Джейсон Бреннан

Книга «Проти демократії»

Name: Книга «Проти демократії»
Brand: Дух і Літера
SKU: 918823
Price: 220 UAH
Availability: OutOfStock
Rating: 5.0 (4 reviews)

Артикул: 918823

Переглянути фото книги

Паперова 220 грн

Немає в наявності

Goodreads

3.66

Наш Формат

5.0

Вподобайки

Характеристики

Автор	Джейсон Бреннан
Видавництво	Дух і Літера
Рік видання	2019
Палітурка	тверда
Перекладачі	Максим Бистрицький
ISBN	978-966-378-728-2
Кількість сторінок	464
Мова	українська
Розмір	158x220

Категорія

Політологія

Джейсон Бреннан - «Проти демократії»

Ціна

220 грн

Готівкою при отриманні

Банківською карткою VISA / MasterCard

На книжкових полицях

Політологія (313)

Дивитись всі

Про що книга «Проти демократії» автора Джейсон Бреннан

Більшість виборців у сучасних демократичних країнах некомпетентні, незнаючі, нераціональні, упереджені, дезінформовані та морально нерозсудливі. Чи всі мають брати участь у політиці? Ставлячи це питання, Джейсон Бреннан усебічно аналізує філософські й теоретичні обґрунтування демократії, піддаючи сумніву основні інструментальні та процесуальні арґументи на її захист. Враховуючи те, що ми нині знаємо про систе матичні недоліки реальних демократій, автор закликає бути відкритими до експе риментів з іншими альтернативами. Зокрема, з найбільш суперечливою з них— з епістократією, такою політичною системою, при котрій правом голосу наділені тільки компетентні та знаючі виборці.

У книгу, крім основної роботи Дж. Бреннана «Проти демократії», увійшли його статті: «Чи досягає мети демографічне заперечення епістократії?», «Етична оцінка фактичної поведінки виборців» та «Забруднення голосувань: коли громадяни не повинні голосувати».

