Книга «Країна жіночого роду»
Книга в наявності
Відправка: 28.04.2024
Характеристики
| Автор | Вахтанг Кіпіані |
| Видавництво | Віват |
| Рік видання | 2021 |
| Палітурка | тверда |
| ISBN | 9789669824202 |
| Кількість сторінок | 304 |
| Розмір | 145 х 205 мм |
| Категорії | Biographies. / Біографії Документи Публіцистика |
| Артикул | 924019 |
Вахтанг Кіпіані - «Країна жіночого роду»
Ціна
240 грн
До відділення "Нової пошти"
у Вашому місті
До відділення Укрпошти
у Вашому місті
Міжнародні відправлення
(авіа-транспортом або наземним шляхом)
Самовивіз
Склад, пр. С. Бандери (проспект Степана Бандери, 6, Київ, Україна, 02000).
Книгарня "Наш Формат" (провулок Алли Горської, 5А, Київ, Україна).
Повернення товару
Відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 19 березня 1994 р. №172, друковані видання належної якості обміну (поверненню) не підлягають.
Готівкою при отриманні
Банківською карткою VISA / MasterCard
Забрати в книгарні "Наш Формат"
завтра з 10:00 до 20:00
Про що книга «Країна жіночого роду» автора Вахтанг Кіпіані
Видатні українки XX століття часто лишаються непомітними. Про долю деяких жінок цієї книжки хтось, можливо, почує вперше, однак їхню роль в українській історії не варто применшувати. Це лікарки, вчительки, учасниці національно-визвольного руху, політув’язнені, журналістки, культурні діячки Без них — сильних, активних, відданих — сторінки нашого роду були б зовсім інакшими.
У цій книжці зібрано інтерв’ю, свідчення, архівні документи й довідки про визначних жінок України, які з’являлися на ресурсі «Історична правда». Серед них — і унікальне інтерв’ю Квітки Цісик, і статті про докторку медицини Розалію Ліфшиць-Винниченко, підпільницю Ірину Тимочку «Христю» й письменницю Олену Телігу; і розмова з Валентиною Шевченко, яка очолювала Президію Верховної Ради УРСР під час аварії на ЧАЕС.
Про автора:
Укладачем збірки є український журналіст, історик, головний редактор інтернет-видання «Історична Правда», укладач книжки «Справа Василя Стуса» Вахтанг Кіпіані
Відгуки (5) Новий
Різник Наталля 30.10.2023 18:39
Серед історій - історії дружини Михайла Грушевського, або дружини Володимира Винниченка, або дружини Петлюри, а також інші жінки, які були в рамках ООН. Багато присвячено темі жінки в ГУЛАГу, які представлені освітленню біографії, розуміння жінки в умовах несамовито складних як для будь-якої людини, чи то чоловік, чи то жінка. Показано, які випробування вони перенесли і встояли, і вижили, щоби своїм прикладом бути орієнтиром і символом міці, жіночої стійкості та витривалості.
Мені здається, що ця книга була б дуже до нагоди для кожної жінки України. Книга, яка розповідає жіночі долі. Це були жінки, які змінювали своє громадянство задля певної мети.
Книга класна тим, що в ній багато історій, і кожен може знайти ту історію, яка йому відгукується. Рекомендую читати не лише жінкам, а й чоловікам. Боротьба триває і боротьба для всіх, ми вийдемо переможцями в ній.
Дякую @ Центральна бібліотека Солом’янки.
Відповісти
Наталія Денькович 21.10.2021 14:39
Це антологія біографій про українських жінок ХХ ст. Тих, котрі змінили хід історії, мистецтва, культури, науки.
Серед них буде історія життя Марії Грушевської (в дівоцтві Вояковської), яка була "затишним світом Михайла Грушевського". Саме вона стояла у витоків створення дитячих садочків, щоб громадське життя жінки-матері мало нові перспективи.
