Автор | Світлана Бєлоусова |
Видавництво | Лабораторія |
Рік видання | 2024 |
Палітурка | м'яка |
ISBN | 978-617-8362-05-8 |
Кількість сторінок | 224 |
Мова | українська |
Розмір | 145 х 215 мм |
Художник/ілюстратор | Марія Кінович |
Категорія | Сучасна українська проза |
Артикул | 945470 |
До відділення "Нової пошти"
у Вашому місті
До відділення Укрпошти
у Вашому місті
Міжнародні відправлення
(авіа-транспортом або наземним шляхом)
Самовивіз
Склад, пр. С. Бандери (проспект Степана Бандери, 6, Київ, Україна, 02000).
Книгарня "Наш Формат" (провулок Алли Горської, 5А, Київ, Україна).
Повернення товару
Відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 19 березня 1994 р. №172, друковані видання належної якості обміну (поверненню) не підлягають.
Готівкою при отриманні
Банківською карткою VISA / MasterCard
Для щастя потрібно, щоб хоч хтось пам’ятав твоє ім’я.
Одного разу Яна сідає у потяг «Рахів — Київ» і знайомиться з дідусем. І, попри зупинки у маленьких селищах, гамір нових пасажирів плацкарту й фізичну втому, дівчина все уважніше слухає Василя Васильовича. Його історія, неначе намистини, нанизується на нитку спогадів її власного життя.
Чи зустрінуться вони знову? Чому гірські маршрути, пейзажі й нічний ліс — незамінні ліки проти власних травм? Напевно, ці відчуття знайомі кожному — такі особисті й невимовлені… Але що станеться, якщо про них заговорити вголос?
Десь серед темного лісу на останніх відсотках заряду телефону, що слугує ліхтариком, дівчина йде вперед, попри виснаження й біль у ногах, цитуючи Ліну Костенко: «Цей ліс живий, у нього добрі очі». Бо вона вірить у світло і не втомлюється шукати його серед людей.
Світлана Бєлоусова — українська письменниця, авторка дебютного роману «Приходь без дзвінка». Народилася та виросла в Києві, за освітою балетмейстер-педагог. З 2017 року почала мандрувати Карпатами і вирішила змінити фах, поступово збираючи власні і почуті історії у книгу. Зараз проживає в естонському місті Таллінн.
«Від першої подорожі до останньої я скидала якийсь баласт на землю. І підіймалася на вершини, щоб хоча б там торкнутися щастя, поки ніхто не бачить, поки ніхто не турбує, не псує миті одкровення й оголення перед світом, який сприймає тебе, як комаху, коли ти — хитка й тендітна — кидаєш йому виклик.
“Але я тебе чую, все має бути добре”, — шепоче натомість».
Якщо постійно бути зануреним у себе, легко не помітити, як навколо змінюється світ, а ти заклякла на одному місці, бо зараз добре звідси нікуди не йти. Бо ти тільки-но спіймала за хвіст відчуття, внутрішні вібрації і стани, які ніяк не могла відшукати. Ти постійно бігла, заглядала в усі можливі кімнати, зачиняючи двері, одразу відчиняла інші, забувала ключі, губилася між кількістю замків і щілин. Аж раптом виявилося, що тобі не потрібно бути одночасно всюди. Виявилося, можна лишитися поміж і спостерігати, як змінюються природні цикли. Як змінюєшся ти навіть тоді, коли нічого не робиш навмисне.
Ми мовчали, аж поки від ноші на плечах не забракне повітря. Аж поки не почне згинатися спина. І тільки коли пригорить на плиті, емоції наберуть шалених обертів і перетворяться на спалах, до якого ніхто не буде готовий. Аби визначити межу, потрібно прицюлюватися поглядом і помічати дрібниці: різкий рух, стомлений видих чи підозріла тиша. І чим раніше ти це помітиш, тим краще особисто тобі. Бо коли тільки все починається складатися цегла до цели, ще можна оминути біди.
Підпишіться на розсилку
і отримайте знижку 10%