| Автор | Марґарет Етвуд |
| Видавництво | Клуб Сімейного Дозвілля |
| Рік видання | 2017 |
| Палітурка | тверда, матова |
| Оригінальна назва | The Handmaid’s Tale |
| ISBN | 978-617-12-6901-9 |
| Кількість сторінок | 272 |
| Мова | українська |
| Серія | Книжки про фемінізм до дня народження Сильвії Плат |
| Категорії | Художня література Сучасна іноземна проза Розпродаж |
| Артикул | 707030 |
Готівкою при отриманні
Банківською карткою VISA / MasterCard
LiqPay (Приват24)
Ти не маєш права читати, писати і бігати вранці. Тобі не можна працювати, володіти якою-небудь річчю і прагнути чогось. Тобі заборонено любити. Бо ти – Служниця
У Республіці Гілеад повноцінні права мають лише Командори та їхні Дружини, у яких є право вибирати коханок для своїх чоловіків. Мета — народження дітей. До цього здатна тільки кожна сота жінка в Гілеаді. Їх, Служниць, збирають по всій країні, а потім вони проходять курс підготовки, аби бути гідними виносити дитя офіцера.
Одна зі Служниць — Джун. Колись вона мала коханого чоловіка і доньку. А тепер сенс її життя — підкорятися законам Гілеаду Проте Джун не така, як усі. Жінка розуміє, що відбувається, вона хоче втекти і ще здатна любити
Марґарет Етвуд — канадська письменниця, літературна критикиня, захисниця природи й феміністка. Її книжки вийшли друком у більш ніж 35 країнах і були перекладені понад 20 мовами. Антиутопія «Оповідь Служниці» стала класикою сучасної літератури. Її порівнюють зі знаковими романами «Прекрасний новий світ» Олдоса Гакслі й «1984» Джорджа Орвелла. Це водночас і феміністичний трактат, і пересторога для майбутніх поколінь.
Підпишіться на розсилку
і отримайте знижку 10%
Літературознавці визначають роман "Оповідь служниці", як фемінистичну антиутопію. Антиутопія є наразі тим жанром, до якого прикута увага сучасного читача, а гендерна проблематика останнім часом набуває розголосу в Україні.
Оповідь ведеться від першої особи - Фредової, яку колись звали Джун. Вона належить до "касти" Служниць, як читач може побачити з назви. За вікном - територія США після державного перевороту та скасування Конституції, що тепер має назву Гілеад. Це диктатура з ознаками релігійного фундаментализму, така собі теократія на кшталт сучасного Ірану, але замість ісламу людей змушують підкорятись приписам з християнських текстів. Колись я читала таку думку, що християнська релігія - одна з найкривавіших у світі, згадайте хоча б хрестові походи та Інквізицію.
У Гілеаді в якості офіційної політики держави взяли за основу уривки зі священних текстів. Через кризу народжуваності, спричинену техногенними катастрофам та екологією, більшість жінок стали безплідними. Щоправда, чоловіки теж постраждали від цієї проблеми, але офіційно вони спроможні до зачаття, справа тільки в жінках. Для цього і була створена каста Служниць, фертильних жінок, переважно незаміжніх або в другому/цивільному шлюбі (їх вважають фіктивними), що надаються для користування родинам вищих каст - Командорам, першим особами новоствореної держави, та їхнім Дружинам. Вона має народити їм дитину протягом певного терміну, після чого переходить до іншої родини. У разі невдалих 3 спроб вона карається переходом до касти Екожинок, найбіднішої соціальної групи, що займаються всім брудними роботами - від с/г до утилізації радіоактивних відходів, або потраплянням до Колонії, простіше кажучи, будинку розпусти.
Гілеад має розгалуджену соціальну структуру. Окрім Служниць, Командорів, Дружин, Екожинок, існують ще Марфи (домашня прислуга), Хранителі (чоловіки-особисті помічники, водії), Янголи (охорона) та представники Ока (служби безпеки).
Джун, що має дитину і є другою дружиною свого чоловіка, потрапляє до категорії Служниць. Взагалі, світ Гілеаду ми бачимо через призму її сприйняття. Дій, як таких, в романі не так вже й багато. Переважають роздуми, спогади, душевні вагання, формат "щоденникових" записів. Книга дуже метафорична, російською навіть сказала б "осязаемая": авторка тонко передає нюанси речей та побут, створюючи ефект присутності.
Фінал роману відкритий: ми так і не дізнаємось, що сталось з головною героїнею. У деяких випадках я вважаю відкритий фінал доречним, але цього разу мені не вистачило кульмінації і подальшого розвитку подій. Тому кінцівка, на мій погляд, вийшла трохи змазаною.
Декілька слів про видання: мені воно сподобалось. Суперобкладинка у форматі витинанки, використання 2 кольорів здалось мені дуже стильним. І явні помилки в перекладі я не помітила, хоча КСД грішить "бентегою". Книга ніби спеціально створена прикрашати книжкову полицю. Відповісти