Володимир Кулик

Книга «Мовна політика в багатомовних країнах. Закордонний досвід та його придатність для України»

Name: Книга «Мовна політика в багатомовних країнах. Закордонний досвід та його придатність для України»
Brand: Дух і Літера
SKU: 92484
Price: 170 UAH
Availability: OutOfStock
Rating: 5.0 (4 reviews)

Артикул: 92484

Мовна політика в багатомовних країнах. Закордонний досвід та його придатність для України - фото книги

Переглянути фото книги

Паперова 170 грн

Немає в наявності

Goodreads

4.60

Наш Формат

5.0

Вподобайки

Характеристики

Автор	Володимир Кулик
Видавництво	Дух і Літера
Рік видання	2021
Палітурка	тверда
ISBN	978-966-378-852-4
Кількість сторінок	312
Мова	українська

Категорії

Політологія Незалежна Україна

Жанри та теми

#Геополітика. Суспільство. Держава. Філософія. Історія

Володимир Кулик - «Мовна політика в багатомовних країнах. Закордонний досвід та його придатність для України»

Ціна

170 грн

Готівкою при отриманні

Банківською карткою VISA / MasterCard

Про що книга «Мовна політика в багатомовних країнах. Закордонний досвід та його придатність для України» автора Володимир Кулик

У книжці Володимира Кулика йдеться про мовну політику багатомовних країн різних частин світу. Автор докладно розглядає нинішній стан та історичні витоки мовної політики сімнадцяти країн, а потім аналізує можливість запозичення певних успішних закордонних зразків в Україні. Хоча книжка спирається на великий обсяг наукової літератури, вона написана зрозумілою для нефахових читачів мовою, тому буде корисною не тільки науковцям, а й усім, хто цікавиться мовними проблемами в Україні та світі.

