Доріан Лінскі

Книга «Міністерство Правди. Біографія роману Джорджа Орвелла «1984»»

Name: Книга «Міністерство Правди. Біографія роману Джорджа Орвелла «1984»»
Brand: Фабула
SKU: 921442
Price: 420 UAH
Availability: InStock
Rating: 5.0 (4 reviews)

Артикул: 921442

Міністерство Правди. Біографія роману Джорджа Орвелла «1984» - фото книги

Переглянути фото книги

Паперова 420 грн

Електронна 320 грн

Книга в наявності

Goodreads

4.14

Наш Формат

5.0

Вподобайки

Характеристики

Автор	Доріан Лінскі
Видавництво	Фабула
Рік видання	2020
Палітурка	тверда
Перекладачі	Ольга Татаренко
ISBN	978-617-09-6752-7
Кількість сторінок	352
Мова	українська
Серія	#PROCreators
Розмір	135 х 235 мм

Категорії

Літературознавство Біографії

Доріан Лінскі - «Міністерство Правди. Біографія роману Джорджа Орвелла «1984»»

Ціна

420 грн

До відділення "Нової пошти"

у Вашому місті

До відділення Укрпошти

у Вашому місті

Міжнародні відправлення

(авіа-транспортом або наземним шляхом)

Самовивіз

Книгарня "Наш Формат" (провулок Алли Горської, 5А, Київ, Україна).

Перевірити наявність на складі

Повернення товару

Відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 19 березня 1994 р. №172, друковані видання належної якості обміну (поверненню) не підлягають.

Готівкою при отриманні

Банківською карткою VISA / MasterCard

Забрати в книгарні "Наш Формат"

сьогодні до 20:00

На книжкових полицях

публіцистика (NON FICTION) (155)

Біографії (547)

Історія (2040)

Історія/Політика (531)

Саморозвиток (1279)

Дивитись всі

Про що книга «Міністерство Правди. Біографія роману Джорджа Орвелла «1984»» автора Доріан Лінскі

Доріан Лінскі створив авторитетну, глибоку та неймовірно сучасну «біографію книги». Адже «1984» Дж. Орвелла — це не просто роман; це ключ до розуміння сучасного світу, невичерпна скарбниця ідей і мемів. Досить поглянути на те, як сьогодні все ширше використовуються орвеллівські поняття «Старший Брат», «Поліція думки», «дводумство», «новомова», горезвісна формула «2 + 2 = 5».

Лінскі дослідив не тільки коло ідей і подій, що призвели Орвелла до створення всесвітньо відомого роману, але і його глибокий і тривалий вплив на світову політику, соціальні відносини і культуру на всіх рівнях — від елітарного до популярного.

Месидж, закладений у «1984», із легкістю подолав багато десятиліть: «Не дозволяй цьому статися. Усе залежить від тебе» — і йдеться тут навіть не про тоталітаризм, не про Велику Брехню фашистських і комуністичних утопій, а про «брехню середнього масштабу», яка постійно спотворює реальність у XXI столітті.

