Павло Скоропадський

Книга «SALE. Скоропадський. Спогади 1917-1918 (Український переклад)»

Артикул: 300327

-20%

Переглянути фото книги

Garage Sale 264 грн

Немає в наявності

Наш Формат

5.0

Вподобайки

Характеристики

Автор	Павло Скоропадський
Видавництво	Наш Формат
Рік видання	2022
Палітурка	тверда, матова
Перекладачі	Елеонора Гончарик
Кількість сторінок	456
Мова	українська
Розмір	140 х 210 мм

Категорія

ГАРАЖНИЙ РОЗПРОДАЖ

Павло Скоропадський - «SALE. Скоропадський. Спогади 1917-1918 (Український переклад)»

Ціна

330 грн

264 грн

Готівкою при отриманні

Банківською карткою VISA / MasterCard

10% з кожної проданої книжки видавництва "Наш Формат" ми передаємо на книжки для ЗСУ

Опис товару «SALE. Скоропадський. Спогади 1917-1918 (Український переклад)»

NB! У КАТЕГОРІЇ "ГАРАЖНИЙ РОЗПРОДАЖ" КНИГИ З НЕЗНАЧНИМ ДЕФЕКТОМ, ЯК-ОТ ПОЖОВКЛИЙ ЗРІЗ, ЦІННИК АБО ЗБИТИЙ КУТИК, ЩО НЕ ВПЛИВАЄ НА МОЖЛИВІСТЬ І ЯКІСТЬ ЧИТАННЯ!

Видання «Скоропадський. Спогади 1917-1918» підготувала група фахівців Інституту археографії Академії наук. Текст спогадів Гетьмана подано мовою оригіналу, з коментарями, ґрунтовною післямовою і анотованим покажчиком імен.

Тематика

мемуари, історія України, політика,

Про книгу

Йшов четвертий рік світової війни. Втомлений подіями генерал-лейтенант російської імператорської армії Павло Петрович Скоропадський, нащадок старовинної старшинської фамілії, ще не знав, що стане гетьманом незалежної Української Держави.

Епоха змін, яку самовбивчо наближали революціонери всіх мастей, перетворилася на апокаліпсис, війну всіх проти всіх, але Скоропадському стало духу взяти на себе невдячну ношу державного будівництва. Спроба закінчилася цілковитим і очікуваним провалом, але окремі починання гетьмана дотривали до наших днів: саме йому Україна завдячує, наприклад, Академією наук.

Для кого книга

Для якнайширшого кола читачів, усіх, кого цікавить історія України та постать Скоропадського зокрема.

Чому ця книга

У цих пронизливих спогадах постають буремні роки революції і громадянської війни та особиста драма Скоропадського, який за влучними словами Вячеслава Липинського, став українцем, тільки переставши бути гетьманом. Але, на жаль, було вже пізно: Україну охопив червоний морок з півночі. Коментарі до видання підготували Георгій Потульницький, Владлена Мараєва. Післямова — Ярослава Пеленського, Ігоря Гирича та Георгія Папакіна.

Відгуки про книгу:

Мемуари Павла Скоропадського розвінчують міфи довкола його постаті. Відвертий опис діяльності гетьмана — глибоке джерело для аналізу його здобутків, помилок і трансформації політичних переконань. Відтак це повна картина переломної історичної доби, уроки якої нам необхідно засвоїти.

Леонід кравчук, перший президент україни

Павло Скоропадський — одна з найважливіших і до кінця «не прочитаних» постатей ХХ століття. Він разом зі своїм Краєм весь час перебував у транзиті — від лояльно-імперського малоросійства до модерного політичного націоналізму. На відміну від його товариша Маннергейма, гетьману не судилося побудувати суверенну незалежну державу. Але його спроба, Українська Держава 1918-го, — це цікавий історичний феномен, вивчення якого дає ключі до розуміння, чому Скоропадському не вдалося втілити свій задум в життя і чому нам так важко закінчувати розпочату ним справу сьогодні.

Вахтанг Кіпіані, головний редактор «Історичної правди»

Відгуки про «SALE. Скоропадський. Спогади 1917-1918 (Український переклад)»

Pletinka Andriy 08.11.2023 17:30

Давайте розберемося, що сталось у 1917-1918 рр. - в цьому дуже допоможе ця книга. Павло Петрович Скоропадський - нащадок козацької старшинської родини, генерал-лейтенант російської імперської армії, який став у руля держави у роки революції. Та трагедія полягала в тому, що він був прихильником автономії України у складі Росії, а української національної ідеї став дотримуватися лише після свого повалення.