Огляди на книгу

Мовне питання існує стільки, скільки й сама Україна, і війна тут нічого не змінила Мова не завадила українцям утилізовувати окупантів, а «паляниця» стало нездоланною перешкодою для бомжів з найвеличнішої армії всесвіту та частиною нової історії нашої держави. Різнорідні елементи ніколи не покидали спроб запобігти втручанню держави у мовне питання — свою позицію колаборанти завше підкріплювали посиланнями на досвід багатомовних Швейцарії та Бельгії, рідше — Канади, котрим, мовляв, декілька мов не заважають бути заможними. «Швейцарський» наратив з часом прижився та міцно вкоренився в головах пересічних незалежно від мови, яку вони вживають, адже про намазування мови на хліб ми почули саме солов'їною. Володимир Кулик взяв на себе нелегке завдання розвіяти міти щодо «омріяної Швейцарії». Мовна політика — зовсім не та сфера, де існує якась оптимальна панівна модель, яку варто наслідувати. Унітарні та федеративні, авторитарні та демократичні, постколоніальні та західні національні держави по-різному формують мовну політику. Конфігурації факторів — від історичних передумов та спроможності держави до впливу глобалізації — породжують різноманітні мовні політики, які дають геть різні результати: тоді як у Фінляндії з 5% шведськомовних майже всі фіни вивчають другу офіційну шведську мову, то в Канаді навіть після запровадження федеральної двомовності вивчення французької не стало в англомовних школах обов'язковим чи хоча б дуже поширеним. Водночас у Фінляндії шведська мова все одно зникає, а в Канаді мовна ситуація законсервувалася у хиткому становищі після досягнення критичної точки, коли націоналістам франкомовного Квебеку не вистачало піввідсотка до виходу зі складу країни — країни, яка надала їхній мові офіційний статус. Хороша науково-популярна література, на мою думку, дозволяє з користю та задоволенням піднятися над пересічним рівнем бездумного ретранслятора чужих думок, уявлень і позицій. «Мовна політика» повністю відповідає цьому критерію: вже найперше «наведення різкості» на мовну ситуацію в Швейцарії розвіює популярний наратив. Швейцарія переважно двомовна, мовні ареали ізольовані, а «багатомовність» на практиці означає, що лише федеральні органи надають громадянам послуги всіма офіційними мовами, тоді як в (кон)федеративній державі з найширшими повноваженнями на місцях громадяни найчастіше спілкуються з органами нижчого рівня, які є виключно одномовними в 22 з 26 кантонів. Прикметно, що єдиний за останнє століття конфлікт у Швейцарії спричинився через мову: франкомовна меншість німецькомовного кантону Берн у 1979 році утворила новий кантон Юра. Ось така Швейцарія, кінець всім сподіванням. Швейцарську мовну політику з усіма нюансами таки можна вважати успішною, чого не скажеш про наступний за популярністю в українців приклад омріяного вирішення мовних проблем — Бельгію. Реальність така, що протистояння двох одномовних регіонів країни — Фландрії та Валлонії — зрештою перетворило централізовану унітарну державу на федерацію — країну, як пише пан Володимир, «через рисочку». Дві частини країни поступово віддаляються одне від одної, партії фрагментуються в залежності від мови, а задля збереження мовних позицій у Брюсселі громадянам навіть обмежують право самим вибирати мову, наприклад, в освіті. Майбутнє Бельгії як держави під великим питанням, тож посилання на її досвід інакше як невіглаством і шкідництвом не назвеш. Мовні політики Заходу видаються не надто релевантними для запозичення Україною; недарма мовні студії розвинулися насамперед у звільнених від совєтської імперії державах, що дало змогу підсвітити проблемні моменти на Заході. Виглядає так, що європейські країни з імперіалістичним минулим (Франція, Британія та Іспанія) вдало «вирішили» свої мовні проблеми тотальною асиміляцією в ті часи, коли доктрина прав людини та сучасні політичні віяння не обмежували політику національних держав. Тепер кожна з цих країн має лише крихітні анклави «тубільних» мов, які зникають під тиском асиміляції та глобалізації попри турботливу опіку цими артефактами минулого. Показовим винятком є Каталонія, з якою ніхто не знає що робити. Відзначу розмаїття прикладів, які обрав Володимир Кулик для ілюстрацій прикладів мовних політик: - Ізраїль зміг відновити древню мову завдяки унікальному націоналістичному прагненню відродити державу, а іврит став вдалим рішенням спільного засобу комунікації для різнорідної маси людей, що говорили більш ніж двома десятками мов. - Сингапур напрацював унікальне рішення, коли мову колонізаторів не відкинули, а, навпаки, — успішно використали як засіб міжнаціонального примирення трьох великих етнічних груп. - Індонезія пішла іншим шляхом: повністю викорінила колонізаторську голландську мову та успішно обрала єдиною мовою маловживаний діалект малайської мови. - Південно-Африканська Республіка виділяється наявністю цілих двох колоніальних мов, одна з яких — африкаанс, мова бурів, асоціюється з режимом апартеїду, тоді як англійська сприймається як мова визволення. Досвід расистського режиму не заважає Південно-Африканській республіці утримуватися від засудження Росії та досі впливає на мовну політику, яка зосереджується на витисканні африкаанс з допомогою англійської ціною зменшення вжитку тубільних мов. - Латвії не вдається викорінити колонізаторську російську навіть попри активні зусилля та унікальний статус «негромадянина» для російськомовних жителів; частка росіянців в Латвії сягнула 34% 1989-го, а разом із денаціоналізованими совєтськими українцями та білорусами нелатиське населення становило 48%, і державна політика не змінила становища — значна частина країни досі ментально з'єднана з рузке міром. - Не менш проблемна ситуація з подоланням мовного рашизму в Казахстані : рівень вільного володіння російською навіть зріс з 64% до 75%, а росіяни все ще не розуміють казахську: читати й писати казахською можуть 9% і 6% відповідно. Мова не розділила українців у спротиві окупантам, що зайве підтвердило особливість нашої мовної ситуації. Про це пише пан Володимир: опитування демонструють, що незалежно від мовних преференцій українці вважають мову основою ідентичності, воліють більшого її поширення та вважають нинішню ситуацію [русифікованості] не нормальною. Водночас надто активного втручання держави не бажають ні україномовні, ні російськомовні українці. Закон про мову, ймовірно, відповідає бажанням обох груп і почав давати плоди ще до війни: виявилося, що Семесюк і Микитенко на голову і тулуб вище за *удєй і собачок, а «гривня краще рубля», тим паче тепер. Володимир Кулик написав чудову книгу, яка повністю виконує поставлене завдання просвітити громадян про «прекрасне закордоння». Окремо підкупає стиль автора — приязний та поміркований, лаконічний та вичерпний водночас. «І чужому навчайтесь, й свого не цурайтесь», як писав наш батько нації Тарас Григорович. Дуже рекомендую. Олег Карпюк 468 0

Відгуки про книгу «Мовна політика в багатомовних країнах. Закордонний досвід та його придатність для України»

Поділіться своїми враженнями!

Залиште свій відгук

Книгомани завжди мають свою точку зору і полюбляють ділитись нею. Залишайте відгуки та рецензії на цю книгу для майбутніх покупців. Заздалегідь дякуємо!

Читачі найчастіше обирають

Підтримайте проект "Книжки для ЗСУ"