Книга «Міжнародний біблійний коментар. П'ятикнижжя та історичні книги. Том 2»

«Девтерономістичний історичний твір» включає у себе: Книгу Второзаконня, Книгу Ісуса Навина, Книгу Суддів, Першу та Другу книги Самуїла, Першу та Другу книги Царів, - проте до нього не належить Книга Рути, яка спершу була вміщена у канон Біблії перекладеної грецькою, Септуагінту, поміж книгами Суддів та 1 Самуїла, оскільки історичні події, про які в ній ідеться, найкраще пасують саме тут. Однак ця вставка порушує первинний зв’язок між книгами, установлений єврейським каноном.

Така послідовність книг у Септуагінті також робить незрозумілими й інші «історичні» книги, що були тут вміщені відразу після 2 Цар. з огляду на те, що вони є історичними за жанром, хоча в давнішому єврейському каноні вони належали до третьої частини канону - «Писань». Тож ми повернемося до давнішого порядку розташування книг, зосередивши у такий спосіб увагу на оригінальній літературній збірці, яку не просто було побачити навіть у єврейському каноні.

Змiст

Жан-Луї Ска. П’ятикнижжя

Ентоні Дж. Салдаріні. П’ятикнижжя або Тора в єврейській традиції

Лоуренс Боадт. Книга Буття

Юрій Щурко. Книга Виходу: вступ

Джон Ф. Краген. Книга Виходу

Армандо Леворатті. Книга Левіт

Олів ’є Артю. Книга Чисел

Юічі Осумі. Книга Второзаконня

Георг Браулік. Введення до девтерономістичної історії

Едесіо Санчес Сетіна. Книга Ісуса Навина

Темба Л. Дж. Мафіко. Книга Суддів

Офосу Адутвум. Книга Рути

Ентоні Кемпбел, Марк О'Браєн. Перша і Друга Книги Самуїла

Ентоні Кемпбел, Марк О'Браєн. Перша і Друга Книги Царів

Енцо Кортезе. Вступ до Першої та Другої Книг Хронік, Книги Езри-Неємії

Лука Мачінгі. Перша Книга Хронік

Лука Мачінгі. Друга Книга Хронік

Джузеппе Бетенцолі. Книга Езри та Книга Неємії

Ірен Новел. Книга Товита

Р. Дж. Раджа. Книга Юдити

Самуель Паган. Книга Естери

Умберто Хіменес. Перша Книга Макавеїв

Ян Віллен вам Хентен. Друга Книга Макавеїв

Перелік авторів тому

Перелік скорочень

П’ятикнижжя - це складений документ, результат компіляції кількох незалежних текстів, написаних у різний час, що містить також ознаки кількох редакцій. Коли читати текст у його теперішньому вигляді, здається, що потрапив до міста, яке відбудувалося після кількох землетрусів. У цьому місті критичний погляд легко вирізняє три головні типи будівель: давні будинки, що лишилися з різних епох та частково або повністю пережили розруху; нові будівлі, що постали вже після землетрусів; компоновані будівлі: частково старі, частково нові, де реставраційні роботи інтегрували давні залишки у нові структури.

Оці компоновані будівлі - влучний образ П’ятикнижжя: воно містить основні писання, що їх Ізраїль зберіг під час руйнування Самарії та Єрусалима, перероблені та доповнені так, щоб дати спільноті Другого Храму текст, який би визначив її ідентичність. Отож те, що ми маємо - це своєрідний «основний закон», «конституція», яка служила орієнтиром при реставрації. Дві основні закономірності лежать в основі цієї справи: неперерваний зв’язок з минулим та потреба оновлюватися.

Безперервність зв’язку з минулим полягає у тому, що Ізраїль, який повставав з руїн, бажав утвердити свою ідентичність з Ізраїлем до полону.

Тут є і оновлення, бо спільнота після полону мала засвідчити, що звичаї минулого продовжують діяти і у нових обставинах. Говорячи богословською мовою, це означає, що, з одного боку, Бог спільноти після полону є досі і назавжди YHWH - Бог Авраама, Ісаака та Якова, Бог, який з’явився Мойсею та вивів Божий народ з Єгипту до Обіцяної Землі, а з іншого боку, що цей Бог минулих традицій є також і Богом, який направляє «теперішню» історію Ізраїля. У більш історичній термінології П’ятикнижжя у його теперішньому вигляді бажає ствердити, що історія Ізраїля, яка почалася від Авраама, не закінчилася полоном. З юридичного погляду, це заява про те, що полон не скасував зводу законів та настанов, заснованих на авторитеті Мойсея.

Все це пояснює відмінності у стилі, повтори, виправлення, вставки та загальне враження мішанини та злиття, яке справляють на читача численні пасажі П’ятикнижжя. Зрештою, нам здається, що саме внутрішні потреби спільноти після полону і були визначальними чинниками у формуванні П’ятикнижжя; вони були більш важливими, ніж певні зовнішні елементи, як-от політика Перської імперії, що надавала відносну автономію деяким своїм провінціям.