Юджин М. Фішел

Книга «Московський фактор. Політика США щодо суверенної України та Кремля»

Name: Книга «Московський фактор. Політика США щодо суверенної України та Кремля»
Brand: Віват
SKU: 942726
Price: 260 UAH
Availability: InStock
Rating: 5.0 (4 reviews)

Артикул: 942726

Московський фактор. Політика США щодо суверенної України та Кремля - фото книги

Переглянути фото книги

Завантажити уривок

Паперова 260 грн

Книга в наявності

Відправка: 06.09.2025

Goodreads

4.26

Наш Формат

5.0

Вподобайки

159

Характеристики

Автор	Юджин М. Фішел
Видавництво	Віват
Рік видання	2023
Палітурка	тверда
Перекладачі	Микола Піцик
ISBN	9786171702882
Кількість сторінок	352
Мова	українська
Серія	Історія та політика
Розмір	143 х 197 мм

Категорії

Політологія Публіцистика russian-Ukrainian war since 2014 / російсько- українська війна з 2014 р Незалежна Україна

Жанри та теми

#Геополітика. Суспільство. Держава. Філософія. Історія

Юджин М. Фішел - «Московський фактор. Політика США щодо суверенної України та Кремля»

Ціна

260 грн

До відділення "Нової пошти"

у Вашому місті

До відділення Укрпошти

у Вашому місті

Міжнародні відправлення

(авіа-транспортом або наземним шляхом)

Самовивіз

Книгарня "Наш Формат" (провулок Алли Горської, 5А, Київ, Україна).

Перевірити наявність на складі

Повернення товару

Відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 19 березня 1994 р. №172, друковані видання належної якості обміну (поверненню) не підлягають.

Готівкою при отриманні

Банківською карткою VISA / MasterCard

Забрати в книгарні "Наш Формат"

сьогодні до 20:00

РАЗОМ ДЕШЕВШЕ

На книжкових полицях

Історія (2085)

Історія/Політика (539)

Нонфікшн (760)

Війна (495)

військова література (104)

Про що книга «Московський фактор. Політика США щодо суверенної України та Кремля» автора Юджин М. Фішел

2014 року Росія незаконно анексувала Крим, створила сепаратистський рух на Донбасі, а потім напала на Україну своєю регулярною армією та спецназом. У кожному випадку російської агресії відповідь США критикували як неадекватну, недостатню або нерішучу.

«Московський фактор» — це унікальне дослідження чотирьох ключових політичних рішень Вашингтону. Чи враховували дві республіканські та дві демократичні адміністрації США статус України як суверенної держави, вибудовуючи відносини з РФ, — Фішел має відповідь на болюче питання. Позицію Сполучених Штатів щодо України розглянуто в ширшому контексті міжнародних відносин. Дослідження Фішела заповнює чималу прогалину в сучасному науковому та політичному дискурсі, фокусуючись на складній тристоронній — а не просто двосторонній — динаміці між Сполученими Штатами, Україною та Росією в 1991—2016 рр. Ця книжка вперше об’єднує документальні свідчення та розсекречені матеріали щодо обговорення політики, ретроспективні статті, авторами яких були колишні політики, офіційні мемуари колишніх високопосадовців та інтерв’ю з ними і поверненцями.

Про автора

Юджин М. Фішел — знавець пострадянських країн із понад 30-річним стажем роботи в Державному департаменті США. Його книжки систематично і ґрунтовно розповідають читачеві приховані деталі американської політики на сході Європи.

Чому варто придбати?

Книжка точно опиниться на полицях не лише українських інтелектуалів, але й всіх, хто так чи інакше хоче розібратися в сучасній політиці. Бо саме такі знання допоможуть їм передбачити деякі події й ситуації, що вплинуть і на їхні життя.

