Вахтанг Кіпіані

Книга «Країна жіночого роду»

Name: Книга «Країна жіночого роду»
Brand: Віват
SKU: 924019
Price: 240 UAH
Availability: InStock
Rating: 4.9 (10 reviews)

Артикул: 924019

Переглянути фото книги

Паперова 240 грн

Книга в наявності

Goodreads

4.05

Наш Формат

4.9

Вподобайки

425

Книги українських воїнів

Характеристики

Автор	Вахтанг Кіпіані
Видавництво	Віват
Рік видання	2021
Палітурка	тверда
ISBN	9789669824202
Кількість сторінок	304
Серія	Історія та політика
Розмір	145 х 205 мм

Категорії

Biographies. / Біографії Документи Публіцистика

Жанри та теми

#Бібліотека курсанта

Вахтанг Кіпіані - «Країна жіночого роду»

Ціна

240 грн

До відділення "Нової пошти"

у Вашому місті

До відділення Укрпошти

у Вашому місті

Міжнародні відправлення

(авіа-транспортом або наземним шляхом)

Самовивіз

Книгарня "Наш Формат" (провулок Алли Горської, 5А, Київ, Україна).

Перевірити наявність на складі

Повернення товару

Відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 19 березня 1994 р. №172, друковані видання належної якості обміну (поверненню) не підлягають.

Готівкою при отриманні

Банківською карткою VISA / MasterCard

Забрати в книгарні "Наш Формат"

завтра з 10:00 до 20:00

На книжкових полицях

Історія (1990)

Історія/Політика (516)

Ukraine (191)

Історія України (566)

Біографія (115)

Нон-фікшн (844)

Біографії (540)

Укр письменники (125)

Нонфік (426)

наукпоп (293)

Дивитись всі

Про що книга «Країна жіночого роду» автора Вахтанг Кіпіані

Видатні українки XX століття часто лишаються непомітними. Про долю деяких жінок цієї книжки хтось, можливо, почує вперше, однак їхню роль в українській історії не варто применшувати. Це лікарки, вчительки, учасниці національно-визвольного руху, політув’язнені, журналістки, культурні діячки Без них — сильних, активних, відданих — сторінки нашого роду були б зовсім інакшими.

У цій книжці зібрано інтерв’ю, свідчення, архівні документи й довідки про визначних жінок України, які з’являлися на ресурсі «Історична правда». Серед них — і унікальне інтерв’ю Квітки Цісик, і статті про докторку медицини Розалію Ліфшиць-Винниченко, підпільницю Ірину Тимочку «Христю» й письменницю Олену Телігу; і розмова з Валентиною Шевченко, яка очолювала Президію Верховної Ради УРСР під час аварії на ЧАЕС.

Про автора:

Укладачем збірки є український журналіст, історик, головний редактор інтернет-видання «Історична Правда», укладач книжки «Справа Василя Стуса» Вахтанг Кіпіані

Відгуки про книгу «Країна жіночого роду»

Іванна Щербина 16.10.2024 22:14

Колись шановний автор, Вахтанг Кіпіані цю книгу підписав мені так «шановній хранительці книг – сила славних Українок».
І це дуже правдиво.

У цій збірці коротко, але дуже змістовно й наповнено про життя 26-ти неймовірних українок. Таких, яких знає світ, як наприклад, українську матір польської «Солідарності» Анну Валентинович чи новітню Лесю-українку, матір Георгія Гонгадзе. І таких, яких світ ще мало знає, приміром, монахиня, Праведниця народів світу Олена Вітер чи депортована з Криму, засуджена, але не переможена Айше Сеїтмуратова; і тих, яких світ практично не знає,і тільки робота в архівах СБУ однієї з авторок статей винесла на світло трагічну життєву історію простої сільської вчительки Марії Рогачук, для якої листування з бійцем УПА коштувало втрачених друзів, волі, часу.

Ці та інші історії читаються як драма, трилер, бойовик, і важко повірити, що це задокументований, ані трохи не прикрашений опис життя жінок, яких народ називає визначними та видатними.
Цю книгу варто читати у різних ситуаціях – і як історичні фактаж та свідчення, і як натхнення та мотивацію до дії, і як феміністичну літератури, написану чоловіком, який у передмові до книги так і сказав, що «ми в такий спосіб повертаємо борг», бо «треба по максимуму давати слово самим жінкам. …Нехай жінки говорять самі про себе! Вони не «берегині» - цю роль і цей ярлик для них придумали чоловіки. Українки були й мають бути суб’єктами історичного процесу. А для усвідомлення цього варто позбутися шор сприйняття жіноцтва, адже тут самі стереотипи».
Ну що ще тут сказати? Аплодую стоячи!!!

