«Непрості»

«… Читаючи Прохаська, можна згадувати Августина Блаженного і Вітгенштайна, Гусерля і Гайдеггера, Пруста і Джойса, Гарсія Маркеса і французький «новий роман». Але можна й не згадувати, бо власний голос є – і цього досить: у ньому розчиняються всі чужі слова. Цим голосом Прохасько розповідає про долю і про речі, важливіші за долю: про місце (а значить історію), про історію (а значить війну), про війну (а значить смерть), про смерть (а значить спадковість), про спадковість (а значить рід), про рід (а значить культуру), про культуру (а значить спосіб говорити), про спосіб говорити – а значить все-таки знову про долю»