Огляди на книгу

Олег Карпюк Амбівалентність політики Сполучених Штатів на сході Європи віддавна підживлювала проросійські сили непотрібністю України у цивілізованому світі; пишномовні звеличування українських чеснот з-поза західного кордону не підкріплювалися танком і джавеліном, тож всенародний скепсис щодо словесного єлею глибоко вкорінився культурною одиницею «занепокоєння». Та чи справді вокс популі має рацію? Держдепівець Юджин Фішел стисло проаналізував зовнішню політику Штатів на межі зіткнення цивілізацій і виявив бентежну проблемність «американського розуміння регіону». Сполучені Штати «зробили значну геополітичну ставку на те, що Росія сама пройде через пострадянську трансформацію» — «лінійно-позитивний процес трансформації» сприймали на Заході «як належне», тож заснована на химерному фатумі історичного детермінізму віра у перетворення недемократичної країни на ліберальну демократію за умов високого рівня економічного розвитку і тісного співробітництва у цивілізаційних структурах заклала фундамент нових відносин. Настільки нестійкі й навіть фантастично наївні засади «вихолощували варіанти політики США» та стримували співпрацю з Україною на користь нарощування потенціалів відновленої Російської імперії. Неконкретність «трансформації» змушувала Захід раз у раз зраджувати своїм принципам: 2014 року міжнародний експерт Пол Ґобл зауважував, що «якби будь-яка інша країна [зробила те, що Росія робить з Україною], Захід кваліфікував би це як вторгнення… Але в цьому випадку багато західних політиків доклали чимало зусиль, щоб зрозуміти агресора і засудити жертву». Вплив «московського фактора» відстежується у чотирьох основних сюжетах: здобуття незалежності у часи Буша-старшого, клінтонівська денуклеаризація, провід Буша-молодшого, що збігся із Помаранчевою революцією, правління демократичної ікони усіх часів Барака Обами. Трампа дискваліфіковано з очевидних причин через його «вкрай незвичайні особливості загалом» та «особливі стосунки з Кремлем» — ця радикальна перверсія лиш відволікла би увагу від вагомішого встановлення тенденції саме у «нормальній» політиці. Дороговказом обрано суверенність України — властивість, котру історіографічна взаємозамінність «Росії» та «Совєтського Союзу», що переродилася у москвоцентричне формулювання «Росія та інші республіки», дозволила безболісно проґавити. Експертний аналіз «про Україну з-поза України» достоту «суверенно» доповнює офіційний владний дискурс голосами української діаспори Сполучених Штатів та її друкованого органу «Ukrainian Weekly», чиї навдивовижу прозірливі критичні оцінки дозволять трактувати агресивно проросійський зовнішньополітичний курс не менш як «втратою контакту з реальністю». Нелегко підшукати коректніші формулювання, коли вже Буш-старший напередодні Незалежності застерігав від якогось абстрактного «самогубного націоналізму, заснованого на етнічній ненависті», а плани України мати власну армію бентежили Сполучені Штати, котрі «не вірили, що “створення великих незалежних армій сприятиме будь-якій корисній меті”», попри заяви російських офіційних осіб про «коригування» кордонів із сусідніми країнами. Гротескне засліплення американських високопосадовців відрізнятиметься від змальованого в однойменному романі Еліаса Канетті хіба обмеженістю театром одного актора, адже московська сторона грала свою гру й спритно експлуатувала несподівані переваги «режиму найбільшого сприяння»: держсекретар Бейкер у мемуарах визнавав ядерний статус «однієї держави», а його заступник Реджиналд Бартолом’ю вказував союзним республікам розв’язувати питання своєї ядерної зброї «тільки з Москвою». Так Юджин Фішел послідовно описує започаткування московського фактора: безумовна — й безпідставна! — привілейованість Росії, чий статус першої над нерівними США свідомо пестували коштом інших в атмосфері тотального ігнорування сигналів небезпеки — зазіхання на Крим, переворот 1993-го й редагування конституції, війни проти Ічкерії та окупація частини Молдови зійшли як з гуски вода. Педантично й безсторонньо, та від цього не менш проникливо і значливо, держдепівець препарує хірургічними, майже невагомими, інструментами, що надійно вберігає від будь-яких пересудів щодо упередженості. Щоб показати гігантську асиметрію підходів вистачить хронології: тоді як Україна мала позбутися ядерної зброї та виконати низку умов на шляху до кредитування, Росія 1992 року отримала доступ до стабілізаційного фонду на $6 мільярдів від МВФ і ще $18 мільярдів напряму від США для стабілізації та реструктуризації економіки майже водночас із розмовою президентів, де Єльцин підтвердив збереження ядерного статусу. Один із пакетів економічної допомоги у $2.5 мільярди адміністрація Клінтона передавала Росії «на основі теорії», що «успіх там допоможе підняти інші колишні республіки та розв’язати їхні власні проблеми» — тут Юджину Фішелу вистачило виділити курсивом ту саму «теорію», щоб без слів так багато сказати. Диву дивуєшся, як мало треба людині українській для щастя: досить лаконічно підкреслити «брак розуміння російського імперіалізму» у POTUS’ів чи зауваги, що [визнані Сполученими Штатами (sic!)] «законні інтереси Росії в Євразії» засновані на «історії домінування, нищення і підкорення» Московією своїх сусідів. Така доступна і делікатна манера здатна найкраще довести, що Україні потребує не