Ця книга - матеріал для глибокого аналізу, тільки зіставивши всі події, всі рішення, всіх людей, яких призначав гетьман - стають зрозумілі справжні його погляди і його трансформація від русофіла до національного патріота.

На відміну від маршала Маннергейма, який у Фінляндії за тих же обставин побудував і зумів зберегти Фінську державу, Скоропадський українську втратив. Тут варто сказати, що у Фінляндії була національна еліта, яка підтримувала культуру, був заможний клас селянства, у той час як в Україні цього не було, а селянство віками пригноблювалось. ????

Гетьман припустився ряду серйозних помилок у кадровій політиці, призначаючи справжніх україноненависників. Та все ж він значно розвинув науку, відкривши Національну Академію Наук, економіку - запровадивши приватну власність на землю, культуру - відкривши багато кінотеатрів і музеїв. Він хотів побудувати потужну армію, і частково йому це вдалося, за допомогою видатних українських військових, таких як полковник Болбочан.

Та буремні події більшовицької революції затягнули і його. Його було скинуто в результаті державного перевороту, а в Україну прийшла Директорія на чолі з С. Петлюрою. Відповісти

1 0

Коваленко Андрій 10.09.2022 19:39

Напевно найкращий твір про період. Але по порядку
1. Автор стояв на позиції федерації Росії з Україною. Ідея явно не сподобається багатьом, але думку про "федерацію слов'янських народів" можна знайти багато де, зокрема і в роботі Кирило-Мефодіївського товариства.
2. Цей твір не про те "які всі були погані, що мені заважали". Скоропадський не ставить на мету очорнити всіх, кого тільки можна, але все ж надає кожному характеристику (у тому числі Винниченку, Денікіну та подібним персонажам, з яким був особисто знайомий)
3. Автор чітко пише про свої помилки. Критикує не лише інших, але й себе.
4. Незважаючи на трагічне закінчення, (Скоропадський тут картає як Антанту, УНС, так і самого себе) автор спогадів пише у дуже спокійному темпі.

У цілому, автор дуже гарно написав про історію, критикуючи і підтримуючи кроки та рішення, а не окремих особистостей. Якщо хочете зрозуміти Національно-визвольні змагання 1917-1921рр. - відповіді тут Відповісти

3 0

Олександр Воронюк 08.12.2021 10:42

Є банальна істина: історію пишуть переможці. Тим важливіше читати тексти переможених. Це ще одна банальна істина.
Перед нами типовий приклад ретроспективного погляду зневажених Історією. Чим нудні їх мемуари, так це тим, що вони написані за одним сценарієм: я був вумний і красівий, але мене не зрозуміли. Такі персони постійно бідкаються на дефіцит часу, кадрів, і те, що вони стали жертвою обставин. А, отже, відповідальність за поразку лежить на всіх, окрім нас величних.
Павло Скоропадський - не виняток. Офіцер російської армії, волею обставин висунутий на спасіння Батьківщини, зі своєю місією не впорався. Як би це банально не звучало, але читаючи спогади гетьмана, не покидало жорстоке дежа-вю: українці, в яких, як відомо, на двох припадає три гетьмани, не можуть домовитися перед зовнішньою загрозою. А потім з радісним мазохізмом самі ж руйнують ті крихти державності, які були. Роблять за ворога основну роботу.
Дивує спокій гетьманових мемуарів: я намагався врятувати родіну, проте не вийшло. Ну нічого, буває, принаймні я спробував. От тільки ЯВПГ не розумів тоді, що його Батьківщини - Малоросії, з садком вишневим коло хати та ностальгією за козацькою вольницею - більше немає.
Це розуміння прийде в еміграції, під впливом Липинського Скоропадський перейде на позиції самостійництва. За це гетьману повага: на відміну від своїх лівих опонентів, він зумів піднятися над своїми помилками та не впасти до очорнення своїх вчорашніх соратників (привіт, Винниченко!). Не впав Скоропадський і в ілюзію засліплення щодо нової влади, на відміну від Грушевського. Не залишився він і впертим монархістом, як російські білогвардійські "гаспада афіцери".
На час же написання мемуарів Скоропадський переконаний, що Велика Росія та вільна Україна не суперечать одна одній, а друга є органічною частиною першої ("федерація" є одним з найбільш повторюваних слів у спогадах). Втім, це не заважає маятникові суспільної міфології сьогодні зрушити вправо: від обожнення Грушевського, Винниченка, Петлюри та інших кабінетно-вагонних державців до літаній "ах, яку державу ми втратили у 1918 році!"
І посередині не зійдешся, ми це добре сьогодні знаємо. Серединний шлях не рятує від проклятої антиномії нашої історії, а лише глибше занурює в неї: коли ми припинимо обирати між хутірським українським провінціалізмом та великоросійською імперською свідомістю?
Чим книга цікава, то це зануренням у атмосферу революції (сторінки про поневіряння Скоропадського наприкінці 1917 - на початку 1918 року читаються як добрий авантюрний роман) і точним прогнозом долі Директорії Винниченка і Петлюри. Як відомо, після повалення Гетьманату в грудні 1918 року колишні члени Центральної Ради протримаються в Києві аж до початку лютого 1919 року.
Також порадував науковий коментар та додатки - нариси українських істориків про Гетьмана, Гетьманат і долю самих спогадів. Відповісти

