», «фріци» й подібні пейоративи. Напевно, не надто вдало показувати нашу війну, котрій кінця-краю не видно, попри невпинне продукування стратегій, візій та бачень на вільну тему #післяПеремоги, не унікальною, та зрештою капітулюєш, коли бачиш те саме нецільове використання німцями призначених для ураження кораблів парашутних мін, начинених 680 кілограмами бризантної вибухівки, що й у російських ракет протиповітряної оборони С-300 — перетворення на невибірковий інструмент терору цивільного населення.

Перший рік війни минає наче й непомітно, та водночас насичено: панічний страх перед бомбардуваннями спочатку поступається неприродному захопленню новим досвідом та долученням до чогось більшого, перетворюється на буденність, міцно вкорінюється у щоденних справах, та, як уся рутина, починає втомлювати й поволі виснажувати. Це про Лондон 1940-1941 років, так.

«Велич і ницість» не отримала б найвищу оцінку іншим часом, та нині поцілює в яблучко. Неважко сприймати події, що давно перетворилися на історію, та ще й коли відомо, що все скінчиться перемогою, чого не скажеш про біди контактів з телефонної книги.

Рекомендую всім, хто має таку змогу, завдяки тим, хто такого привілею нині не має.

відгук від Олега Карпюка
Рецензія з книжкового блогу "Карпюк пише про книжки" Відповісти

0 0

Олена Курбанова 27.09.2023 15:02

Є книжки, які прям must have для нашого часу. Аби не вірити дурним прогнозам, аби не тішити себе сподіваннями, що війну можна виграти компромісами, аби не шукати легких шляхів, а поглянути на схожу історію. Іншу, звісно ж, не таку, як наша, але не менш трагічну.
Тож, так я читаю про нього і про них, кого теж бомбили, хто теж ховався в метро під час авіаційних нальотів, кому теж пропонували здатися без бою…хто боровся, сплатив велику ціну, але встояв і виграв!
Але найперше, що я шукала в книжці "ВЕЛИЧ І НИЦІСТЬ" це рецепт, рецепт, як саме в найтяжчу годину в історії Британії Черчиллю, владі, армії вдалося об’єднати суспільство. Ясно, йому пощастило, бо тоді, під час Другої Світової не було стільки диванних воїнів у соцмережах, але і викликів йому не бракувало… Лідер пішов найважчим і найлегшим шляхом одночасно - вирішив почути своє суспільство, що хоче воно: миру чи перемоги… ну, а кінець історії ви і самі знаєте!
Тож … як сказав він тоді, так і нині це не втратило актуальності: «якщо ви прямуєте крізь пекло - ідіть, не зупиняючись…» і ми йдемо, йдемо не складаючи своєї зброї.
Друзі! Всім дико раджу цю книжку, як ліки від нервів, для утвердження у власних переконаннях і звісно ж, для натхнення! Відповісти

1 0

Жукорська Ярина 16.07.2023 15:41

Життя прекрасне, коли не опускати рук (с).

Мені завжди подобалася постать Черчилля і його “never, never, never give up!”.
Про цю книгу можна багато писати.
Якщо коротко - це саме те, що нам зараз потрібно ?

Сусідній з університетом будинок досі горів. Черчилль, одягнений в академічне вбрання, сидів на помості поряд із працівниками університету в аналогічному одязі; багато хто з них усю ніч гасив пожежі. Попри рейд і спустошення зала наповнювалася людьми…Люди спізнювалися, але приходили зі слідами сажі на обличчях, накинувши урочисті мантії на мокрий одяг, у якому вони гасили пожежі (с).

Життя є попри все. І на війні.
Чи навіть не так - саме під час війни життя відчуваєш по-справжньому.
І ти є справжнім.
Бо ти не знаєш, чи буде завтра, а якщо і буде, то яке.

?:

? Історія знає безліч прикладів досягнення недосяжних цілей.

? Кажуть, що він надзвичайно пригнічений, п’є і курить з ранку до ночі, - писав Геббельс.

? Навіть під час війни стаються трагедії, які не мають нічого спільного з кулями і бомбами, і зазвичай про них забувають у щоденному сум’ятті похмурих подій.

? Черчиллю якось вдалося навчити їх мистецтва безстрашності.

? Геббельс з дружиною Мартою мали шістьох дітей… і отруїли їх 1 травня 1945 року, коли Радянська армія була вже близько.