якоїсь особливої прихильності, а лиш дотримання написаних Заходом правил і послідовного втілення цінностей, які так несамовито воліють знищити автократи, шейхи, дуче й тиранчики — політики найреальнішої. Натомість торжествував підхід щирий та мрійливий, котрий беземоційно оцінюється як «очевидна розбіжність між реальністю та видавання бажаного за дійсне», «не заснований на фактах» та «явний самообман». Спорудження повітряних замків на місці потьомкінських дєрєвєнь змушувало хапатися за соломинки вождизму — раболіпство перед Горбачьовим змінюється обожнюванням Єльцина («перший демократично обраний президент за тисячу років російської історії [sic!]»), а коли останні сподівання мали б розвіятися, Московію винагородили капіталом, й досі остаточно не сконфіскованим — «уявленням про Росію як про небездоганного, але загалом конструктивного партнера, здатного на активнішу співпрацю». Проникливе встановлення цього політичного активу — вагомий здобуток праці держдепівця, адже прояснює уникнення критики та хвалебні оди, «балансування», «перезавантаження» і телефонну одержимість президента Макрона як один з найяскравіших епізодів шукання підходу до тендітної душі русских маніяків. Цей бардак в головах катастрофічний не тільки ретроспективно, адже ніколи не був безальтернативним — Бжезінський, Чейні, Маккейн дарма закликали в пустелі «Геть від Москви». Порівняння вказує ще й на певний регрес, адже тоді як всю незалежність законодавча гілка влади Сполучених Штатів випереджала виконавчу в розумінні потреб України, нині Конгрес грає на руку росіянам, що вкупі з ескалаційним менеджментом імені Джейка Саллівана і Джо Байдена дає термоядерний ефект затягування війни. Безсторонність автора недосяжна українцеві, який наяву переживає безпосередні наслідки «перезавантажень»; опанувати бурхливий вирій всередині найважче із анексією та початком війни, і не вина пана Фішела, що доводиться перелічувати пустопорожні «суворі попередження» Обами й вертіння вужів пресслужби Держдепу щодо заборони надання летальної допомоги Україні. Московський фактор особливо ретельно досліджено в останньому актові, де багатий матеріял дозволяє зафільмувати ницо потворну політику з усіх можливих ракурсів: Юджин Фішел ловить у кадр тисячу та одне занепокоєння, обґрунтування «ембарго на оборону для жертви», сидіння на двох стільцях і щонайогидніші компліменти агресорові за «”фактично конструктивну роль” у переговорах щодо ядерної програми Ірану». Тут успадкована від Буша-молодшого антитерористична співпраця Сполучених Штатів з Московією супроти (еге ж) Ірану та Північної Кореї гарно продемонструвала двопартійну спадковість промосковської політики геть несхожих адміністрацій з різних кінців політичного спектру. «Московський фактор» переконливо доводить, що саме США поставили у світовий стрій та прибрали в респектабельні шати Російську Федерацію , котра не забарилася проявити свою сутність заледве окріпла. Невідомо, як розвивалися б історія без вливання мільярдів американських доларів і протегування технологічного, інституційного та економічного, але гнила імперія наступала би без американських тепловізорів, приладів нічного бачення та чіпів, без яких ані літають ракети, ані наводяться каби. Парадоксально, проте цей зовсім не вичерпний, та цілком достатній для вагомих практичних висновків, огляд здається для української авдиторії продуктом далеко не першої необхідності, тоді як його успіх на батьківщині міг би призвести до тектонічних змін на лінії фронту в Україні. Чого й побажаємо. Шана Юджину Фішеля за служіння правді та справедливості, за щеплення від сором’язливості щодо безпекових вимог до Сполучених Штатів та розширення горизонтів за межі відомої меморандумної події. Pacta sunt servanda. 80 0 Володимир В'ятрович Завжди повторюю - історія може пояснити багато з того, що відбувається нині. Тому рекомендую дуже актуальну книгу про формування відносин між Україною та США. І про важливу роль третього фактора у цих двосторонніх стосунках - Росії. Розглядається досить тривалий період (з 1980-тих до 2016, від Рейгана до Обами), щоб побачити і їх еволюцію і те, що не мінялося , або змінювалося дуже важко. До другого на жаль належить розгляд України і всього постсовєтського простору крізь призму стосунків з Росією, віри в те, що саме Кремль може, має і врешті буде головним американським партнером на теренах колишнього СРСР. Про те, як важко адміністрація Буша старшого йшла до визнання нашої незалежності, як Клінтон з Єльциним позбавляли Україну ядерної зброї, Буш молодший вірив у спільну з Путіними боротьбу з тероризмом, а Обама не відважився відреагувати на російську агресію в 2014 не лише словами. Це варто знати, щоб зрозуміти який шлях ми пройшли з таких позицій до теперішніх заяв Байдена, що Путін=ХАМАС і надання Україні ATACMS. І щоб усвідомлювати рівень русофілії в американській політиці, який ще доведеться долати. Дякую видавництву Vivat за видання українською. 80 0

Відгуки про книгу «Московський фактор. Політика США щодо суверенної України та Кремля»

Поділіться своїми враженнями!

Залиште свій відгук

Книгомани завжди мають свою точку зору і полюбляють ділитись нею. Залишайте відгуки та рецензії на цю книгу для майбутніх покупців. Заздалегідь дякуємо!

Читачі найчастіше обирають

Схожі товари

Ви дивилися

Підтримайте проект "Книжки для ЗСУ"