Джудіт Герман

Книга «Психологічна травма та шлях до видужання»

Name: Книга «Психологічна травма та шлях до видужання»
Brand: Видавництво Старого Лева
SKU: 702740
Price: 400 UAH
Availability: InStock
Rating: 4.9 (54 reviews)

Артикул: 702740

Психологічна травма та шлях до видужання - фото книги

Переглянути фото книги

Паперова 400 грн

Книга в наявності

Goodreads

4.39

Наш Формат

4.9

Вподобайки

123

Характеристики

Автор	Джудіт Герман
Видавництво	Видавництво Старого Лева
Рік видання	2022
Палітурка	тверда, матова
ISBN	978-617-679-178-2
Кількість сторінок	416
Мова	українська
Розмір	133 x 205 мм

Категорія

Психологія (наукові праці, підручники)

Жанри та теми

#Бібліотека курсанта

Джудіт Герман - «Психологічна травма та шлях до видужання»

Ціна

400 грн

До відділення "Нової пошти"

у Вашому місті

До відділення Укрпошти

у Вашому місті

Міжнародні відправлення

(авіа-транспортом або наземним шляхом)

Повернення товару

Відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 19 березня 1994 р. №172, друковані видання належної якості обміну (поверненню) не підлягають.

Готівкою при отриманні

Банківською карткою VISA / MasterCard

На книжкових полицях

Психологія (1366)

Війна (441)

Дивитись всі

Про що книга «Психологічна травма та шлях до видужання» автора Джудіт Герман

Ця книга – плід двох десятиліть досліджень та клінічної роботи з жертвами сексуального насильства і насильства в сім’ї, а також з ветеранами бойових дій та жертвами політичного терору. В ній ідеться про відновлення зв’язків: між публічним та приватним просторами, між індивідом та громадою, між чоловіками та жінками. Книга стане незамінною для психологів, психотерапевтів, лікарів і тих, хто, зазнавши насильства, шукає шлях до видужання.

Видання здійснено за підтримки Відділу преси, освіти і культури Посольства США в Україні.

Відгуки про книгу «Психологічна травма та шлях до видужання»