Дякую Центральна бібліотека Солом’янки імені Григорія Сковороди за можливість читати такі пречудові книги!
Відповісти

1 0

Різник Наталля 30.10.2023 18:39

В книзі показано історію України ХХ століття. Це збірка статей різних авторів, яка присвячена українському жіноцтву. Книга розповідає про жінок, жінок різних: мами, дружини, діти, політики, військові, історики і просто жінки, які були не лише підтримкою та опорою для своїх видатних чоловіків, а також робили певний суспільний внесок: громадський, політичний, воєнний на розвиток України.
Серед історій - історії дружини Михайла Грушевського, або дружини Володимира Винниченка, або дружини Петлюри, а також інші жінки, які були в рамках ООН. Багато присвячено темі жінки в ГУЛАГу, які представлені освітленню біографії, розуміння жінки в умовах несамовито складних як для будь-якої людини, чи то чоловік, чи то жінка. Показано, які випробування вони перенесли і встояли, і вижили, щоби своїм прикладом бути орієнтиром і символом міці, жіночої стійкості та витривалості.
Мені здається, що ця книга була б дуже до нагоди для кожної жінки України. Книга, яка розповідає жіночі долі. Це були жінки, які змінювали своє громадянство задля певної мети.
Книга класна тим, що в ній багато історій, і кожен може знайти ту історію, яка йому відгукується. Рекомендую читати не лише жінкам, а й чоловікам. Боротьба триває і боротьба для всіх, ми вийдемо переможцями в ній.
Дякую @ Центральна бібліотека Солом’янки.
Відповісти

2 0

Наталія Денькович 21.10.2021 14:39

Ця книга, за словами укладача В. Кіпіані, повернення боргу, бо "багато століть жінки були непомітними для літописців, хроністів, придворних істориків, партійних ідеологів, упорядників хрестоматій і багатотомних серій. Вони існували, але їх наче й не було. Може, тому, що на 99% тими, хто писав історію людства і України були чоловіки?" Я вдячна за це видання. Хоча думаю, що могла б вийти серія книг за назвою "Країна жіночого роду", бо жінок-сподвижниць в Україні дуже багато.