5 0

Ольга Урядко 23.11.2021 10:56

А ви помічали, що 20 століття завжди проходять пробіжкою у навчальних закладах? Через хронологічний розгляд, це завжди одні з останніх тем у навчальному році чи семестрі і зрозуміло, як швидко їх подають. Власне тому я й зупинилась на цій книзі у книгарні. Перша думка була: версії про події 1917-1918рр зі слів цієї сторони я ще не читала.
Читаючи «Спогади» я все більше впевнювалась в інтуїтивному відчутті важливості розуміння тих подій для сприйняття нас сьогоднішніх. Сторінка за сторінкою у читача вимальовується образ П.Скоропадського, і це образ інтелігентної людини, ти починаєш довіряти тексту, відчувати його. Знаєте чому відчувати? Тому що, читаючи про події 100-літньої давнини ти розумієш, що сучасна наша держава не особливо просунулось за ці сто років- у нас ті ж самі проблеми з браком професійних кадрів, що можуть очолити міністерства, у нас ті ж самі проблеми з розумінням себе як окремої самодостатньої нації. У деяких частинах відчуття, що ти читаєш про наш час і це досить шокуюче.
Як на мене, у книзі досить відверто і чесно описано особисте ставлення автора до політичних подій та ситуації, що склалися, його ставлення до Росії і України - це цінно, навіть у моментах з якими читач незгодний.
Це важлива книга, для усвідомлення помилок і розуміння проблем минулого, для окреслення чіткої картини, що ми або самостійна нація і ми є, або ми й далі сподіватимемось на когось з сусідів і нічим хорошим для нас це не закінчиться. А ще розуміння, що ми повинні бути цілісні і об’єднанні, тому що, доки наші «проукраїнські» сили будуть діяти один проти одного- це буде найбільша наша проблема, особисті амбіції часто дроблять спільні зусилля і зводять їх на нівець, ми стаємо самі собі ворогами.
Закінчу словами Скоропадського: «Що б там не сталося, Україна в тій чи іншій формі буде. Не змусиш ріку повернути назад, так само й з народом, його не змусиш відмовитись від своїх ідеалів». І тут можемо відчути неприємність і не згоду у словах «чи іншій формі», а потім читаємо друге речення і схвально погоджуємось – щось подібне присутнє під час читання усіх «Спогадів». Відповісти

2 0

Демченко Тамара 02.11.2021 12:29

Друге видання «Спогадів» П. Скоропадського здійснене видавництвом «Наш формат» через 20 з лишнім років після першого, яке побачило світ у 1995 р. Потреба в перевиданні мемуарів була викликана інтересом до постаті Гетьмана, появою низки репрезентативних досліджень сучасних вчених, що засвідчили розрив з радянськими стереотипами вітчизняної історії, сторіччям Української революції 1917–1921 рр. й, можна припустити, агресією Російської Федерації проти України, яка розпочалася у 2014 р. Мемуари П. Скоропадського, що писалися по свіжій пам’яті, є важливим джерелом для осмислення причин поразки Української Держави, усвідомлення відповідальності еліти за долю народу й державності, її ролі в боротьбі за національну незалежність.
До книги включені також три розвідки дослідників: діаспорного українського історика Ярослава Пеленського, який був головним редактором першого видання й автором передмови до «Спогадів» та праці Георгія Папакіна й Ігоря Гирича. У сукупності вони дають змогу читачеві краще розібратися як у сутності гетьманату, так і в причинах поразки революції загалом. У передмові І. Гирич чітко відзначив: «Непідготовленість людей, а особливо провідників, до випробувань боротьби за державність – одна з головних причин трагічного розвитку й завершення Української революції». Саме цей фактор став на заваді творенню «самостійної української консервативної держави», і не дозволив Павлові Скоропадському посісти таке місце в українській історії, яке «можна було б порівнювати з роллю і місцем Карла Маннергейма у фінській або Кемаля Ататюрка в турецькій історії».

