Автор | Таня Касьян |
Видавництво | Лабораторія |
Рік видання | 2023 |
Палітурка | м'яка |
ISBN | 978-617-8203-57-3 |
Кількість сторінок | 216 |
Мова | українська |
Розмір | 145 х 215 мм |
Художник/ілюстратор | Марія Кінович |
До відділення "Нової пошти"
у Вашому місті
До відділення Укрпошти
у Вашому місті
Міжнародні відправлення
(авіа-транспортом або наземним шляхом)
Самовивіз
Книгарня "Наш Формат" (провулок Алли Горської, 5А, Київ, Україна).
Повернення товару
Відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 19 березня 1994 р. №172, друковані видання належної якості обміну (поверненню) не підлягають.
Готівкою при отриманні
Банківською карткою VISA / MasterCard
Війна увірвалася у кожен дім, поділила життя на «до» і «після», стала нашою новою реальністю. Щодня з'являються все нові й нові питання — як саме з цією реальністю співіснувати, не втратити в ній себе і до яких викликів ми маємо бути готовими.
Як ми можемо підготувати себе і країну до збільшення кількості людей з інвалідністю? Яким вектором рухатимемося далі? Чи не відступимо від цінностей, за які віддають життя наші люди, — свобода слова, рівні права? Як підготуватись до післявоєнного стану — можливого рівня насильства, радикалізму? Куди може зникати емпатія під час війни, навіть у найбільш чуйних людей? І чому ми ніколи не зможемо бути такими, як до 24 лютого?
Книжка громадської активістки Тані Касьян «Наше. Спільне. Як зберегти в собі людину під час і після війни» наповнена історіями як людей не публічних, так і медійних особистостей нарівні з іншими. Чи усвідомлювали можливість повномасштабного вторгнення, чи складали тривожні валізи, де були напередодні 24 лютого… А також думками психотерапевта про те, чому люди не вірили до останнього, що може статись ескалація війни.
Авторка розповідає і про власний досвід, згадує, яким був 2014-й рік для її рідного Маріуполя, та описує свою тривожність на початку лютого 2022 року, розмови з психотерапевтом, ветераном АТО.
Разом з читачем Таня Касьян пройде шлях від першого усвідомлення війни до відповідей на питання «Як не програти після перемоги?». Бо навіть коли здається, що світло згасло, варто пам’ятати — воно завжди є всередині нас. І ми точно можемо його зберегти.
Таня Касьян — письменниця, журналістка, громадська активістка. Народилася та виросла у Маріуполі. З 2014 року живе у Києві. Працювала журналісткою та головною редакторкою. Зараз очолює правозахисну організацію «Точка опори ЮА». Авторка книжки «Про що мовчать» та упорядниця «Довідника безбар’єрності», авторка та ведуча подкасту «Потрошку».
«Нам треба говорити одне з одним, пояснювати, що відбувається з нашим психологічним станом. У кожного з нас свій поріг сприйняття того, що відбувається. Хтось живе собі спокійно далі після того, як танк розчавив йому ногу, а хтось отримує психологічну травму від гучних звуків. Нам треба вчитися приймати різність наших досвідів. Терпимість одне до одного зміцнить нашу націю і зробить її мудрішою». Віктор Пилипенко, військовий та громадський активіст
«На психологічному рівні війна, з точки зору агресора, — це заборона на життя. Ракетними обстрілами Росія шле нам повідомлення: “Не живіть! Згиньте!”. Тому так важливо на війні хапатися за те, що робить нас живими». Марія Фабрічева, психотерапевтка
На психологічному рівні війна, з погляду агресора, — це заборона на життя. Ракетними обстрілами Росія шле нам повідомлення: «Не живіть! Згиньте!». Тому так важливо на війні хапатися за те, що робить нас живими. Хочеш — нафарбуй губи червоною помадою та набризкайся улюбленими парфумами. Хочеш — спи стільки, скільки можеш. Хочеш — випий чашку кави зі смачним тістечком. Хочеш — прихисти нарешті цуценя з притулку. Роби все, що дає тобі радість від того, що твоє життя триває.
«Я дозволяю собі зупинитися і втомитись. Тому я не дивлюсь у перспективу того, чи я зможу воювати роками. Я живу відрізками часу між ротаціями. І я не знаю, чи повернуся із фронту. Чи повернуся неушкодженою. Я не знаю, що на мене чекає далі. В мене залишилося дуже мало друзів. Кожна втрата дуже сильно б’є по мені, і я вже не готова нікого втрачати. А це продовжує відбуватись… Тому я не знаю, де та межа. Дозволяю собі стояти за нашу свободу, допоки зможу. Поки що я можу…».
Ціннісний конфлікт — це дуже сильна річ. Ми можемо хоч сто разів брехати собі, що байдуже, де батьки — в Росії, в Україні чи третій державі, аби родина була жива-здорова. Але коли справа доходить до розуміння базового сприйняття цього світу — де добро, а де зло, — замовчувати й терпіти стає складніше. І тут доводиться вибудовувати нові кордони та правила. Або ми перестаємо спілкуватися з людьми, які бачать світ викривлено. Або приймаємо їх, терпляче слухаємо, а потім усе ж таки перестаємо спілкуватися. Або приймаємо їх, терпляче слухаємо, але так само терпляче гнемо своє. Або просто приймаємо. Єдиного правильного рецепта для всіх немає. Кожен вирішує сам, як йому будувати стосунки з найріднішими або з тими, хто ними був.
Підпишіться на розсилку
і отримайте знижку 10%