Тімоті Ендрюс Сейл

Книга «Міцний альянс. Історія НАТО й глобального післявоєнного порядку»

Name: Книга «Міцний альянс. Історія НАТО й глобального післявоєнного порядку»
Brand: Фабула
SKU: 929250
Price: 650 UAH
Availability: OutOfStock
Rating: 5.0 (4 reviews)

Артикул: 929250

Міцний альянс. Історія НАТО й глобального післявоєнного порядку - фото книги

Переглянути фото книги

Паперова 650 грн

Електронна 350 грн

Книга в наявності

Відправка: 08.02.26

Goodreads

4.17

Наш Формат

5.0

Вподобайки

101

Характеристики

Автор	Тімоті Ендрюс Сейл
Видавництво	Фабула
Рік видання	2023
Палітурка	тверда
Перекладачі	Марія Хандога
ISBN	978-617-522-075-7
Кількість сторінок	368
Мова	українська
Серія	#PROCreators
Розмір	170 x 235 мм

Категорії

Військова справа Публіцистика Всесвітня історія

Жанри та теми

#Бібліотека курсанта

Тімоті Ендрюс Сейл - «Міцний альянс. Історія НАТО й глобального післявоєнного порядку»

Ціна

650 грн

До відділення "Нової пошти"

у Вашому місті

До відділення Укрпошти

у Вашому місті

Міжнародні відправлення

(авіа-транспортом або наземним шляхом)

Самовивіз

Книгарня "Наш Формат" (провулок Алли Горської, 5А, Київ, Україна).

Перевірити наявність на складі

Повернення товару

Відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 19 березня 1994 р. №172, друковані видання належної якості обміну (поверненню) не підлягають.

Готівкою при отриманні

Банківською карткою VISA / MasterCard

Забрати в книгарні "Наш Формат"

завтра з 10:00 до 20:00

На книжкових полицях

Історія/Політика (642)

Військове (127)

Дивитись всі

Про що книга «Міцний альянс. Історія НАТО й глобального післявоєнного порядку» автора Тімоті Ендрюс Сейл

Майже від дня заснування Організації Північноатлантичного договору, 4 квітня 1949 року, не бракувало передбачень щодо її неминучої смерті. Але надзвичайно своєчасна книжка Тімоті Ендрюса Сейла чітко демонструє, що всі ці прогнози були — і залишаються — передчасними.

Спираючись на величезну кількість опублікованих та архівних джерел, автор представляє майстерний аналіз того, чим був альянс, що об’єднувало його учасників і чому він існує вже протягом понад семи десятиліть і, ймовірно, існуватиме в осяжному майбутньому, об’єднуючи все більшу кількість демократичних держав, серед яких, ми в цьому майже впевнені, скоро з’явиться й Україна. Але розгляд цих питань призначений не для вичерпного опису довгої та легендарної історії НАТО. Він також не зосереджений на складній внутрішній структурі Північноатлантичного альянсу — різноманітних комітетах, радах і командах, які здійснюють його повсякденну діяльність. Натомість автор описує взаємодію між високопосадовцями організації та дипломатами й лідерами держав-членів, котра, як демонструють трагічні події 2022 року, є надзвичайно важливою в сучасному світі.

