Книга «SALE. Консерватизм. Запрошення до великої традиції»
Немає в наявності
Характеристики
| Автор | Роджер Скрутон |
| Видавництво | Наш Формат |
| Рік видання | 2022 |
| Оригінальна назва | Conservatism. by Roger Scruton |
| Перекладачі | Катерина Диса |
| Кількість сторінок | 176 |
| Мова | українська |
| Розмір | 140 х 210 мм |
| Категорія | ГАРАЖНИЙ РОЗПРОДАЖ |
| Артикул | 300165 |
Роджер Скрутон - «SALE. Консерватизм. Запрошення до великої традиції»
Ціна
350 грн
280 грн
Готівкою при отриманні
Банківською карткою VISA / MasterCard
10% з кожної проданої книжки видавництва "Наш Формат" ми передаємо на книжки для ЗСУ
Опис товару «SALE. Консерватизм. Запрошення до великої традиції» Conservatism. by Roger Scruton
NB! У КАТЕГОРІЇ "ГАРАЖНИЙ РОЗПРОДАЖ" КНИГИ З НЕЗНАЧНИМ ДЕФЕКТОМ, ЯК-ОТ ПОЖОВКЛИЙ ЗРІЗ, ЦІННИК АБО ЗБИТИЙ КУТИК, ЩО НЕ ВПЛИВАЄ НА МОЖЛИВІСТЬ І ЯКІСТЬ ЧИТАННЯ!
Від авторитетного консервативного філософа сучасності
За підтримки ГО «Реформація»
Тематика
Філософія, політологія, консерватизм, культурний консерватизм, цінності.
Про книжку "консерватизм. запрошення до великої традиції"
Видатний філософ Роджер Скрутон веде читачів від початків консерватизму як політичної філософії у XVI столітті до сьогодення та показує, що консервативне мислення зіграло важливу роль в інтелектуальній історії Заходу.
Ба більше, без таких консерваторів як, зокрема, Едмунд Берк, віконт де Шатобріан, Томас Стернз Еліот, Фрідріх Гаєк та Хосе Ортега-і-Гассет Західна цивілізація ніколи не стала б тим поєднанням свободи та відповідальності, який донедавна забезпечував її успіх.
Для кого видання
Для тих, хто цікавиться суттю консерватизму — без упереджень і нашарувань стереотипів. Для всіх, кому небайдужі історія, філософія, мистецтво.
Чому ця книжка роджера скрутона
Чи справді «консерватизм» — відсталість, символ небажання щось змінювати? Чи справді консерватори — ті, хто виступав проти свободи? На ці питання аргументовано відповідає Роджер Скрутон. Він показує консерватизм з іншого боку — через праці Гассета і Гаєка, вірші Еліота й Рільке, музику Гофмансталя та Штрауса. Це не заперечення прогресу, а те що зробило Захід вільним та успішним.
Про автора
Роджер Скрутон — британський філософ і письменник. Член Британської академії, членкореспондент французької Академії моральних і політичних наук. Редактор консервативного політичного журналу Salisbury Review. Автор понад 50 книжок із філософії, мистецтва, музики, політики, літератури, культури, сексуальності та релігії. Серед його найвідоміших публікацій — «Значення консерватизму», «Сексуальне бажання», «Естетика музики» і «Як бути консерватором». Дописувач Times, Spectator і New Statesman.
