Книга «Отаман Зелений»

Видавництво «Наш Формат» представляє розширене і перевидане документальне дослідження «Отаман Зелений». У книзі йдеться про отамана Дніпровської повстанської дивізії Зеленого (Данила Терпила), його драматичні стосунки із Симоном Петлюрою, криваві бої проти Красної армії та денікінців у 1919 році та повстансько-партизанську боротьбу на початку 1920-х років на Київщині. Події, які описані в книзі, відбуваються на території сучасних Київської, Чернігівської, Черкаської, Вінницької, Хмельницької та Львівської областей, а також у м. Києві. Книга вразить читача багатими і надзвичайно цікавими додатками, серед яких є спогади старшин УГА Луки Луціва та Василя Ілащука про організовану отаманом Зеленим втечу з денікінського полону 184 стрільців і старшин Галицької армії, спогади старшини Осадного корпусу Січових стрільців Осипа Думіна (Антона Крезуба) про перебування в 1921 році у Гощівському партизанському загоні та повстанському загоні ім.

Додамо, що ця книга вже втретє перевидається. Якщо порівнювати з першим виданням «Отамана Зеленого», в якому було лише 200 сторінок, то в нинішньому - вже 556 сторінок, які доповнені новими світлинами, картинами, листівками, фактажем і

Крім того, у 3-му виданні додано понад 20 нових розділів, серед них: «Втрачені і знайдені спогади про Зеленого», «Арешти родичів отамана Зеленого», «Марко Шляховий: шляхи і стежки», «Документи про переслідування родичів отамана Зеленого у 1922 – 1923 рр. з ГДА СБУ», спогади Анатолія Висоти «Скажеш кому слово – язика одріжу!», Ольги Матули», «Моя мама передала листа отамана Зеленого до Петлюри», Алли Мельниченко «Про моїх земляків-зеленівців», Адама Овсієнка «Ніхто із германівців не воював у Червоній армії», Оксани Радецької «Так хотілося б більше знати про свого діда!» та два з половиною десятки новел Романа Коваля «Про отамана Зеленого, козаків-зеленівців та їхніх нащадків».

Відомості про автора:

Роман Коваль народився 10 квітня 1959 року в місті Горлівка Донецької області в родині вчителів. Освіта вища медична (Київський медичний інститут, лікувальний факультет, 1982 р.). старшим терапевтом і завідуючим поліклінічним відділенням у декількох лікарнях м. Києва. Від грудня 1989 року — член Української Гельсінської спілки, редактор газети «Прапор антикомунізму», член редколегії газети «Вільне слово», у 1990 році — редактор газети «Визволення», в 1991 — 1993 роках редактор газети «Нескорена нація», від грудня 1993 р. — редактор

У 1990 — 1991 рр. — член проводу Української республіканської партії (секретар із питань ідеології). Від грудня 1992 року — заступник голови Всеукраїнського політичного об'єднання «Державна самостійність України», а з 1993 року — незмінний голова об'єднання. Член Національної спілки журналістів України з 1995 року Президент Історичного клубу «Холодний Яр» (від січня 1997 року). З 1998 Автор понад 1500 статей у газетах, журналах, альманахах, історичних календарях, енциклопедіях України та української діаспори. Автор циклів радіопередач «Холодний Яр» (1997), «Отамани Гайдамацького краю» (2000–2001), «Кубанська Україна» (2002–2004), «Історія, яка не завершується»

Автор сценаріїв документальних фільмів «Незгасимий огонь Холодного Яру» (реж. Володимир Мощинський, 2001), «Вільне козацтво» (дві серії, реж. Олександр Рябокрис, 2009), «Гуцули у Визвольній боротьбі» (реж. Олександр Домбровський, 2009), «Отаман Зелений» (реж. Олександр Домбровський, 2009), «Семен Гризло, звенигородський кошовий Вільного козацтва» (реж. Олександр Домбровський, 2009), «Отамани Холодного Яру» (реж. Олександр Домбровський, 2010), «Юрій Горліс-Горський» (дві серії, 2010). Лауреат літературної премії ім. Михайла Стельмаха (2006). Ініціатор і організатор вшанувань героїв Визвольної боротьби українців за свою незалежність у Холодному Яру та інших місцевостях, спорудження борцям за волю України пам'ятників, меморіальних дощок, відновлення їхніх могил та найменування їхніми іменами вулиць. Має сина Євгена (1981 р. н.) та дочку Олесю (1986 р. н.).