Книга «Про Стівена Гокінга, чорну діру та мишей-під-підлогою»

Що спільного між знаменитим астрофізиком Стівеном Гокінгом, Мишами-Під-Підлогою, Чорною Дірою і восьмирічним Пйотреком Ястшембським? Що таке Центр управління і хто така Заборонена Тітка? Що страшніше: миші, які оселилися в тебе під підлогою, Чорна Діра, яка розростається під твоїм ліжком, чи другорічник Климур, який відбирає в однокласників речі й гроші, хизуючись своєю силою? На кого можна розраховувати: на сміливу Моніку, яка хоч і пише з помилками, зате вміє битися не гірше за своїх братів, чи на Чорну Діру, яка завиграшки може поглинути все разом із твоїм кривдником?

Доки наш герой був просто Братчиком, молодшим братом свого геніального брата, відповіді на ці питання було знайти непросто. Та хлопець виростає, у нього з’являються нові друзі, власні таємниці, стається перша бійка в школі... Він стає Пйотреком – самостійним і незалежним. І схоже, що ця зміна вражає його самого!

Зворушлива й мудра повість про зростання, дружбу, родину, перші несміливі почуття, звичайні й незвичайні проблеми щоденного життя...

Уривок

Коли я був таким, як ти, то боявся Мишей-Під-Підлогою, сказав він, хоча жодної ніколи не бачив.

Коли я запитав його, чому, брат пояснив, що Миші-Під-Підлогою гірші, ніж терміти, бо живуть у нашому кліматі й легко можуть впоратися із залізобетоном, навіть армованим. Братова розповідь справила на мене таке враження, що я відразу перестав боятися клоунів, зате весь тиждень схоплювався вночі з криком, бо під моїм ліжком щось шаруділо й шурхотіло. Звісно, я й словом не похопився, коли мама прибігла до кімнати, щоб засвітити нічну лампу.

Бо якби я писнув бодай слівце, миші могли помститися й почати гризти підлогу в моїй кімнаті...

Мусиш приборкати свій страх, сказав брат.

Він узяв аркуш паперу й фломастер і наказав мені намалювати Мишу-Під-Підлогою.

Побачивши страховисько, озброєне електропилкою, чи то пак чимсь, що мало б її нагадувати, мама сполотніла й вручила мені розмальовку, надіслану тіткою з Америки.

У розмальовці було багато кумедних малюнків, героями яких, за іронією, були миші, тож я вирішив зробити ще одну спробу, і тим самим фломастером, яким намалював Мишу-Під-Підлогою, домалював у розмальовці жахливих, наїжачених металевими гостряками пастки й кровожерних котів.

І коли відчув, що мій страх бодай трохи відступив, запхнув розмальовку далеко під ліжко. Вочевидь Мишам-Під-Підлогою не сподобалося те, як я з ними вчинив, бо розмальовка зникла... Відтоді не залишалося іншого виходу, крім очікувати страхітливої помсти моїх переслідувачів, але Миші обрали найвишуканішу з усіх можливих тортур – непевність.

Не думаю, що це Миші-Під-Підлогою забрали розмальовку, зауважив мій брат. – Якби то були вони, то пошматували б її на клапті.

А й справді, під ліжком не знайшлося жодного, навіть найменшого клаптика паперу.

Ну, я ж казав! – заявив брат, коли я поділився з ним своїм відкриттям. – Тобі певним чином пощастило.

А чому «певним чином»? – здивувався я.

Брат знизав плечима.

Бо це може свідчити лише про одне.

Я відчув, як по спині мені забігали мурашки. Брат серйозно глянув на мене й зітхнув. Я вже знав, що це не віщує нічого доброго.

Глянув на нього запитливо.

Я й сам не знаю, чи розповідати тобі про це...

Незважаючи на спекотний літній вечір, мої руки й ноги взялися сиротами.

Чорна Діра, похмуро мовив брат.

Я машинально глянув на підлогу.

Вона під твоїм ліжком, пояснив він. – Звичайно, я не мав тобі цього казати, але... Я ж твій старший брат, і це певною мірою мій обов’язок.

А... – почав було я, але брат уже взяв папір і фломастер.

Оце і є Чорна Діра, сказав він, підсуваючи мені аркуша. – Чорна Діра функціонує таким чином, додав, домальовуючи дрібні предмети, що падали до чорного провалля й безслідно там зникали.

Я глянув на малюнок і здригнувся.