І в ній є навіть про те, що «заміж потрібно виходити не тоді, коли хтось хоче одружитися з тобою, а тоді, коли цього хочеш ти» ? Відповісти

0 0

Олександра Родигіна 01.03.2023 17:04

“Велич і ницість. Історія про Черчилля, його родину та спротив під час Лондонського бліцу” Еріка Ларсона - прекрасна книга про страшні часи.

Автор, відомий своїми історичними книжками, цього разу реконструює життя у Великій Британії напередодні та на початку Другої світової війни. Так, дійсно - дуже широко. Основний фокус, звісно, наведено на самого Вінстона Черчилля, його родину, соратників та співробітників. Але час від часу Ларсон виходить за ці межі і дає більше контексту - і зупиняється, скажімо, на питанні критичного недосипу лондонців через постійні повітряні тривоги. Або сприйнятті суспільством повітряних боїв. Або…цей перелік можна продовжувати досить довго ;)

Книга дуже кінематографічна. Не знаю, можливо у такому сприйнятті певну роль відіграє і те, скільки разів ми бачили все це на великому екрані, тож місцями важко не пригадати “Темні часи” з Гері Олдманом, або, щойно познайомившись із Джоном Колвіллом, одним із приватних секретарів спочатку Чемберлена, а потім і Черчилля, не пригадати Г’ю Легата з “Мюнхен: На порозі війни” (в основі фільму, до речі, книга Роберта Гарріса, теж беззаперечно варта уваги). І це добре. І це додатково демонструє, наскільки потужний вплив на нашу свідомість мають художні образи, завдяки яким історія оживає.

Інколи від книги перехоплює подих. Інколи під час читання на очі буквально навертаються сльози. Але найчастіше ти просто усвідомлюєш, що добре розумієш описані тут емоції, реалії, думки. Нічні повітряні тривоги, збори коштів на виробництво військової техніки, евакуації; виснажливе очікування нападу, страх, невпевненість, надію, рішучість. Читати про це, поділяти свій реальний досвід із героями історичної книги - сьогодні для нас це може мати несподіваний терапевтичний ефект.

Ерік Ларсон вирішив написати “Велич і ницість”, переїхавши до Нью-Йорку та замислившись про різницю у сприйнятті терористичної атаки 11 вересня жителями міста і тими, хто дивився за розвитком подій звіддаля. Для автора це спроба зрозуміти, що відчуває людина, коли її рідне місце опиняється під вогнем. Багатьом із нас це, на жаль, знайомо не з чуток та книжок. І тому в цій історії ми можемо побачити трохи більше: не тільки про те, як відчувати це - але й як витримати та перемогти.
Відповісти

1 0

Карпюк Олег 01.03.2023 11:04

3 0

Лехнюк Роман 27.01.2023 15:30

Видаючи на початку 2020 року у США книгу "Велич і ницість", присвячену першому – і найважчому – року прем`єрства Черчилля (травень 1940 – травень 1941), Ерік Ларсон і гадки не мав, наскільки вона буде актуальною для українських реалій 2022-го. Текст про щось, що давно, принаймні у Європі, стало минулим – масовані бомбардування міст, цинічні атаки на цивільних і, перш за все, намагання новітніх послідовників нацизму – рашистів – силою нав`язати іншим власний "новий порядок" – усе сьогодні сприймається не як цікава історична розвідка, а як повсякденна реальність. Так не повинно бути. Але історія, як бачимо, далеко не завжди йде прямо в напрямку прогресу.

Навіть якщо на короткий час абстрагуватись від паралелей із сьогоденням, "Велич і ницість" не є просто черговою оповіддю про те, який Черчилль молодець. Ба більше, дослідження Ларсона – а це ґрунтовна праця, що опирається на безліч джерел – далеко не тільки про сера Вінстона. Хоча йому й відведена центральна роль в оповіді, та не набагато менш важливими героями книги є близьке оточення прем`єра – діти, дружина, військові та цивільні посадовці найвищого рангу, особистий секретар тощо. Їхні листи, щоденники і т.п. з одного боку демонструють погляд "збоку" на постать Черчилля, а з іншого – значно краще за традиційні його біографії розкривають епоху.