Огляди на книгу

Олег Карпюк Виборці некомпетентні: Менше третини американців знають, що в конституції немає комуністичного гасла Карла Маркса «Від кожного — за здібностями, кожному — за потребами». Громадяни не знають, яка партія має більшість у Конгресі. 73% американців не розуміють, що таке «холодна війна». 1964 року тільки меншість громадян знали, що Совєцький Союз не є членом НАТО — організації, створеної для протидії Союзу. Американці оцінюють обсяг іноземної допомоги в 28% від загального федерального бюджету, коли насправді це близько 1%. Тільки 37% американців у 2000 році знали, що федеральні витрати на бідних зросли, або що злочинність у 1990-х зменшилася, хоча телебачення створило протилежні уявлення. Найнесподіванішим є те, наскільки стабільним є політичне незнання, адже сьогодні політична інформація стала дешевою і легкодоступною. У 1940 році менше 30% білих людей старше 25 років мали диплом середньої школи; тепер його мають більше 80%. Проте люди приблизно так само нічого не знають про політику, як і 40 років тому. Незнання не є однорідним: хоча середній рівень знань низький, дисперсія висока. Люди в найвищому квартилі відповідей на тести давали в середньому 15.6 правильних відповідей з 18 можливих, тоді як люди в найнижчому давали в середньому тільки 2.5 правильних відповідей. Найвищі 25% виборців добре проінформовані, наступні 25% — погано, далі 25% не знають нічого, а найнижчі 25% систематично дезінформовані — тобто, відповідають гірше, ніж шимпанзе, які вгадували б відповіді. Політичні знання та економічна грамотність нерівномірно розподілені між усіма демографічними групами і навіть серед прихильників однієї політичної партії. Політолог Мартін Ґіленс виявив, що демократи з високим рівнем доходів мають вищий рівень проінформованості та інші політичні погляди, ніж демократи з низьким рівнем доходів. Бідні демократи схвальніше ставилися до вторгнення в Ірак 2003 року, протекціонізму, застосування тортур та обмеження громадянських свобод, тоді як багаті демократи мали протилежні політичні погляди. Багато людей — політичні ботани. Цікавість до політики є одним з найсильніших провісників того, що людина буде мати високий рівень проінформованості. У тесті політичних знань 2000 року люди, котрі мали високий рівень цікавості до політики, давали приблизно на 11 більше правильних відповідей, ніж люди з низькою зацікавленістю. Для порівняння: люди з вищою освітою давали на 8 правильних відповідей більше ніж ті, котрі кинули середню школу. Цікавість до політики сильніше впливає на основні політичні знання, ніж наявність магістерського ступеня. Політичних філософів споконвіку турбувало те, що більшість людей недостатньо добре обізнані в історії, суспільних науках та політиці. Демократія покликана спонукати громадян відкривати для себе ширші перспективи, співпереживати один одному, поглиблювати навички критичного мислення та підвищувати рівень знань. Бреннан називає це «освітнім аргументом» [за демократію] і ретельно його розвіює. Демократія працює погано. Навіть якість самого пулу кандидатів значною мірою залежить від якості електорату. Дослідження показують, що люди упереджені, підпадають під вплив харизми та зовнішнього вигляду політичних кандидатів. Обговорення, які мали б зближати людей, не працюють, бо рушійною силою більшості дискусій є одержання статусу, а не пошуки істини. Демократія кепсько працює через трайбалізм — схильність людей формувати групи, а потім рішуче ототожнювати себе з ними, плекати ворожість до інших, навіть якщо немає підстав для ворожнечі. Політологи Шанто Ійєнґар та Шон Уествед поставили експеримент, у ході якого попросили піддослідних оцінити резюме, де були також вказані політичні вподобання претендентів. Результати пригнічували: 80.4% піддослідних демократів обирали кандидата-демократа, а 69.2% республіканців віддали перевагу кандидату-республіканцю. В іншому експерименті дослідники використали гру на довіру, коли один гравець мав дати іншому будь-яку суму в межах $10, а той отримував втричі більше і міг поділитися з першим гравцем. Якби гравці повністю довіряли одне одному, перший гравець віддавав би всі $10 другому, а той би ділився з ним половиною виграшу — $15. Ійєнґар та Уестевуд виявили, що політична приналежність знижує взаємну довіру: демократи давали республіканцям на 13% менше, ніж демократам. Республіканці давали на 5% менше демократам. Ба більше, дослідники не виявили жодного впливу расових відмінностей на довіру. Партії роз'єднують більше, ніж расизм, про який волають з кожної праски. Захисники демократії апелюють до «морального права» чи уявного ідеального світу, де люди будуть розумними, компетентними та відповідальними. Але люди не такі, і у цьому винна в тому числі й демократія, яка не призначена для наділення владою