Наталя Чайка 27.10.2021 21:31

Авторка (американська психотерапевтка) понад два десятиліття працювала з жертвами насильства (зґвалтувань, насильства в сім’ї), ветеранами бойових дій та жертвами політичних репресій, і разом з колегами прийшла до висновку, що необхідно змінити підходи до діагностування в сучасній психіатричній практиці: чинні критерії діагностики постраждалих в екстремальних умовах не охоплюють весь спектр їх симптомів, а власне назви розладів не недостатньо точні. «Стійка тривога, фобії та паніка у жертв насильства – не такі, як при звичайних тривожних розладах. Соматичні симптоми постраждалих – не такі, як при звичайних психосоматичних розладах. Депресія в них відрізняється від звичайної. А деградація їхньої ідентичності та стосунків не така, як при звичайному розладі особистості. .. У жертв тривалих знущань розвиваються характерні зміни особистості, включаючи спотворення стосунків та ідентичності.» Джудіт Герман пропонує синдром, який виникає від тривалої повторюваної травми, називати «складним (комплексним) посттравматичним стресовим синдромом» , в міжнародній класифікації хвороб це категорія «зміни особистості, викликані катастрофічним досвідом». Її дослідження та активна популяризаторська робота в професійній царині здійснені насамперед заради самих пацієнтів: «..тенденція звинувачувати жертву стає на заваді психологічному розумінню та діагностуванню посттравматичного синдрому. Замість концептуалізувати психопатологію жертви як реакцію на ситуацію насильства фахівці сфери психічного здоров’я часто пояснюють саму ситуацію насильства гаданою прихованою психопатологією жертви». Вдумайтеся! Простими словами, ті люди, які мали б допомогти людині з психологічними проблемами одужати, ставляться так до цих проблем, наче вони вигадані і надумані, а жертва стала жертвою, бо сама шукала і прагнула насильства над собою! У ситуації зі зґвалтуванням жінки повторно переживають приниження та відчувають ставлення до себе як до осквернених, коли звертаються по медичну допомогу та до системи правосуддя, тому що «загальноприйнята суспільна думка не лише не визнає більшість зґвалтувань насильством, але й визначає їх як статеві стосунки за згодою, винною в яких є жертва.» і «..навіть ті, хто підготовлені добре, потрапляють у невигідне становище через системну правову упередженість та дискримінацію щодо них". Що намагається пояснити авторка? Джудіт Герман розтлумачує, як людина переживає травматичну подію (перший розділ присвячений травматичним розладам, де детально описані зміни стану особистості, яка пережила насильство в дитинстві, в родині, зґвалтування, поневолення, примус до співучасті у злочині, потрапила у психологічну залежність, брала участь у воєнних діях) і як діяти оточенню потім: кожна постраждала особа шукає свій шлях до зцілення, а від суспільства вимагає а) визнання, що травматична подія відбулася; б) відкинути стереотипні і упереджені судження; в) просто стати свідками їхньої історії. Джудіт Герман наполягає на підвищенні суспільної свідомості, а це означає називати і визнавати злочини. На початку книги вона розповідає про історичний аспект вивчення психологічних травм, і як зрештою те, що ми знаємо зараз, ставало загальновизнаним і займало нішу в суспільній свідомості: що "сексуальне насильство проти дітей і жінок є повсюдним і притаманне нашій культурі", що зґвалтування є злочином, що психологічний синдром тих, хто пережив зґвалтування, насильство в сім’ї та інцест, такий самий по суті, як у тих, хто пережив війну; що психологічна травма після війни неминуча і довготривала, що до війни не можна звикнути. Але явища витіснення і заперечення спостерігаються і в колективній свідомості, і ми дружно «забуваємо» незручну правду про злочини і про жертв цих злочинів, дискредитуємо їх і відвертаємося. Для мене звідси головний і відомий висновок – мовчання робить можливим усі форми експлуатації (в сім’ї, в суспільстві, в країні) . «Жертва потребує дії, співучасті та пам’яті. …Жертва просить свідка розділити тягар болю. ..Все, що просить злочинець від свідка, - нічого не робити. ..Злочинець.. робить усе від нього залежне, щоб посприяти забуттю . … Якщо таємницю втримати не вдалося, злочинець атакує правдивість своєї жертви».
Одразу після травми відчуття «самої себе» ( у книзі використане слово «самість»: «відчуття самості зруйноване») у людини знищене, і щоб його відновити, треба відбудувати мінімальну довіру до інших людей. Якщо постраждалий отримує підтримку, турботу та захист від близьких , тобто відновлює базову безпеку, тоді він може відновити позитивне уявлення про себе. «Окрім питань сорому та сумнівів, травмовані люди намагаються добитися справедливої і виваженої оцінки своїх дій та знайти рівновагу між непомірною виною та повним запереченням моральної відповідальності.» Також дослідниця зауважує, що жертва потребує оплакування своїх травматичних подій і якогось суспільного ритуалу для цього, щоб оточення сприйняло її втрати. Я це розумію як звичай приносити квіти до посольств чи до знакових місць, де люди згуртовано переживають втрату інших, але немає такого ритуалу для тих, хто вижив - на кшталт меморіалів для загиблих під час воєн, терористичних актів, у концтаборах, під час геноцидів, але для тих, хто пережив ці страшні події і не хоче бути забутим чи знеціненим. «Відмовляючись ховатися та мовчати, постраждалі наполягають на тому, що зґвалтування - суспільна проблема, та вимагають змін у суспільстві, будуючи в такий спосіб власний живий пам’ятник». І так само щодо жертв інцесту, аб’юзерів, релігійних фанатиків, терористичних угрупувань..
В другій частині Джудіт Герман детально описує стадії відновлення особистості після травми, роботу, завдання та помилки терапевта. Схематично відновлення поділяють на стадії: встановлення безпеки, пам’ять та оплакування, відновлення зв’язку з повсякденним життям. Складнощі виникають ще до роботи з терапевтом: травмовані люди або не хочуть звертатися по допомогу, або навіть не визнають (чи витіснили з пам’яті) факт травми. Проте навіть знання про свій стан, правильно поставлений діагноз вже допомагають людині, постраждала людина довідується, що не самотня і що є шлях до зцілення, починає опановувати себе. «Провідним принципом видужання є відновлення сили та контролю у постраждалого…Вона повинна відновити здатність брати на себе ініціативу, втілювати плани та робити власні судження». На етапі пам’яті терапевт допомагає реконструювати травму та інтегрувати факт травми в минуле, в життєву історію. Далі – «оплакування – єдиний спосіб віддати шану втраті; адекватного відшкодування не існує.» Коли травматичний досвід по-справжньому залишиться в минулому, людина почне перевчатися, створювати нові суспільні зв’язки, вийде з ізоляції і свідомо позбудеться своєї безпорадності, взявши на себе відповідальність за своє одужання, свою безпеку, свої подальші дії, а підтримка (родини, близьких людей, суспільна солідарність) допомагає одужанню.
Читаючи перший розділ, я весь час пам’ятала про загальну травму свого народу - «велике мовчання» про геноцид українців – тричі штучно створений голод; про політичні репресії – допити, сфабриковані справи, заслання, виселення і життя в постійному страху чи «зламаними», те «дводумство» Орвелла і як ми всі колективно травмовані та проходимо перший етап зцілення - усвідомлення та не-мовчання. "..травмовані країни повинні пригадати, оплакати та спокутувати свої помилки, аби уникнути їх повторення". Авторка не згадувала про українців, у неї є про тих, хто пережив голокост та про політичних в’язнів китайських таборів, на їх прикладі розповідала про зміни особистості і стратегії поведінки під тиском, в неволі. А я знаходила підтвердження прочитаному на прикладі близьких мені людей, травми яких не такі очевидні, бо все суспільство проживало подібне – життя в умовах політичного контролю і обмеженого вибору, свідками поствоєнного часу, з постійним відчуттям голоду в дитинстві, прабабуся навіть пережила втрату сина вже в мирний час через вибух міни, - але завдяки книзі я зрозуміла всю глибину і стагнацію травм.
Загалом, щоб не переказувати усі стани зміни свідомості та розлади хронічно {у різний спосіб} травмованих людей, але щоб зрозуміло було, як вони виражені, і через що виникли, назву фільми, кадри яких виринали у моїй пам’яті як ілюстрації до прочитаного: «Життя прекрасне» 1997, «Син Саула» 2015, «Читець» 2008, «Метелик» 2017, «Заборонений» 2019, «Американський злочин» 2007, «Говори» 2004, «Таємне життя слів» 2005, «Лавлейс» 2013, «У ліжку з ворогом» 1991, «3096 днів» 2013, «Кімната» 2015, «Розповідь» 2018, «Спліт» 2016, «Ідентифікація» 2003, «Війна» 2015, «Колонія Дигнідад» 2015, «Розплата» («Залізничник») 2013, «Гострі предмети» 2018.

