«SALE. На мінному полі пам'яті. Щоденники, есеї, оповідання»

NB! У КАТЕГОРІЇ "ГАРАЖНИЙ РОЗПРОДАЖ" КНИГИ З НЕЗНАЧНИМ ДЕФЕКТОМ, ЯК-ОТ ПОЖОВКЛИЙ ЗРІЗ, ЦІННИК АБО ЗБИТИЙ КУТИК, ЩО НЕ ВПЛИВАЄ НА МОЖЛИВІСТЬ І ЯКІСТЬ ЧИТАННЯ!

Про книжку

Пам’ять скріплює і тримає. Сьогодні вона міцна, як і кава на передку, та на завтра спогади блякнуть, розчиняючись у буденних турботах. Але є те, що врізається надто глибоко, аби зникнути: це війна. Пережите не стирається й не зникає. Достатньо лише заплющити очі — і пам’ять, мов старий кінопроєктор, знову оживляє кадри, від яких не втечеш.

«Ми повертатимемось сюди завжди, усе своє життя, в ці окопи, до нас молодих зі зброєю. От побачиш. Ти зрозумієш це пізніше».

У цьому виданні вміщено щоденникові записи, есеї, оповідання й деякі вірші Максима «Далі» Кривцова, які зібрав та упорядкував його друг і побратим Валерій Пузік. Свої думки Максим почав фіксувати ще від 2015 року — у період його служби у складі 5-го батальйону ДУК «Правий сектор» та у складі Бригади швидкого реагування Національної гвардії України. Чимало записів було зроблено й після демобілізації — про фотографію, випічку, подорожі, дитячі табори, де він був виховником, та роботу з ветеранами російсько-української війни. А після початку повномасштабного вторгнення Максим знову приєднався до війська і служив кулеметником. У цей нелегкий період життя він активно фіксував тодішню буденність, фотографував побратимів, писав поезію.

«Далі» вже немає з нами, але він живе в нашій пам’яті через ці плівкові фотографії, вірші та щоденникові записи.

Весь прибуток від реалізації теперішнього та майбутніх накладів книги, а також електронних примірників «На мінному полі пам'яті», будуть розподілятися між родиною Максима та ГО «Реформація».

Про автора

Максим Кривцов — український військовий, поет, фотограф і волонтер. Пішов на війну добровольцем у 2014 році. Згодом працював у Центрі реадаптації та реабілітації учасників АТО та ООС «ЯРМІЗ» і в благодійній організації Veteran Hub. Як фотограф і ментор доєднався до проєкту для дітей «Строкаті Єноти». Після повномасштабного вторгнення росіян у 2022-му знову повернувся на фронт — був кулеметником у ССО.

Максим загинув, захищаючи Україну, 7 січня 2024 року на Харківщині.

Інша книга автора:

«Вірші із бійниці», Максим «Далі» Кривцов, «Наш Формат», 2023 рік

Відгуки на книгу:

«Строкатий та ніжний.

Сумний та веселий.

Хлопець із синім волоссям та воїн.

Тут війна, діти, поезія. Тут пошук себе, пошук мрій, пошук людини. Тут сюрреалізм, громадська позиція, ліс. Тут небо, земля, гори. Тут історії людей, кохання, рецепти випічки, яку так любив Далі. Тут війна, яка проявляється щораз сильніше, і б’є, і стирає.

Пам’ять — єдине, що в нас залишається. Вона нависає свинцевими хмарами, нависає непромовленими словами, запахами.

«На мінному полі пам’яті» — це про імена та відчуття.

«На мінному полі пам’яті» — щоденник Максима Кривцова 20152024 років.

«На мінному полі пам’яті» — це автопортрет поета, фотографа, виховника, воїна, написаний ним самим.

Беріть і читайте.

Читайте і пам’ятайте». Валерій Пузік, військовослужбовець, художник, письменник, режисер та близький друг «Далі»

Цитати з книги максима «далі» кривцова:

Пам’ять — єдине, що в нас є і буде. Ми повертатимемось сюди завжди, усе своє життя, в ці окопи, до нас молодих зі зброєю. От побачиш. Ти зрозумієш це пізніше.

А ще перед тим збиралися з дітьми зі «Строкатих Єнотів» малювати комікси. Я вигадав свого супергероя — Людину-Людину. Вона прокидається зранку, чистить зуби, п’є чай чи каву. Іде на роботу, усміхається людям, що йдуть назустріч. Говорить «добрий день» і «будь ласка». Притримує двері в метро. Акуратно зачиняє двері в таксі. Дзвонить щодня родичам. Співає, коли ніхто не чує. Ховає погляд, коли соромно. Просить вибачення.
Дякує за руки, бо ними можна відчувати тепло та гладити кота. За ноги, бо ними можна пробігати поруч з парком і озером. За тіло, бо воно відчуває. За пам’ять, бо можна змінюватись.

Хочу бути Людиною-Людиною.

Коли повертаємось із ротацій, їдемо в автівці додому, ми не відчуваємо щастя, хоча хочемо повернення. Напевне. Ми відчуваємо одне — порожнечу. Одну спільну на всіх порожнечу, колективну, як пам’ять. Ми захлинаємось нею і задихаємось від її випарів.

І нарешті, допомагаючи друзям, ми спекли італійську паску крафін. За місяць від початку Великодня — на День Європи. З журавлиною та родзинками — яка і листкова, і з цитрусовим післясмаком. Такими смаками зміцнюється пам’ять, наче герметичним клеєм. І в цих місцях ретельно наглядають вартові спогадів та конвой ностальгії.