окремих осіб. Демократія наділяє владою «нас», але не «вас» чи «мене». Хоча при демократії кожен має однакову фундаментальну політичну владу, насправді ця частка нікчемна — наприклад, в США громадянин має за законом приблизно 1/210 000 000 частку влади. Здобування інформації має собівартість. Політична обізнаність вимагає часу та зусиль, що їх можна витратити на інші цілі. Проте не має значення, як проголосує окрема людина, позаяк голос має крихітну частку влади, тим паче, що голос проінформованого виборця абсолютно рівноцінний голосу дезінформованого. Демократія загалом не створює жодних стимулів голосувати відповідально. Політичні філософи заявляють, що забрати право голосу у некомпетентних виборців було б аморально. Але хіба погана політика, яку породжують некомпетентні виборці при демократії — це не аморально? Хіба морально, що у в'язницю запроторили #FreeRiff? Що морального в асфальтуванні доріг з ковідного фонду? Про яку мораль можна говорити, коли населення обирає головою ОТГ вбивцю Лозінського та виправдовує свій вибір совєцьким кредо «аби чілавєк бил харошій»? Моральні аргументи за загальне виборче право справді видаються вкрай слабкими та не витримують перевірки реальністю. «Інструменталісти» вважають, що цінність демократії визначається виключно ефективністю, а не є самоцінною. Тому якщо альтернативні форми правління покажуть кращі результати урядування, ми повинні бути відкритими до експериментів з ними. Такою альтернативою Бреннан називає «епістократію» — «правління знаючих», коли правом голосу наділені лише «проінформовані» виборці. Форма може бути різною: автор описує як обмеження виборчого права через процедуру тестування, так і ідею множинного голосування. Можливий також варіант гібридної політичної системи «загального виборчого права з епістократичним вето», коли країна формує спеціальну раду з «проінформованих» виборців, яка не має законодавчої ініціативи, проте може накладати вето на сумнівні політичні рішення та закони. Усі варіанти дискусійні. Бреннан стверджує, що епістократія може бути виправданою лише якщо забезпечуватиме кращі результати, але не стверджує, що вона справді буде кращою — для цього потрібен експеримент. І це хороші новини, що автор не почав вєщати з бронєвічка про революцію та побудову нового соціяльного устрою вже завтра. Західні інтелектуали нерідко грішать агресією, коли просувають власне бачення майбутнього. Не можу змовчати про переклад: це катастрофа. Якщо спробувати описати його в рамках одного речення, то вийде щось на кшталт «на протязі усієї книги кидається в очі одверте іґнорування перекладачем всіх мислимих і немислимих норм української мови» . Перекладач пхає нашу чудову букву «ґ» туди, де її споконвіку ніхто не бачив — неґатив, еґоїзм, навіґація, аґітація, іґнорування, реаґування, проґрес, тренінґ, ґрандіозний, ґарантовано, і так далі. Протягом усієї книги перекладач чомусь перебуває «на протязі», а от чому він зробив тотальну заміну «від» на «од» в усіх частинах мови і звідки така ненависть до «від» — навіть не уявляю. Продиратися крізь хащі перекладу справді важко. Книзі серйозно не вистачає емпіричних даних — в межах цієї рецензії використано майже всі точні дані та дослідження, тож звідси випливає наступна проблема — її об'єм. Левову частину складають аргументи та контраргументи, заперечення та теоретичні баталії з опонентами — вийшов такий собі практикум з риторики та логіки. «Проти демократії» не просто роздута нестерпним жонглюванням одними й тими самими тезами — в кінці додано три окремі статті Бреннана на ті самі теми з тими самими аргументами та запереченнями. І позаяк статті набагато компактніші, постфактум книга сприймається як їхня роздута версія. Це суттєво псує враження, адже погоня за об'ємом направду нікому не потрібна. Однак, праця Бреннана таки виконує свою функцію, адже аргументи проти демократії виглядають цілком переконливо. Лише одна логічна хиба привертає увагу: автор вказує, що виборці голосують не егоїстично, а за певний «національний інтерес», проте замість підтвердження цієї досить неочевидної тези лише пропонує примітку з посиланням на 25 (!) досліджень різних авторів. Це надто важливо, щоб отак огульно посилати читачів самотужки досліджувати тему. Книга Бреннана чудово витримує емпіричну перевірку досвідом України останніх років, тож попри більш ніж серйозні проблеми книги, я таки рекомендую її для ознайомлення. Тиранія «vox populi» мусить опинитися під питанням. 21 0

Відгуки про книгу «Проти демократії»

Поділіться своїми враженнями!

Залиште свій відгук

Книгомани завжди мають свою точку зору і полюбляють ділитись нею. Залишайте відгуки та рецензії на цю книгу для майбутніх покупців. Заздалегідь дякуємо!

Читачі найчастіше обирають

Схожі товари

Підтримайте проект "Книжки для ЗСУ"