Це антологія біографій про українських жінок ХХ ст. Тих, котрі змінили хід історії, мистецтва, культури, науки.
Серед них буде історія життя Марії Грушевської (в дівоцтві Вояковської), яка була "затишним світом Михайла Грушевського". Саме вона стояла у витоків створення дитячих садочків, щоб громадське життя жінки-матері мало нові перспективи.
На сторінках книги ви ознайомитесь з життям доктора медицини Розалії Ліфшиць-Винниченко (дружини Голови Директорії УНР Володимира Винниченка). Вразитесь постаттю Ольги Біліської-Петлюри (дружини Головного отамана військ УНР Симона Петлюри), яка була за національністю не українкою, але стійко відстоювала позицію чоловіка. Прочитаєте короткий опис про загадкову постать Надії Суровцової і захочете глибше та детальніше вивчити її життєвий та громадський шлях.
Ви надихнетесь історією галицького фемінізму 1930-х рр. Союзу українок та головною законодавицею Міленою Рудницькою та шокуєтесь нациським антифемінізмом.
У книзі є постаті жінок, про яких я нічого не чула. І серед них є трагічна та втаємничена доля чешки, яка стала українкою, Анни Боровець (дружини отамана Тараса Бульби-Боровця), де досі не розкрита її трагічна смерть, але, надіюсь, що її світлий образ таки очиститься від всього бруду, який так гарно "лили" представники радянської влади.
Ви здивуєтесь історією української Одеси та її основної героїні Ніни Строкатої -Караванської,яка після арешту та заслання відновила свою громадську діяльність та боротьбу в еміграції.
В антології Ви прочитаєте про героїчне повстання політичних в'язнів ГУЛАГу в 1953 р, яке тривало 71 день і активну участь в якому брали жінки-українки з 6-ї жіночої зони. Серед них Оксана Камінська-Юрчук, Леся Зеленська, Стефанія Коваль, Ганя Швець, Ганя Чубінська, Ганна Мазепа-Кучма, Ангеліна Петрощук-Гачкевич. Ті умови, які переносили жінки в ГУЛАГу були просто нереальними. Під час читання спогадів в мене лилися сльози рікою від розуміння того, наскільки в нелюдських умовах, в багатогодиній праці, з харчуванням, яке навіть їжею не назвеш, можна не зламатися, допомагати одна одній, пам'ятати про Україну і творити. " Безправні й змучені, виснажені важкою працею й хворобами, із номерами на одязі, якими до в'язнів зверталися замість імен, вони наважилися не боятися. Страх, що сковував і пригнічував, убивав і калічив, замінили гнів і бажання боротися за права людини".
І таке повстання було не поодиноке, бо наступного ж, 1954 р, відбулось Кенгірське повстання, активну участь в якому взяла Ольга Бондаренко (в дівоцтві Лядська) засуджена за геть абсурдне звинувачення "у зраді "Молодої гвардії".
У описах згадано про важкі відносини українок-політв'язнів з кримінальними злочинцями, теж жінками. Ось статистика "злочинців режиму": частка політв'язнів ГУЛАГу зростала 18,6% у 1938 році до 48% у 1944 році, а вже через два роки засуджені за політичними статтями становила до 60% невільників. У 1941 році жінки становили 7, 6% від загальної кількості в'язнів, до літа 1944 року їх було вже 26%, а на 1 січня 1945 року частка жінок сягнула 30,6%. На 1 січня 1951 року кожен 5 в'язень ГУЛАГу був українець. І від такої статистики кров замерзає у жилах.
Чи всі жінки в родинах згодом згадувала, що вони були політичними в'язнями? О, ні! Для багатьох це залишилося таємницею. І такою таємницею стала історія родини Марії Рогачук, про яку внуки довідалися майже після 70 років мовчання в архівах КГБ. Історія невинно засудженої жінки, яка отримала 25 років заслання в Магадані. На щастя, під час "хрущовської відлиги" їй вдалося повернутися додому.
Я вкотре переконалась, що у Галичині, та й в Україні загалом, справжньою жінкою вважали українку-громадянку. Саме такою в моїх очах постала Олена Теліга, монахиня Олена Вітер, "сатана" у спідниці Ірина Тимочко, зв'язкова генерала Шухевича -Галина Дидик. Це жінки, які за свою громадську та українську діяльність поплатились знущаннями у стінах НКВД, розстрілами та багаторічним засланням. Це ті жінки, котрі не скорились, а вистояли, щоб ми з Вами, кожен з нас, мав більше прав, свобод та гідності.
Прочитаєте і про депортацію кримських татар та Айше Сеїтмуратову, яка боролась за повернення свого народу у Крим навіть з еміграції. Італійський письменник і публіцист Маріо Корті написав про Айше так: "Праведник той, хто жертвує собою заради інших людей. Праведники народжуються в усіх народів ... вони несуть виняткове надбання свого народу або одновірців. Праведники належить всім нам і примиряють нас із родом людським. Одна з таких праведників - Айше-ханум"
Ви прочитаєте про ціле поколінням львівських шестидесятників, серед яких Ірина Стасів-Калинець та про їхню діяльність. Зі щемом перечитаєте про важкі пошуки та очікування свого сина Лесею Гонгадзе.
А ще довідаєтесь, що "мати" польської "Солідарності" за походженням є українкою Анною Любчик, хоч ми і звикли, що її прізвище Валентинович.
Захопитесь діяльністю Анни Храпливої- українки, яка народилася в Канаді та котра отримала медаль Британської імперії.
Прочитайте чудовий щоденник Лесі Бандери! У ньому часто згадується її батько, Степан Бандера. А серед витягів зі щоденника, які є в книзі, найбільше мені припав до душі запис, коли їй було 13 років. Леся написала, що "ніколи людина не може сопротивляться Божій Волі та й протидіяти їй, щоби воля Божа не була виконана. Це є властиво принцип духовний цього світу, добре відомий християнам, підсвідомо в свідомості не-християн. Божа-воля керує цілим світом, кожним народом, кожною одинокою людиною та кожною спільнотою людей".
Якщо ж Ви не знайомі з творчістю галичанки Ірени Яросевич (Ренати Богданської), то відкриєте для себе і її непересічну особистість та вплив на музичне та акторське світове мистецтво ХХст.
Автори та упорядники книги дають чудове інтерв'ю Кирила Стеценка з Квіткою Цісик .
Хочу свій відгук закінчити словами науковиці Марти Богачевської- Хомяк, яка стверджує, що "українці, які не бачить позитивних змін, не знають свого власного життя", а я ж додам, що не знають історії своєї країни загалом, і країни жіночого роду зокрема.
Книга вартує неабиякої уваги. Я щиро її рекомендую її для читання. Відповісти