На сторінках книги ви ознайомитесь з життям доктора медицини Розалії Ліфшиць-Винниченко (дружини Голови Директорії УНР Володимира Винниченка). Вразитесь постаттю Ольги Біліської-Петлюри (дружини Головного отамана військ УНР Симона Петлюри), яка була за національністю не українкою, але стійко відстоювала позицію чоловіка. Прочитаєте короткий опис про загадкову постать Надії Суровцової і захочете глибше та детальніше вивчити її життєвий та громадський шлях.
Ви надихнетесь історією галицького фемінізму 1930-х рр. Союзу українок та головною законодавицею Міленою Рудницькою та шокуєтесь нациським антифемінізмом.
У книзі є постаті жінок, про яких я нічого не чула. І серед них є трагічна та втаємничена доля чешки, яка стала українкою, Анни Боровець (дружини отамана Тараса Бульби-Боровця), де досі не розкрита її трагічна смерть, але, надіюсь, що її світлий образ таки очиститься від всього бруду, який так гарно "лили" представники радянської влади.
Ви здивуєтесь історією української Одеси та її основної героїні Ніни Строкатої -Караванської,яка після арешту та заслання відновила свою громадську діяльність та боротьбу в еміграції.
В антології Ви прочитаєте про героїчне повстання політичних в'язнів ГУЛАГу в 1953 р, яке тривало 71 день і активну участь в якому брали жінки-українки з 6-ї жіночої зони. Серед них Оксана Камінська-Юрчук, Леся Зеленська, Стефанія Коваль, Ганя Швець, Ганя Чубінська, Ганна Мазепа-Кучма, Ангеліна Петрощук-Гачкевич. Ті умови, які переносили жінки в ГУЛАГу були просто нереальними. Під час читання спогадів в мене лилися сльози рікою від розуміння того, наскільки в нелюдських умовах, в багатогодиній праці, з харчуванням, яке навіть їжею не назвеш, можна не зламатися, допомагати одна одній, пам'ятати про Україну і творити. " Безправні й змучені, виснажені важкою працею й хворобами, із номерами на одязі, якими до в'язнів зверталися замість імен, вони наважилися не боятися. Страх, що сковував і пригнічував, убивав і калічив, замінили гнів і бажання боротися за права людини".
І таке повстання було не поодиноке, бо наступного ж, 1954 р, відбулось Кенгірське повстання, активну участь в якому взяла Ольга Бондаренко (в дівоцтві Лядська) засуджена за геть абсурдне звинувачення "у зраді "Молодої гвардії".
У описах згадано про важкі відносини українок-політв'язнів з кримінальними злочинцями, теж жінками. Ось статистика "злочинців режиму": частка політв'язнів ГУЛАГу зростала 18,6% у 1938 році до 48% у 1944 році, а вже через два роки засуджені за політичними статтями становила до 60% невільників. У 1941 році жінки становили 7, 6% від загальної кількості в'язнів, до літа 1944 року їх було вже 26%, а на 1 січня 1945 року частка жінок сягнула 30,6%. На 1 січня 1951 року кожен 5 в'язень ГУЛАГу був українець. І від такої статистики кров замерзає у жилах.
Чи всі жінки в родинах згодом згадувала, що вони були політичними в'язнями? О, ні! Для багатьох це залишилося таємницею. І такою таємницею стала історія родини Марії Рогачук, про яку внуки довідалися майже після 70 років мовчання в архівах КГБ. Історія невинно засудженої жінки, яка отримала 25 років заслання в Магадані. На щастя, під час "хрущовської відлиги" їй вдалося повернутися додому.
Я вкотре переконалась, що у Галичині, та й в Україні загалом, справжньою жінкою вважали українку-громадянку. Саме такою в моїх очах постала Олена Теліга, монахиня Олена Вітер, "сатана" у спідниці Ірина Тимочко, зв'язкова генерала Шухевича -Галина Дидик. Це жінки, які за свою громадську та українську діяльність поплатились знущаннями у стінах НКВД, розстрілами та багаторічним засланням. Це ті жінки, котрі не скорились, а вистояли, щоб ми з Вами, кожен з нас, мав більше прав, свобод та гідності.