Книжки на схожу тематику
Відгуки
Один із найпромовистіших і найзворушливіших спогадів про консервативні традиції в західній політиці, філософії та культурі, які я коли-небудь читав. Це чудовий підручник для тих, хто погано знайомий із консервативними ідеями. Річард Олдос, Wall Street Journal
Автор демонструє, що навіть система поглядів, яка апелює до збереження традиції, міняється з часом, змінюється її співвідношення з іншими ідеологіями, які теж еволюціонуть. Колишні «союзники» консерватизм та лібералізм стають завзятими суперниками в сьогоденні. Рекомендую усім, хто цікавиться чим був і чим є консерватизм, завдяки чому він досі непросто є, залишається впливовим у світовій політиці. Володимир В'ятрович, історик
Ця книжка не є «консерватизмом для початківців» і потребує наявності базових уявлень з історії, політології та філософії. Проте для будь-якої освіченої людини це видання досить простими словами переконливо демонструє хибність багатьох усталених упереджень про консерватизм. Роман Лехнюк, історик, "Запрошення до великої традиції. Чим є і чим не є консервативна ідея"
Цитати з книги роджера скрутона
Для консерватизму важлива і свобода, і її обмеження
Зображення громадянського суспільства, представлене Смітом, стало основою для консервативної позиції того часу. Громадянське суспільство справді складається з індивідів, які вільно діють, — Сміт це визнає. Але свобода передбачає відповідальність, що ґрунтується на співчутті, яке змушує нас намагатися дивитися на свою власну поведінку й поведінку інших з позиції неупередженого судді. Інститути права та влади існують, щоб накласти обов’язки й гарантувати, що їхнього виконання не уникнуть і ними не зловживатимуть. Звісно, ліберали це також визнають. Але для консервативної позиції важлива відмінність у наголосах.
Для консерватизму важлива свобода, це так. Але для нього також важливі інститути й підходи, які визначають відповідальність громадян і гарантують, що від свободи ми всі будемо у виграші. Тому для консерватизму також важливі обмеження свободи. І тут, у потенційному конфлікті з крайніми ліберальними поглядами, які найвище цінують свободу й відмовляються обмежувати її використання, ми стикаємося з однією з основних політичних проблем нашого часу.
Відгуки (1) Новий
Карпюк Олег 26.12.2022 15:15
Консерватизм у сучасному розумінні — дитя Просвітництва, молода течія, котра відбрунькувалася від класичного лібералізму. Без ліберального індивідуалізму неможливо зрозуміти консерватизм, які сходяться у питанні представницьких форм правління, обмеження влади та основних громадянських прав. Консерватизм виник як «уточнення ліберального індивідуалізму», що виявляється в повазі до інститутів та традицій рідного суспільства, котрі самі собою містять успадковану мудрість попередніх поколінь. Потрібне деяке уточнення, позаяк омонімія лібералізму може потягатися навіть з українською філією Московського патріархату, котра спритно маскується під вивіскою «Української Православної Церкви»; термін «ліберальний» тепер застосовують однаково і до класичного лібералізму особистих свобод, і до «прогресивних» ідей і політики, які виникли після появи соціалізму, тож спільне коріння консерватизм має із першим, тоді як другому протистоїть.
Один із засновків філософії консерватизму знаходиться в «невидимій руці» Адама Сміта, себто, ідеї, що колективні рішення можуть бути найефективнішими, якщо вони не були частиною безпосередніх намірів. Концепція розвивається значно ширше економічних взаємодій; австрійська школа [економіки] розвинула «невидиму руку» таким робом, що «не держава, а громадянське суспільство (вільні об’єднання громадян) мають [спонтанні] розв’язання гострих проблем суспільства». Спонтанність заперечує централізований державний контроль партії чи вождя на користь особистої свободи громадян та їхніх об’єднань.
Успадкований від класичного лібералізму наголос на особистій свободі врівноважується працями мастодонта британського консерватизму Едмунда Берка, котрий заперечував крайній індивідуалізм [французьких] революціонерів, ладних зруйнувати ненависний «старий лад» во ім’я літературних фантазій. Берк відкинув ідею суспільного договору як угоди між живими на користь «союзу між мертвими, живими і ненародженими», а соціальні традиції розглядав як форму знання, яка дозволила суспільствам самовідтворюватися — інформацію про «нескінченну кількість незнайомців, що жили колись», «вже знайдені відповіді на вічні питання». Берк захищав «традиційну спільноту вільних об’єднань громадян під загальним верховенством права та територіальним суверенітетом — те, що ми тепер називаємо «нацією». Ця жива та проста ідея жваво відгукується у ці важкі часи.