Огляди на книгу

Це непоганий матеріал для знайомства з найбажанішим із акронімів Лорд Ісмей, перший генсекретар Альянсу, нібито заявляв, що «НАТО існує, щоб тримати росіян подалі, американців поруч, а німців у покорі». Підсумувати мету союзу, як і об’єднатися довкола найпотужнішої світової сили, коли ще свіжа пам’ять про жахіття багаторічних збройних конфліктів та союзницьку солідарність, було справою не важкою, чого не скажеш про дальше існування. Тімоті Ендрюс Сейл написав «екзистенційну» історію Північноатлантичного альянсу — про наповнення змістом пливкої ідеї у мінливому просторі геополітичних рекомбінацій, конфліктів поколінь та вітрів духу часу. Нелегко зберігати неупередженість, коли вже перший абзац сповіщає знищення Москви, нехай лиш йдеться про результати тижневої симуляції війни НАТО зі своїм raison d'être 1955 року. Втім, ця оповідь — не про війни та військові приготування , а Московія на фоні хіба спорадично подаватиме ознаки життя. Не знайдемо тут жодної згадки про ті самі «стандарти» чи їхню розробку, інтегроване командування та планування операцій. Ідеологи НАТО «вважали заклопотаність військовими питаннями дипломатів, чиновників та генералів Альянсу прикрою», позаяк «Росія становить радше психологічну, ніж військову загрозу», де армії — лише засіб. Союз мав утворювати ментальну противагу експансіонізму Московії, котра терором, залякуванням та шантажем поглинала би самотні країни — «фінляндизація» надавала живий приклад майбутнього відколотих держав. Дещо побіжна, позбавлена пишного контексту міжнародних відносин чи плетива внутрішньої та зовнішньої політик альянтів розповідь зосереджується винятково на стратегічному рівні напрацювання політики НАТО найвищими щаблями влади. Áкторами цих пошуків виступає щонайвужче коло дієвців — перших осіб та держав; далебі Туреччину, Іспанію та Грецію згадають після їхнього вступу, Італію зрідка приєднуватимуть до «клубу обраних», а країни Бенілюксу та «скандинави» лиш протестуватимуть проти усунення з центру прийняття рішень. Волею автора було продемонструвати розбудову НАТО як «підкилимну гру» провідних західних політиків — президента, прем’єрів та одного канцлера, і ця суперечлива «авторитарна» закритість на два кінці дозволятиме Альянсу вижити й жеврітиме джерелом конфліктів. Огляд визначних етапів розбудови північноатлантичного братства добре тримається купи: НАТО переживає успадкований від Другої світової англосаксонський союз, претендує на суперництво з нині непорушною ООН та не дає перетворити себе на інструмент в руках колишніх колоніальних імперій — Сполученого Королівства, Нідерландів, Бельгії, Португалії та, особливо, Франції. Претензії Парижа на титул великої держави заледве не розвалюють Альянс й поглинають непропорційну увагу західних високопосадовців та, відповідно, читача. Фантомні болі імперій зводяться до питання престижу, фундаментального для наддержавних об’єднань, де позірна демократична рівність стикається із першістю «великих держав». Йдеться, звісно, про Сполучені Штати, чиє одноосібне лідерство становить потенційно найслабшу ланку Альянсу; тотальна залежність європейців завше ризикуватиме перетворенням НАТО на інструмент американської політики чи погрозами збанкрутувати союз. Крихкість оборонного утворення випливає із фундаментальної нестабільності демократії, що породжує раз-у-раз ті самі проблеми — одвічні побоювання щодо згуртованості, обґрунтування оборонних витрат громадськості, небезпеки обрання проросійських політиків, американський ізоляціонізм, європейську кволість та навіть невизначеність щодо опору. Американці називали європейське мислення «шизофренією», позаяк по той бік Атлантики заразом опираються санкціям через побоювання економічних втрат, вкрай негативно ставляться до ядерної зброї та воліють розбудови неядерних сил, котрі, однак, вперто не бажають оплачувати — 1966 року Німеччина просто відмовилася сплачувати $1.35 млрд компенсації за розміщення військ США на користь підвищення пенсійних виплат зі зростанням прожиткового мінімуму. Проблема оборонних витрат, тісно пов’язана із самою доцільністю існування Альянсу , рефреном лунатиме за нових часів, президентів і канцлерів, навіватиме нудьгу й дратуватиме інфантильністю громадської думки, цього нового найповажнішого члена «клубу обраних». Десь в середині 70-их громадська опінія остаточно стверджується силою, котру більше не можуть ігнорувати державці, і так вже збігається, що втручання vox populi посилює негативний образ Європи. Частка британських респондентів, що вважали міжнародну ситуацію та оборону «найважливішими проблемами», впала зі 48% 1961 року до 5% (!) 