Ця книга, опублікована англійською в 1992 та 1997 роках, у нас перекладена 2015 і ось знов видана 2021 (ВСЛ). Я вважаю, що ця різниця свідчить про інерцію нашого суспільства, але також і про те, що ми розвиваємося і готові говорити про проблеми - як в науковій сфері, медицині, так і в соціумі. Також готовність до діалогу про психологічну травмованість свідчить про політично сприятливі умови (і про це теж авторка пише). Ми живемо поруч, є або нащадки, родичі людей з травмами – жертв насилля, політичних репресій, ветеранів бойових дій. Книгу будуть уважно читати і самі травмовані люди, і ті, хто береться їм допомогти. «..трохи профілактичного ознайомлення з посттравматичними розладами буде корисним усім, кого це стосується. Члени сім’ї не лише отримують краще розуміння того, як підтримати постраждалого, але й вчаться, як долати власну непряму травматизацію.»

Відповісти

0 0

Тетяна Завада 23.10.2021 13:30

Різні ситуації відкладають різний відбиток на нас, як на особистостях. Ми по різному реагуємо на події оточуючого світу. Те, що може бути руйнівним для однієї людини (в психологічному сенсі), то може не торкаючись проходити повз іншу. І от коли воно вже «торкнулося», то ми говоримо про психологічну травму.

#Джудіт_Герман презентує чудову-пречудову книгу #Психологічна_травма_та_шлях_до_видужання: наслідки насильства – від знущань у сім’ї до політичного терору. Книга основана на наукових дослідженнях останніх двох десятків років (на них є посилання), а також безпосередній практиці авторки із жертвами насилля.

В першому розділі авторка відповідає на запитання: Як травма «оселяється» в середині нас? Як наша психіка «захищається» від неї? Як змінюється наша поведінка і життя після травматичної події чи серії травмованих подій? І що таке посттравматичний стресовий розлад?

Другий розділ орієнтований на стадії відновлення, «пережиття» травми. Авторка детально описує, які етапи проходить людина (або що важливе) для репарації.

«Травмовані особи, травмовані країни повинні пригадати, оплакати та спокутувати свої помилки, аби уникнути їх повторення».

Книга буде точно помічником для психологів, соціальних працівників і психотерапевтів різних напрямів. Проте, вона настільки просто і легко читається, а психологічні терміни і поняття так доступно пояснені, що ця книга буде цікавою всім, кому цікава проблематика травматичного досвіду і відновлення власного психологічного благополуччя.
Відповісти

0 0

Zaloets Olya 09.01.2019 20:00

Привіт. Скажіть будь ласка, коли буде книга? Відповісти

0 0

Nash format 16.01.2019 14:06

Пані Ольго, книга закінчилась у видавництві. Дата надходження не відома. Відповісти

0 0

Дивитися ще відгуки

Залиште свій відгук

Книгомани завжди мають свою точку зору і полюбляють ділитись нею. Залишайте відгуки та рецензії на цю книгу для майбутніх покупців. Заздалегідь дякуємо!

Читачі найчастіше обирають

Схожі товари

Ви дивилися

Підтримайте проект "Книжки для ЗСУ"