Підхід британського інтелектуала досить ідеалістичний — вчитель провадить свою історію, тоді як «запрошений» має самостійно опрацювати матеріал. Скрутон цурається егалітарних прийомів спрощення та популяризації та собі на умі ковзає спритно від політиків до філософів. Лекція британця настільки поміркована й виважена, що до протиставлень чи якихось зіткнень він не вдається навіть тоді, коли й не завадило б: розмежування консерватизму англомовного світу та континентального так і повисає на язикові невисловленим. Це виглядає компліментарним останньому, позаяк французька (і не лише) течія суттєво відрізняється релігійним сентиментом та акцентом на божественній владі королів. Наче свідомий такому враженню, британець дарує можливість читачеві «відкинути цю версію консерватизму як реакційну», та пізніше визнає «радикальну секуляризацію англійського консерватизму повоєнного періоду», однак пієтет до релігії супроводжує «Запрошення» до самого кінця та видається надмірним.
Скрутон тяжіє до інклюзивності консерватизму, адже поряд з філософами й політичними мислителями постають поети й культурологи. Поет Метью Арнольд визначив культуру як «прагнення цілковитої досконалості шляхом пізнання всіх питань, які нас найбільше непокоять, найкращого з усього, що думали та казали у світі, щоб обернути потік свіжих і вільних думок проти шаблонних уявлень і звичок». Останніми Арнольд називав «матеріалістичне та індивідуалістське бачення людського прогресу», що нагадує спротив «”технологічно-утилітарній” манері мислення» у літературного критика Ф.Р. Лівіса. Поза контекстом цитування поетів й мистецтвознавців може здатися недоречним, тоді як в «Запрошенні» виглядає цілком органічно — консерватизм Скрутона не зводиться до самої політичної місії. Йдеться про культуру, освіченість, світогляд, зрештою мислення — незалежне, оригінальне й навіть ексцентричне. «Без традиції оригінальність не буде особливою, її навіть неможливо буде по-справжньому відчути» — цей «еволюційний погляд на традицію» британець знаходить в есеях Томаса Еліота. Щоправда, оригінальність творчої спадщини консервативних діячів, що раз за разом лунає в оцінках Скрутона, водночас і велике нещастя, адже їхні праці нічим не нагадують монолітні ідеології з відповідями на всі питання, доступні та готові для пропагандування. Мовиться про відсіч соціалізму чи його пізнішім реінкарнаціям у формі інституціоналізованих політкоректності чи рівності, виглядає так, що консерватизм — це відповідь на ідеології, сторож у дитсадку, який перегріті на сонечку діти ладні загратися й спалити.
За Гегелем, «поглинання громадянського суспільства державою призводить до абсолютного диктату останньої», тож питання «Чи потрібен Україні консерватизм?» виглядає риторичним в країні, яка майже століття слугувала ареною втілення цієї ідеї, а тепер воює з такою державою. Риторичним, коли диктатура політкоректності як «останнього етапу ліберального індивідуалізму», котра начебто мала забезпечити «остаточну свободу індивіду», втілюється у безжальному цензуруванні будь-яких згадок про тих, хто цю свободу хоче в інших відібрати. Суспільство, чиї «вільні об’єднання громадян» купують супутники, гнітить історичний спадок викорінювання цієї здатності в зародку, що виливається у пошуки простих рішень, вождизм та «демократичний деспотизм», тож воно потребує консервативного запобіжника радикалізму. Зрештою, Україна має багату інтелектуальну традицію консерватизму, яку ніколи не пізно відродити.
«Консерватизм» Скрутона — той випадок, коли обкладинка говорить сама за себе: витримане оформлення розкриває неквапливу бесіду, запрошення від рівного рівного, тут ніхто нікого не перекрикуватиме, а ініціатива слухати має походити від самого слухача. Консерватизм завжди страждатиме від тягаря захисту позиції, у якій багато вимог і мало обіцянок [нагороди], але комусь треба. Рекомендую. Відповісти
Читачі найчастіше обирають
Інші книги автора
Підтримайте проект "Книжки для ЗСУ"
