Марк Голінгсворт, Стюарт Ленслі

Книга «Londongrad. З Росії з грішми. Таємна історія олігархів»

Name: Книга «Londongrad. З Росії з грішми. Таємна історія олігархів»
Brand: Темпора
SKU: 801403
Price: 137 UAH
Availability: OutOfStock
Rating: 4.5 (47 reviews)

Артикул: 801403

Londongrad. З Росії з грішми. Таємна історія олігархів - фото книги

Переглянути фото книги

Паперова 137 грн

Немає в наявності

Наш Формат

4.5

Вподобайки

Характеристики

Автор	Марк Голінгсворт , Стюарт Ленслі
Видавництво	Темпора
Рік видання	2016
Палітурка	м'яка, глянцева
ISBN	978-617-569-246-2
Кількість сторінок	312
Мова	українська

Категорія

Публіцистика

Марк Голінгсворт, Стюарт Ленслі - «Londongrad. З Росії з грішми. Таємна історія олігархів»

Ціна

137 грн

Готівкою при отриманні

Банківською карткою VISA / MasterCard

Про що книга «Londongrad. З Росії з грішми. Таємна історія олігархів» авторів Марк Голінгсворт, Стюарт Ленслі

За різними даними, в Лондоні зараз живе близько трьохсот тисяч росіян. Столиця Великої Британії завжди приваблювала їх престижем і відносно низькими податками. У дев’яностих роках двадцятого століття до Лондона почали тікати російські олігархи. У двотисячних російські олігархи почали тікати туди від Владіміра Путіна. Книжка двох британських журналістів описує історію чотирьох ключових постатей російського олігархату—Боріса Бєрєзовського, Міхаїла Ходорковського, Романа Абрамовіча та Олєґа Дєріпаски—на тлі подій ключових років нової російської історії.