У цьому контексті слід виділити ще одного ключового героя книги – звичайних британців. Як їм, перш за все лондонцям, жилось, коли ніч за ніччю, місяць за місяцем на них падали бомби Люфтваффе? Як вони знаходили наснагу не занепадати духом і продовжувати жити, працювати і навіть, за можливості, розважатись у місті, де ледь не щодня гинули люди? І, звісно ж, яку роль у надиханні співгромадян на безнадійний, принаймні станом на 1940 рік, опір відігравала постать Вінстона Черчилля? На ці питання Ерік Ларсон дає панорамну й детальну відповідь. Це той випадок, коли підзаголовок книги "Історія про Черчилля, його родину та спротив під час лондонського бліцу" цілковито себе виправдовує.
Характерна риса книги – перепади сюжетів та настрою. Однієї миті читаємо про глобальні військові та історичні рішення, які доводиться приймати Черчиллю. Іншої – як його особистий секретар Джон Колвілл поміж бомбардувань Лондона і безлічі справ намагається побороти кохання до дівчини, котра не відповідає йому взаємністю. В одному розділі Ерік Ларсон змальовує моторошну картину чергового масованого бомбардування Лондона, а вже в наступному – як дружина Черчилля Клементина намагається переконати 18-річну доньку бодай відтермінувати заручини з хлопцем, якого вона знає заледве місяць і який для юної Мері Черчилль взагалі став першим досвідом закоханості. І так протягом всієї книги. Хід безумовно успішний, адже завдяки ньому читаємо не про "бронзових ідолів", а бачимо на сторінках книги живих людей, які переживають найрізноманітніші емоції – від радісного піднесення до митей слабкості та розпачу. Навіть Черчилль.

Ерік Ларсон звернув увагу на деякі аспекти, що зазвичай оминали біографи Черчилля. Як прем`єр-міністру вдавалось в умовах строго нормування продуктів і товарів по свій країні отримувати дозвіл на улюблені сигари, шампанське чи страви? Як відповідна державна служба намагалась вести строгий облік всіх страв і напоїв, що подавались на влаштовуваних Черчиллем регулярних прийомах для високих гостей у резиденції прем`єр-міністрів – Чекерсі? Як звичайне обробляння фермером власного поля поруч із Чекерсом ледь не звело нанівець всі засоби маскування резиденції від ймовірних авіаударів? Здавалось би, такі питання аж ніяк не найважливіші. Але відповідаючи на них, автор зробив оповідь куди яскравішою і легшою для сприйняття.
Стиль оповіді – окремий плюс книги. Ерік Ларсон зумів загорнути вивчення тисяч позицій джерел і літератури в обгортку ледь не кінематографічної повісті. Чудовий приклад того, як пропонувати історію для широкого кола читачів. Тішить, що й дехто з українських істориків також вже опанував таке вміння. В автора цих рядків під час читання неодноразово в умі виникали порівняння з "Останньою імперією" Сергія Плохія – така ж науково вивірена і стилістично легка, майже художня оповідь.

На сторінках "Величі і ницості" автор показує моральні дилеми, деякі з них актуальні і для наших нинішніх реалій. Наприклад, чи можна проводити час за танцями та розвагами поки триває війна? Питання складне, багатогранне, а відповідь на нього залежить від нюансів. Його задавала собі й юна Мері Черчилль. 8 березня 1941 року вона відвідувала щорічний бал королеви Шарлотти, після якого в компанії друзів планувала провести ніч за танцями в популярному клубі "Кафе де Парі". Ще під час балу пролунав сигнал повітряної тривоги – на той момент настільки буденна подія, що на це мало хто звернув увагу. Не звернули її й Мері та завсідники "Кафе де Парі". Та якщо доньці Черчилля це зійшло з рук, то гостям клубу – ні. Коли Мері з друзями після балу прибули в район "Кафе де Парі", то шлях їм перекрила поліція, пожежні та цивільна оборона. Не знаючи що трапилось, Мері з друзями провели ніч в іншому клубі.
У розпал танців Мері дізналась про причину недопуску їх компанії в "Кафе де Парі" – у заклад влучила німецька бомба, забравши життя тридцяти чотирьох людей і поранивши ще вісімдесят. Її емоції для багатьох українських читачів перегукуватимуться із власними: ""На вечірці було так весело [...] аж ось зненацька нам здалося, що це все неправильно і взагалі блюзнірство", – написала Мері у щоденнику. дотепер їй здавалося, що зенітні гармати, їхні екіпажі та віддалені звуки і спалахи – це десь далеко, за межами щоденного життя. [...] Один друг з її компанії, Том Шонессі, спробував поглянути на цю трагедію під іншим кутом: "Якби люди, які загинули в "Кафе", зненацька повернулися й побачили нас усіх тут, вони сказали б: "Грайте музики, Не зупиняйся, Лондоне"". Так вони і вчинили: танцювали, сміялися й жартували аж до пів на сьому недільного ранку".