Огляди на книгу

Олег Карпюк Роман «1984» не лише був розпроданий мільйонами примірників Визначення та ідеї, створені Орвеллом, стали неодмінними компонентами політичної мови на всі часи: Старший Брат, Поліція думки, кімната 101, двохвилинки ненависті, дводумство, безособовий, 2+2=5, Міністерство Правди. Доріан Лінскі спробував об'єднати біографію Джорджа Орвелла й кілька фахових досліджень його книги в одну велику оповідь. Колеги називали Орвелла «інстинктивним соціалістом»: дуже порядним, але не налаштованим на складні політичні ситуації. Він так і не визначив свої уподобання до якоїсь із численних версій соціалізму і не пояснив, як соціалізм може утвердитися, але наміри його були цілком щирими. Справжньою перевіркою переконань Орвелла стала війна в Іспанії, куди він вирушив як доброволець лівих поглядів на боротьбу з фашизмом. Саме тут, в Каталонії, Орвелл «вперше побачив людину, чиєю професією було брехати» — це був дебелий росіянин, агент НКВС на прізвисько «Чарлі Чен». «1984» міг ніколи не з'явитися на світ, якби росіяни успішно виконали зачистку. Як свідчать оприлюднені у 1980-х роках доповідні НКВС, подружжя Орвеллів характеризувалося як «виразні троцькісти», що перебувають у змові з дисидентами у Москві. До готельного номеру Орвелла в Барселоні завітав наряд поліції, на їхній арешт було видано ордер. На щастя, вони покинули номер раніше. Орвелла привела до Іспанії ненависть до фашизму, але за шість місяців він поїхав звідти з образом нового ворога. Орвелл казав, що колись сприймав те, що казали про комуністів, як капіталістичну пропаганду, але тепер визнав, що це чиста правда. Лівиця розкритикувала книгу Орвелла «Данина Каталонії» на тих підставах, що правда про Іспанію може бути використана «фашистською пропагандою». Орвелл засуджував комунізм набагато енергійніше за фашизм, тому що комунізм починав зі шляхетних цілей та «викликав майже непереборне захоплення в будь-якого письменника, молодшого за сорок років». Пізніше він зазначав у «1984» стосовно звірств 1940-х років: «До них ставилися толерантно і навіть захищали люди, які вважали себе освіченими і прогресивними» . Це лицемірство примушувало Орвелла шаленіти. Орвелл вважав, що сталінська Росія не є насправді соціалістичною, оскільки нехтує свободою і справедливістю. Для щирих шанувальників СРСР викриття злочинів Сталіна було майже блюзнірством; фортецю мітичної Росії слід було захищати від варварського нашестя реальності за будь-яку ціну. Той, хто відступався від цього принципу, коїв суспільне самогубство. Один із таких відступників, Юджин Лайонс, запеклий прихильник СРСР і перший західний журналіст, якому довелося взяти інтерв'ю у Сталіна, згодом опинився у жорстокому розпачу, коли усвідомив масштаби пропаганди, репресій та брехні промислових масштабів. У червні 1938 року Орвелл написав рецензію на книжку Лайонса, що була чимсь на кшталт епічного покаяння автора. Книга привернула увагу описом прагнення Сталіна виконати першу п'ятирічку за чотири роки: «Формула 2+2=5 миттєво прикувала мою увагу. Мені вона здалася водночас зухвалою й безглуздою: запланована помилка, гіпербола, збочений оптимізм, щось по-дитячому свавільне та приголомшливо вигадливе...» Під час війни у 1941-1943 роках Орвелл працював в етері Індійської секції Східної служби ВВС. Тут він день у день знайомився з дією механізмів пропаганди, бюрократії, цензури і медіа, що надало йому можливість детально описати роботу Вінстона Сміта в Міністерстві Правди. Однак, ВВС було лише прототипом Міністерства Правди, позаяк робота на уряд дала Орвеллу впевненість, що Британія дуже далека від тоталітаризму: у справах панував дивовижний безлад, а керівник Індійської секції ВВС Гай Бержес в 1951 році втік до Москви, оскільки від самого початку 1930-х років працював на совєцькі спецслужби. Орвелл зневажав радіо і вважав його «тоталітарним за своєю суттю», проте він мав фантастично придатний для радіо розум — постійно фонтанував ідеями і створив цілком оригінальну програму «Університет в етері», де пояснював освіченим індійцям переваги демократії. Сам Орвелл вважав свої інтелектуальні диспути на радіо марнуванням власного часу й бюджетних коштів, і лише після війни йому довелося дізнатися, як високо цінували його роботу індійці. Хронічний скепсис щодо всього і вся був питомою рисою його характеру; Орвелл незмінно недооцінював твори, що вражали його найсильніше. «Остання людина в Європі» — такою була первинна назва майбутнього твору, яку Орвелл накреслив у записнику десь наприкінці 1943 року після того, як звільнився з ВВС, бо хотів повернути собі «здатність створити щось серйозне». У тому самому записнику також був позначений ефект, якого мав би досягти цей твір: «Відчуття кошмару, викликане зникненням об'єктивної істини». «1984» сприймали як страдницький заповіт людини, яка помирає, але проблема в тому, що насправді Орвелл так і не повірив у те, що помирає, чи, щонайменше, не усвідомлював цього. Він потерпав від туберкульозу легенів з дитинства і хворів, більш чи менш важко, так довго, що й цього разу не було жодної причини вважати, що це вже востаннє. Орвелл вдалося придбати у США певну кількість стрептоміцину, нового антибіотика, що вважався чудодійним у боротьбі з туберкульозом. Але через несподівану загальну алергічну реакцію лікарям довелося припинити лікування стрептоміцином. Він втрачав шмати шкіри, у нього випадало волосся, ламалися нігті, але найбільше Орвелл ненавидів хворобу через те, що вона впливала на свідомість. Він мислив і розмовляв як завжди, але думки не вдавалося розвинути на папері. Для людини, яка не почувалася собою, якщо не писала, така ситуація дорівнювала агонії. Назва «1984», ймовірно, сталася випадково: спершу Орвелл написав «1980», потім — «1982», і лише згодом — «1984». Орвелл скептично ставився до нового роману та очікував отримати якихось 500 фунтів гонорару. Для порівняння: за кілька видань «Колгоспу тварин» Орвелл заробив близько 12 000 фунтів стерлінгів. Сумнівався він дарма: захопливі перші відгуки однозначно вказували, що роман чекає велике майбутнє. 