1980. Настрої на континенті нічим не відрізнялися — небезпекою вважали не агресора, а саму зброю (чи «гонку озброєнь»), тож прагнули «нейтралітету в холодній війні та розриву відносин зі США та НАТО». Антиядерний рух ретроспективно виглядає чи не найуспішнішою спецоперацією Росії в Європі — масові жіночі протести 1982 року зі спалюванням американського прапора під базами військ Альянсу мимоволі асоціюються з мітингами одного українського міста, що годувало всю країну. Відчайдушне прагнення народу позбутися минулого стикається з іншою крайністю їхніх високопосадовців — надмірним тяжінням до історії: З одного боку, Німеччину патологічно підозрюють у реваншизмі, тож навіть 1989 року Маргарет Тетчер завважує Франсуа Міттерану, що їм «знадобиться Радянський Союз як противага об’єднаній Німеччині». З іншого , нікуди не дівається традиційний пієтет до Росії: совєтська гноярня розвалюється на шмаття, а в іконоликого «Ґорбі» виторговують якісь поступки та сприяння. Одіозні побоювання, що односторонні дії НАТО «змусять уряди країн-сателітів згуртуватися навколо прапора Москви» призводять до приснопам’ятної «обіцянки про непоширення НАТО на схід» 1990 року, та колишні союзники Варшавського договору красномовно відповідають на це входженням у повному складі до Ради північноатлантичного співробітництва — «привідчинених дверей» Альянсу. «Історія НАТО» добре справляється зі змалюванням трансформацій Північноатлантичного Альянсу , проте цю подорож не назвати захопливою, адже наратив губиться у процедурних подробицях, підсумкових доповідях та нескінченних баталіях за кілька рядків комюніке. Праця галопує поперед батька в пекло, неначе прагне не стратити імпульс й не розгубити зерно оповіді, та розлога маса позицій, рішень та рекомендацій посадовців, експертів і радників прагне розлетітися на друзки при найменшому відволіканні. Простакуватий неоковорний переклад довершує печальне видиво: сконцентруватися над «Історією» — завдання непросте. Корисною та геть не застарілою , попри завершення розповіді розвалом «гнилої російської імперії», роботу канадійського професора робить дивовижна спадковість викликів, які поставали перед Північноатлантичним альянсом: Завдання оборони від російської агресії і подвійного стримування Німеччини від реваншизму та позирань на новий пакт з росіянами скоротилося щонайбільше на 25%, позаяк «альтернативний німецький» націоналізм поховано популізмом з проросійським душком. Діяльність фрау Меркель та нерішучість Олафа Шольца свідчать, що «дух Рапалло», на сході Європи більше відомий в ролі пакту Молотова-Ріббентропа, зарано списувати з геополітичних рахунків, а заяви президента Ніксона 1973 року «наших військових не повинно залишитися в Європі» звучать прологом маячінню очільника Овального кабінету 2017-2020 років. Прискіпливе відстежування мук, у яких народжувалися політичні рішення, виявлятиме НАТО далеко не «міцним альянсом», а радше непевною організацією, переповненою суперечностями національними, історичними та географічними, от лиш це все одно працює — жадану статтю 5 Договору про колективну оборону застосували єдиного разу після атаки Сполучених Штатів 11 вересня 2001 року. Це непоганий матеріал для знайомства з найбажанішим із акронімів. Ознайомитися буде не зайвим. Олег Карпюк 431 0

Відгуки про книгу «Міцний альянс. Історія НАТО й глобального післявоєнного порядку»

Поділіться своїми враженнями!

Залиште свій відгук

Книгомани завжди мають свою точку зору і полюбляють ділитись нею. Залишайте відгуки та рецензії на цю книгу для майбутніх покупців. Заздалегідь дякуємо!

Читачі найчастіше обирають

Ви дивилися

Підтримайте проект "Книжки для ЗСУ"