Ледь не кожна згадка Черчилля в нинішній Україні загрожує накликати порівняння сера Вінстона з Володимиром Зеленським. Спокуса вкрай велика, але залишмо її для іншої оказії. Наразі обмежимось ремаркою, що на Даунінг-Стріт, 10 та в Чекерсі "Мівіну" не запарювали, а критика уряду і особисто лідера держави в пресі чи на парламентській трибуні не сприймалась суспільством чи самою владою як табу. І хоча нацистський міністр пропаганди Йозеф Ґеббельс і намагався використовувати британську свободу слова для роздмухування недовіри до такого ненависного в Німеччині Черчилля, він зазнав фіаско.

При знайомстві з книгою Еріка Ларсона український читач на фрагментах про руйнівні удари Люфтваффе по британських містах точно уявлятиме собі на місці Лондона Маріуполь, замість Ковентрі чи Плімута – Салтівку, Бахмут чи інші міста чи їх райони, понівечені російськими військами. Останні "перевершили" німецьку авіацію часів Лондонського "бліцу". За 1940 і 1941 роки по всьому Об`єднаному Королівстві – включно з Лондоном – від бомбардувань Люфтваффе загинуло 44 652 особи, ще 52 370 зазнали поранень. Серед загиблих було 5626 дітей.

Ми наразі не знаємо точних чисел. Та, на жаль, є всі підстави вважати, що в одному лиш Маріуполі загинуло більше мирних мешканців, ніж у всій Британії за наведений час. Читаючи про загиблих українських чоловіків, жінок і дітей, про зруйновані міста та поламані долі тисяч і тисяч наших співгромадян, а потім знайомлячись із стражданнями лондонців чи мешканців інших британських міст під час німецьких авіаударів закрадається одна морально неоднозначна думка. Думка про те, що нам тепер дуже легко зрозуміти, чому, коли хід війни змінився і в 1944-1945 роках вже британська та американська авіація стирала із лиця землі німецькі міста, британці не надто печалились долею мешканців Гамбурга, Берліна чи Дрездена. Бо так спокусливо на їх місці уявити Москву, Петербург чи Бєлґород.

Вихід українського видання "Велич і ницість. Історія про Черчилля, його родину та спротив під час лондонського бліцу" вкрай доречний. По-перше, тому що це просто якісна, емоційна та яскрава історична оповідь один із визначальних моментів не лише британської, а й європейської та світової історії, а про роль Черчилля і говорити зайве. По-друге, і це найважливіше, праця Еріка Ларсона демонструє навіть тим, хто досі не розумів засадничої речі. Що історія – це не лише про давноминулі часи й нікому не потрібні дати й імена, а й про вивчені та невивчені уроки, про боротьбу за власні цінності та виживання перед лицем страшної загрози.

"На Святвечір [1941] Черчилль із Рузвельтом, який стояв поряд із ним в ортезах для ніг, звернулися з Південного портика Білого дому до тридцятитисячного натовпу, який прийшов подивитися, як запалюють національну ялинку [...] Він [Черчилль] сказав про це "дивне Різдво" і про те, як важливо його зберегти, неначе острів посеред бурі. "Нехай для дітей цей вечір буде сповнений сміху й веселощів, – сказав Черчилль. – Нехай вони весело бавляться з подарунками Санта-Клауса. нехай ми, дорослі, також уповні відчуємо їх безмежну втіху... – Потім тембр його голосу раптом знизився до глибокого грізного гарчання: – перш ніж повернутися до своїх жорстоких обов`язків і страшного року, який чекає попереду. Хай буде так! Ціною наших жертв і відваги в цих дітей не вкрадуть їхній спадок, їм не відмовлять у праві жити у вільному й порядному світі"". Відповісти

1 0

В'ятрович Володимир 16.01.2023 13:55

Прочитав цю книгу ще в кінці 2021. Для мене - це досі одна з кращих історичних робіт за останній час. Автор вміє добре писати - оперує великою кількістю джерел, викладає матеріал у цікаві сюжети, відтворює широкий контекст, врешті має чудовий стиль, який межує з художнім текстом.

Але ще більше враження книга справила через кілька місяців після прочитання, після 24 лютого. Описані тут переживання мешканців Лондона 1940 року наклалися на неймовірно схожі відчуття тих, хто залишився в Києві, обложеному росіянами.