Прочитаєте і про депортацію кримських татар та Айше Сеїтмуратову, яка боролась за повернення свого народу у Крим навіть з еміграції. Італійський письменник і публіцист Маріо Корті написав про Айше так: "Праведник той, хто жертвує собою заради інших людей. Праведники народжуються в усіх народів ... вони несуть виняткове надбання свого народу або одновірців. Праведники належить всім нам і примиряють нас із родом людським. Одна з таких праведників - Айше-ханум"
Ви прочитаєте про ціле поколінням львівських шестидесятників, серед яких Ірина Стасів-Калинець та про їхню діяльність. Зі щемом перечитаєте про важкі пошуки та очікування свого сина Лесею Гонгадзе.
А ще довідаєтесь, що "мати" польської "Солідарності" за походженням є українкою Анною Любчик, хоч ми і звикли, що її прізвище Валентинович.
Захопитесь діяльністю Анни Храпливої- українки, яка народилася в Канаді та котра отримала медаль Британської імперії.
Прочитайте чудовий щоденник Лесі Бандери! У ньому часто згадується її батько, Степан Бандера. А серед витягів зі щоденника, які є в книзі, найбільше мені припав до душі запис, коли їй було 13 років. Леся написала, що "ніколи людина не може сопротивляться Божій Волі та й протидіяти їй, щоби воля Божа не була виконана. Це є властиво принцип духовний цього світу, добре відомий християнам, підсвідомо в свідомості не-християн. Божа-воля керує цілим світом, кожним народом, кожною одинокою людиною та кожною спільнотою людей".
Якщо ж Ви не знайомі з творчістю галичанки Ірени Яросевич (Ренати Богданської), то відкриєте для себе і її непересічну особистість та вплив на музичне та акторське світове мистецтво ХХст.
Автори та упорядники книги дають чудове інтерв'ю Кирила Стеценка з Квіткою Цісик .
Хочу свій відгук закінчити словами науковиці Марти Богачевської- Хомяк, яка стверджує, що "українці, які не бачить позитивних змін, не знають свого власного життя", а я ж додам, що не знають історії своєї країни загалом, і країни жіночого роду зокрема.
Книга вартує неабиякої уваги. Я щиро її рекомендую її для читання. Відповісти
Гнипа Вікторія 20.10.2021 17:33
Присвята до другого альбому Квітки Цісик
Важко писати відгуки на нон-фікшин, ще важче, якщо це антологія.
Ця книжка, вона як клаптикова ковдра, навіть не з історій, а коротких яскравих замальовок доль українських жінок. Всі вони жили, кохали, творили, боролись в різні періоди української історії. Деякі є нашими сучасницями, деякі лишили вагомий і відчутний розчерк на сторінках історичних хронік, як Олена Теліга, а життя деяких більше схожий на міф, сплетений із здогадок та припущень, як доля дружини отамана Тараса Бульби-Боровця.
Написана збірка теж дуже не однорідно. Деякі автори захоплюють з перших сторінок, як от В'ятрович і його героїня - монахиня Олена Вітер (точно куплю нову книжку автора), деякі більше нагадували суху хроніку дат і фактів. Звичайно, найбільше зачіпали за живе особисті історії - про мам, бабусь, батьків, сестер.
Це книжка ще одна пігулка проти ностальгії за “таким чудовим” совком. Але вона лише затравка, щоб спонукати шукати і вивчати далі.
“Український дух - це ми самі, але це точно не те, що нас обмежує. Тому не можна сказати, що якісь видимі речі визначають, що таке український дух. Я не граю на бандурі, не співаю, не декламую, маю алергію на вареники, не вмію і не хочу вміти їх готувати, але Україна мені дорога, як і її люди… Марта Богачевська-Хомяк.”
Відповісти
Дивитися ще відгуки
Читачі найчастіше обирають
Інші книги автора
Схожі товари
Підтримайте проект "Книжки для ЗСУ"