21 січня 1950 року в легені Орвелла розірвалася судина і відбувся стрімкий смертоносний крововилив. Життя Орвелла тривало паралельно з публічним життям його останнього роману якихось 227 днів. Так завершується перша частина книги — частина, яка майже не викликає якихось питань до автора. Другу частину книгу Доріан Лінскі присвятив спробі «відбити» та «повернути» спадщину Орвелла і «1984», які привласнили праві/консервативні сили: мовляв, сам Орвелл вказував, що «Старший Брат стоїть за спиною не лише Сталіна, але й Черчилля, Рузвельта та Трумена». Орвелл мав право вважати так в 1950 році, але Лінскі, як на мене, такого права не має, позаяк наступні 40 років яскраво показали, де справді був Старший Брат. Нічого схожого на злочини комунізму на Заході так і не з'явилося. «Маккартизм», як би не змальовував його Лінскі в якомога похмуріших тонах, сам по собі був швидкоплинним і наскрізь дискредитованим явищем, а єдиними його жертвами стали книжки, які фанатичні шанувальники Маккарті вносили у списки заборонених. Інша справа соціалізм. Ганс Рослінг у своїй чудовій книзі «Фактологія» описує реакцію західної авдиторії на графік середнього показника тривалості життя у світі з 1800 року до сьогодні. На графіку кілька провалів: голод у XIX ст., іспанський грип після Першої світової та Друга світова війна. Люди зазвичай вказують на 1960-ті роки та запитують, а що то за провал. Цей провал у кривій припадає на 1960 рік, коли в Китаї від голоду померло від 15 до 40 мільйонів людей. Точних даних ніхто не знає. Уряд заперечував, що централізоване планування зазнало провальних результатів і тримав катастрофу в таємниці протягом 36 років. Орвелл не дожив до цих часів, проте Лінскі має можливість критично оцінити спроби побудову соціалізму в окремо взятих країнах, але чомусь мовчить. Він лише один-єдиний раз побіжно визнає, що «найбільшу схожість роман мав із системами країн совєцького блоку». Доріан Лінскі навіть не помічає, що у пристрасній спробі «відбілити» роман від служби на «консерваторів» він відверто паплюжить самого Орвелла. У 1949 році Орвелл склав невеличкий список з 38 імен публічних людей, які, на його думку, мали симпатії до СРСР. Лінскі називає цей вчинок сумнівним, а записи у ньому — наклепницькими та тенденційними, хоча й визнає, що єдина людина, на яку Орвелл буквально вказав пальцем як на «російського агента» — журналіст російської секції в британському міністерстві інформації Пітер Смоллетт — після смерті в 1980 році був викритий як професійний совєцький шпигун. І навіть попри це пан Доріан смакує реакцію лівих, які за цей вчинок прозвали Орвелла «слизьким», лицеміром та ледь не сексотом. Є щось гротескне у тому, що в книзі про Орвелла та його головне творіння під прикриттям найсвітліших намірів повернення «вкраденої» консерваторами спадщини так ганьблять пам'ять людини, яка завжди намагалася казати правду і вважала, що ніщо збудоване на брехні не може мати цінності. Гидко. Завершується «Міністерство правди» цілком прогнозовано — згадкою про Трампа. Книга очікувано викликала фурор у прогресивної західної спільноти: тут вони бачать ланцюжок «Орвелл-Тоталітаризм-Трамп», який миттю активує дофаміновий контур. І в цьому проблема: Захід прискіпливо вивчає «злочини» Маккарті, проте гадки не має діянні Мао; пише стоси книг про Трампа, але не про Чавеса-Мадуро. Це суттєво спотворює реальність, поглиблює нерозуміння, а може й навіть впливає на політику. Лінскі силкується втокмачити нам, що праві/консерватори/лібертаріанці теж могли вчинити щось схоже на злочини комунізму. Не вчинили, але ж могли! І все ще можуть, бійтеся їх! Спершу цей наратив хочеться назвати брехнею гігантських масштабів, але парадокс у тому, що все якраз-таки навпаки. Це не брехня і не гігантська — це ряд дрібних недомовок, перекручувань, замовчувань, маніпуляцій та перенаголошення. На уявному судовому процесі автора ні в чому не звинуватити: зрештою, ніхто не зобов'язаний детально перелічувати всіх жертв комунізму, замовчувати маккартизм чи уявну праворадикальну загрозу. Формально автор ні в чому не винний. Морально — інша справа. Цю книгу таки можна читати. Тут про Орвелла, про «Тисяча дев'ятсот вісімдесят четвертий», про Герберта Веллса, утопічну літературу та, зрештою, про брехню. 31 0

Відгуки про книгу «Міністерство Правди. Біографія роману Джорджа Орвелла «1984»»

Поділіться своїми враженнями!

Залиште свій відгук

Книгомани завжди мають свою точку зору і полюбляють ділитись нею. Залишайте відгуки та рецензії на цю книгу для майбутніх покупців. Заздалегідь дякуємо!

Читачі найчастіше обирають

Підтримайте проект "Книжки для ЗСУ"