Про країну, яка боролася сам на сам із втіленням світового зла, поки добрі друзі розбиралися чи і як можуть їй допомогти, про її громадян, які переживають жорстокі бомбардування своїх міст, ховаються у метро, але продовжують жити, продовжують боротися. Це і про Британію 1940 і про Україну 2022.

Сподіваюся, що незабаром такі книги будуть і про нашу війну.
І завершення цієї історії буде теж таким самим - світ ,здивований відвагою незламної нації, насолодиться її перемогою в боротьбі із злом.

Але, щоб якийсь інший Ларсон зміг колись написати таку книгу (головним джерелом якої є особисті щоденники) - записуйте власні переживання та спогади. Публікуйте в себе у соцмережах чи просто зберігайте для майбутніх дослідників.

Дякую видавництву Наш Формат за український переклад книги. Вчасний і потрібний. Запрошую усіх до читання. Відповісти

2 0

Надія Скокова 22.08.2022 11:34

Написати чергову небанальну книгу про життя Черчилля сьогодні складно. Однак навіть якщо вам довелося вже прочитати понад десяток історичних книг про події Другої світової війни та місце Черчилля у її вирішенні, Ерік Ларсон зможе здивувати своїм підходом розповіді про життя британського прем’єр міністра та англійців в перший рік війни проти гітлерівської Німеччини.
На сторінках книги «Велич і ницість» автор ювелірно розкриває постать Черчилля в деталях, які раніше були упущені дослідниками та біографами видатного прем’єр-міністра. Прицільний погляд Еріка Ларсона до особистості Черчилля та поведінки британців протягом першого року війни зумовлений його власним бажання зрозуміти як нація пережила це потрясіння. Порівнюючи досвід власного спостереження за подіями 11 вересня в Нью-Йорку, автор задався питанням як лондонці почували себе тоді, в 1940-му. Саме такий фокус і зумовив його прискіпливий погляд до речей і дрібниць, які упускалися раніше чисельними дослідниками війни, політичної історії та прогресу. Ерік Ларсон у своїй книзі вивчає перш за все людей, їхні спостереження за новим світом та причини тривалої стійкості в час, коли здавалося ніхто і ніщо не прийде на допомогу.
Саме тому, не менш важливою лінією розповіді в книзі є логічне формування народної довіри британців до нового прем’єра. На основі безлічі джерел, особистих щоденників та даних британської розвідки, Ларсон конструює реальність життя в Лондоні в час, коли місто щоночі палало під фугасними бомбами, однак продовжувало жити і боротися. Здавалося б, скільки може нація витримати, коли незрозуміло скільки потрібно триматися? Ларсон показує що встояти можна довго. Формування національної стійкості, бажання помсти та перемоги у війні – це риси, які британцям сформував Черчилль. Він був лідером нації, який глибоко відчував її біль, і попри всі труднощі розумів як загартувати її дух. Що він і робив, регулярними промовами по радіо, постійними (часто скандальними) виїздами на місця бомбардувань та системним посиленням національної оборони Британії.
Що відчували лондонці, коли на місто щоночі падали бомби? Як відрізняються відчуття під час перших бомбардувань від відчуттів під час сотої ночі? У що вірити, коли війна вперше відбувається не в далекій Європі, а над власним містом, в небі? Період лондонського бліцу був ключовим у формуванні національної британської ідентичності, адже Черчиллю довелося бути лідером в час, коли до світла не лише потрібно було звертатися, це світло потрібно було створити і переконати своїх слухачів і прихильників, що вони до нього дійдуть. Що він невтомно і робив.
Описи подій з полів французького фронту, бомбардувань британських міст та американського ізоляціонізму протягом 1940-1941 років змушують переосмислити період «незрозумілої війни», який передував плану «Барбаросса» в червні 1941 року. Сьогодні це залишається як ніколи актуальним. Тоді, їм всім було чого повчитися у боротьбі з Гітлером та новітніми способами веденням війни – повітряними силами та інформаційною пропагандою.
Книга «Велич та ницість» залишає по собі відчуття надії та стійкості людей, які вірять. Еріку Ларсону вдалося створити чудове дослідження щоденного життя Черчилля та британців, читання якого захоплює і не відпускає до останніх сторінок розповіді. Відповісти

7 0

Дивитися ще відгуки

Залиште свій відгук

Книгомани завжди мають свою точку зору і полюбляють ділитись нею. Залишайте відгуки та рецензії на цю книгу для майбутніх покупців. Заздалегідь дякуємо!

Читачі найчастіше обирають

Інші книги автора

Схожі товари

Підтримайте проект "Книжки для ЗСУ"