Книга «Нарис історії середньовічної та ранньомодерної України (вид.4-те)»

У своїй книзі доктор історичних наук, професор НаУКМА Наталя Яковенко переглядає «національно-державну» парадигму української історії та ревізує поважного віку, ще від народницького історіописання успадковані методології, які й досі живлять (щоб не сказати – годують) нашу академічну історіографію. Але, напевно, навіть той, хто за цією традицією вбачає в історії не дослідницьке поле, а звернену в минуле політику і засіб патріотичного виховання, муситиме визнати шляхетність заявленої мети: «Перевернути впевненість у тому, що в історії все наперед визначено “за нас і без нас” якимись таємничими закономірностями, котрі штовхають якщо крокувати вперед/назад – то гуртом, якщо любити/ненавидіти – то одностайно. Перевернути, врешті, зацикленість на власних звитягах та бідах – ніби не існувало широкого світу довкола, звідки добрі чи погані вітри приносили нових родичів, нові прагнення, нові вартості». Українська історія у викладі Наталі Яковенко – це, вдаючися до формули, яку полюбляє Ярослав Грицак, історія, яку можна читати без брому: нормальна історія звичайного народу, не ганебніша й не героїчніша від інших, і її можна пропонувати широкому світові, з якого добрі чи погані вітри занесуть нових, прихильних чи неприхильних, читачів, зокрема з-поміж старих родичів, і їхня обізнаність чи необізнаність із нашою історією стане нарешті проблемою їхньої освічености, а не нашої повноцінности, яку щоразу чомусь треба доводити – хоч би й самим собі.