“Дякую бібліотеці Чернігівська обласна універсальна наукова бібліотека імені В.Г. Короленка” Відповісти

0 0

Ростислав 19.10.2021 18:10

Гетьман був дуже неоднозначною фігурою, він дотепер викликає захоплення одних (переважно тих, які не читали його спогадів) та глибокий осуд в інших, але це відбувається, коли розглядають всю його діяльність та весь його пройдений шлях. У «Споминах» розповідається переважно про період 1917 – 1918 років, в час його командування 34-м армійським корпусом Російської Імператорської Армії та перебуванням на чолі Української Держави. Варто відзначити щирість спогадів, у яких автор показав свої погляди і думки саме в той період, що робить їх цінним джерелом для розуміння тодішньої ситуації та мотивацію гетьмана до прийняття рішень.
Так хто ж такий Павло Скоропадський зразка 1917- 1918 ? Відповіді він дав сам, власноручно написавши цю книгу, тому тут не може бути інших трактувань, навіть якщо б декому цього захотілось.
Перш за все, він був тоді «малоросом». Тобто, перебував посередині між українцями та «великоросами» (це його термін). З однієї сторони критикував зверхнє ставлення «великоросів» до українців, але з іншої - протиставляв себе українцям: «Я люблю російську мову, українці її терпіти не можуть…. Я люблю середню Росію, Московщину – вони вважають, що ця країна огидна». Його малоросійство спричинило наступне :
1. Він противився українізації 34-го корпусу. Тобто, калмик Корнілов переконував «нащадка козаків» надати корпусу українського характеру !!!
2. Скоропадський активно впроваджував у державі «двоязичіє», захищав викладання в гімназіях та університетах російською. Саме він заборонив перевести Київський університет Святого Володимира на українську мову викладання. (Але зараз його хвалять за те, що відкрив новий український університет на «задвірках» тодішнього Києва).
3. На більшість провідних посад призначав усіляких українофобів та русскіх шовіністів. (Хоча потрібно чесно визнати, що пропонував посади й деяким українцям, але вони гидували працювати разом із «русскімі»)
По-друге, він був досить посереднім воєначальником. Майже не відвідував навіть ті військові частини, які були на службі Української Держави, а підбір офіцерських кадрів взагалі був незадовільний. Чого варте призначення головнокомандувачем військ Української Держави Федора Келлера !!! Першим кроком цього «діяча» був наказ про знищення української символіки та бюстів Т. Шевченка у військових частинах, які ще підтримували український дух. Все це описує Скоропадський з розчаруванням, але ж сам його вмовляв зайняти цю посаду ?
По-третє, Павло Скоропадський виявив себе посереднім політиком, дуже піддавався впливам. Сам розповідає, що того міністра йому порадили, за іншого «умоляли». За час перебування у владі, а це 7 місяців, відбулися аж ТРИ зміни урядів, а у третьому не знайшлося ЖОДНОГО міністра, який би підтримав незалежність України.
Ну і останнє, Павло Скоропадський – це, мабуть, єдиний керівник України за всю понад тисячолітню історію, який добровільно прийняв рішення (грамоту) про СКАСУВАННЯ ДЕРЖАВНОСТІ. Вдумайтесь ще раз – керівник незалежної держави виступає проти її незалежності. (Щось подібне хотів повторити Янукович, але не встиг).
Може виникнути запитання : «Невже нічого корисного для України гетьман не зробив?». Були і заслуги : відкриття українських шкіл, заснування Академії Наук, відкриття театрів, заснування Державного оркестру, школи кобзарів. Піднімав питання про необхідність приєднання Криму та Кубані. Але…. усього цього занадто мало, коли Українська Держава без української армії, поліції, спецслужб, без української влади, врешті-решт !
Можливо, вийшов занадто похмурий образ, але Павло Скоропадський все так і описав у своїх «Споминах». Тут не потрібно щось придумувати, сперечатись, а досить взяти і прочитати цю книгу.
(Згодом, Павло Скоропадський на еміграції, завдяки проукраїнському оточенню вже став на українські позиції, гідно виховав своїх дітей в українському дусі, хоч у сім'ї й спілкувались російською, але це вже не тема його книги «Скоропадський. Спогади 1917-1918»). Відповісти

1 0

Дивитися ще відгуки

Залиште свій відгук

Книгомани завжди мають свою точку зору і полюбляють ділитись нею. Залишайте відгуки та рецензії на цю книгу для майбутніх покупців. Заздалегідь дякуємо!

Читачі найчастіше обирають

Інші книги автора

Схожі товари

Підтримайте проект "Книжки для ЗСУ"