Огляди на книгу

Олег Карпюк 2016 року у видавництві «Темпора» з'явилися одразу дві книги про російських скоробагатьків: «Олігархи» Девіда Гоффмана , яку раніше вже оглядав, та «Лондонґрад» Марка Голінґсворта. Обидві праці пропонують типовий погляд на романтизовані «шалені дев'яності»: провальна приватизація корумпованих політиків призвела до феодальної форми хижого капіталізму і, зрештою, до путінської диктатури. «Лондонґрад» міг стати доповненням до об'ємнішої праці Девіда Гоффмана, однак вийшло кепсько, і провина тут не лише авторів. Річ у тім, що життя російських олігархів на чужині являє собою одноманітну історію марнотратства — шаленого за сумами і вбогою уявою: ще більше нерухомості, ще дорожчі палаци, ще трохи яхт, картин, автівок та літаків. Ці люди погано інтегровані, нічого не петрають в культурі та історії країни, де проживають, навіть мову толком не знають. Вино Chateai Petrus 1996 року по ціні 1560 фунтів за пляшку в мішленівському ресторані росіяни розбавляють дієтичною колою. Серед дорогоцінного каміння полюють винятково за діамантами; ювелірні консультанти дивувалися неякісним прикрасам та бажанню росіян купувати коштовне каміння розміром із голубине яйце. В модних лондонських клубах вони заливалися водкою, слухали блатняк чи несамовитіли під російську попсу у виконанні фарбованих білявок. Як пригадував один учасник, «якби не краєвиди на Вестмінстерський міст, вам би здалося, що навколо Масква». Якщо сонце ніколи не заходить над британською імперією, то у російській ніколи не перестає грати дешева попса та воровской шансон. Світоглядним текстом під час війни для мене став крос-культурний аналіз російського територіального утворення та його жителів від професорки kmbs Марини Стародубської. Значною мірою завдяки цим матеріалам «Лондонґрад» викликав несамовите дежавю, а подекуди слово в слово повторював висновки пані Стародубської. Дослідження виявляють у росіян надзвичайно низькі показники орієнтації на майбутнє та уникання невизначеності; лондонці в книзі описували їх як одержимих та фаталістичних, для яких не існує завтрашнього дня, тож заощадження навіть засуджуються. Коли в лондонському коледжі провели тест з трьома колами, які представляли минуле, теперішнє і майбутнє, то росіяни в класі стали єдиними, хто не з'єднав усі кола — минуле і теперішнє перетиналися, тоді як коло майбутнього завжди залишалося окремо. Русскіє гостро відчували свою чужорідність. Не здатні до отримання бажаного у неагресивний спосіб (через асиміляцію), вони відмежовувалися від зовнішнього світу батальйонами охоронців та височезними парканами. Цілі кластери будинків у центрі Лондона — від 199 номера в Найтсбріджі до першого у Гайд-парку — перетворилися на суцільну фортецю замкненої спільноти з повною охороною і цілодобовими консьєржними послугами. Навіть мистецтво не виправляло орків — арт-дилери скаржилися, що росіяни ходять купувати картини «наче в автосалон». Одна з експерток, що характерно — московитка, пафосно і возвишόнно пояснювала мистецький шопоголізм «поверненням імперії»: мовляв, «скуповування російського мистецтва компенсує втрату імперію, яку росіяни мали в крові від Петра I» . Навала російських олігархів викликала нечуване явище — дворецьких у Лондоні стало більше, ніж за вікторіанських часів. Недолугий імперський косплей змушує посміхнутися, проте «Лондонґрад» частіше навіює нудьгу нескінченними покупками палаців, автівок і предметів розкоші. За цим фестивалем марнотратства не проглядається ніякого наративу, а політичний аналіз діяльності скоробагатьків на лондонщині не витримує жодної критики, особливо якщо знати, чим усе скінчилося. Авторам наче було важливіше показати нє-всьо-так-однозначність ворогів путіна, ніж зосередитися на злочинній природі самого диктатора. Бєрєзовському приписали всі гріхи людства аж до фінансування Помаранчевої революції 2004-2005 років; причетність путіна до вбивства полонієм Літвінєнка заперечують на тій простодушній підставі, що «йому це не вигідно». Авжеж, десь ми це вже чули. Путіна не лише не звинуватили у знищенні «ЮКОСа», навпаки: на горіхи дісталося Заходу, який зробив з Ходорковського жертву, позаяк путін «лише викривав найвикривленіші приватизації». Таке вибіркове правосуддя, мовляв, «краще, ніж ніяке»; видана 2009 року книга пророкувала, що «ми будемо озиратися і бачити в цій події фундамент російських прав власності». Бензоколонка якраз конфіскувала літаків на $20 мільярдів і планує націоналізацію іноземних компаній, які пішли з токсичного ринку, тож фундамент вийшов так собі, заливали його якісь п'янюги. «Лондонґрад» написали 2009 року, видали українською в 2016, тож читач у 2022 році має нагоду перевірити результативність передбачень, сформованих логікою, «балансом думок» та «альтернативних позицій». Бєрєзовского вмерли за 4 роки після виходу книги, Ходорківскій знімає відосіки, заплямованих опозиціонерів в принципі не існує, зате путін розпочав війну. Стерильний західний підхід ніяк не наближав до істини, а «балансування думок» та жонглювання версіями «йому було не вигідно» зводило на манівці будь-які спроби розуміння. «Для більшості росіян демократія західного типу допутінської доби стала синонім корупції й збагачення кількох людей», кажуть корисні автори, і звучить це доволі серйозно, от тільки путінська автократія зрештою додасть до корупції фашизм і мілітаризм. Така літературка не заслужила б огляд за звичайних умов, однак я взявся за росіяністику, тож залишу це для читачів та продовжу розвивати тему в наступних оглядах. В коментарях додам посилання на дійсно варті уваги роботи, тоді як «Лондонґрад» — лише ще один, вкрай посередній, приклад діяльності корисних західних ідіотів. 14 0

Відгуки про книгу «Londongrad. З Росії з грішми. Таємна історія олігархів»

Поділіться своїми враженнями!

Залиште свій відгук

Книгомани завжди мають свою точку зору і полюбляють ділитись нею. Залишайте відгуки та рецензії на цю книгу для майбутніх покупців. Заздалегідь дякуємо!

Читачі найчастіше обирають

Підтримайте проект "Книжки для ЗСУ"