2 0

Гнипа Вікторія 20.10.2021 17:33

“Присвячую поривам нескореного українського духа і його безнастанним змаганням по обидвох боках океану. Ця збірка пісень є бажанням мого українського серця вплести радісні нитки в розшарпане життям полотно, на якому вишита доля нашого народу.”
Присвята до другого альбому Квітки Цісик

Важко писати відгуки на нон-фікшин, ще важче, якщо це антологія.
Ця книжка, вона як клаптикова ковдра, навіть не з історій, а коротких яскравих замальовок доль українських жінок. Всі вони жили, кохали, творили, боролись в різні періоди української історії. Деякі є нашими сучасницями, деякі лишили вагомий і відчутний розчерк на сторінках історичних хронік, як Олена Теліга, а життя деяких більше схожий на міф, сплетений із здогадок та припущень, як доля дружини отамана Тараса Бульби-Боровця.

Написана збірка теж дуже не однорідно. Деякі автори захоплюють з перших сторінок, як от В'ятрович і його героїня - монахиня Олена Вітер (точно куплю нову книжку автора), деякі більше нагадували суху хроніку дат і фактів. Звичайно, найбільше зачіпали за живе особисті історії - про мам, бабусь, батьків, сестер.

Це книжка ще одна пігулка проти ностальгії за “таким чудовим” совком. Але вона лише затравка, щоб спонукати шукати і вивчати далі.

“Український дух - це ми самі, але це точно не те, що нас обмежує. Тому не можна сказати, що якісь видимі речі визначають, що таке український дух. Я не граю на бандурі, не співаю, не декламую, маю алергію на вареники, не вмію і не хочу вміти їх готувати, але Україна мені дорога, як і її люди… Марта Богачевська-Хомяк.”
Відповісти

2 0

Ірина 20.10.2021 14:37

Скласти відгук на "Країну жіночого роду" було вкрай непросто. Бо це той випадок, коли враження ніяк не вдається загорнути у слова. Вони вирують в тобі на рівні емоцій, які ніяк не виходить вилити на "папір" словами.

Перш за все, читати було пізнавально. І водночас соромно, бо про багатьох із згадних в книжці постатей я власне тільки з цієї книжки вперше дізналась.

Це було страшно і боляче. І водночас переповнювала гордість та захоплення цими відчайдушними жінками, котрі, усвідомлюючи усі ризики, продовжували торувати свій шлях і робити те, що їм належало робити: берегти і боронити Україну.

Це було світло й щемко. І той же час сумно... що такою ціною, життям найкращих і найдостойніших діставалась нам наша свобода.

Останню сторінку книжки я перегорнула із відчуттям вдячності усім згаданим в книжці (і не згаданим теж!) жінкам за те, що ми сьогодні маємо Україну. І водночас з відчуттям обов'язку не змарнувати їхній вклад у те, що нині ми, їхні нащадки, живемо на своїй землі, говоримо рідною мовою і маємо можливість відкривати для себе свою правдиву історію. Відповісти

0 0

Косинець Світлана Петрівна 19.10.2021 17:46

Я щиро радію, коли бачу подібні книги. Звернення до особистості Жінки в історії України-це надто важливий і вчасний крок у нашому буремному сьогоденні. І справа тут не частих суперечках феміністок з нефеміністкамию Справа тут перш за все у дуже поширеному захопленні совком і пропаганді усталених норм поведінки для жінок/дівчат/дівчаток. Оте: "Ти ж дівчинка!",- особисте мене лякає. Для мене це одне з найпотужніших гальм подальшого суспільного розвитку.
Ця книга дуже стороката. На початку мене дещо дивувала нерівність есеїв. Одні були талановитими, написані з використанням наукового підходу, інші нагадували посередній твір випускника. Тут були історичні розвідки, спогади, рефлексії і навіть інтер"ю. Але чим далі я рухалася, тим більше усвідомлювала цінність ось такої неоднорідності текстів і тих посилів, які у них закладені. Адже така різноманість дозволила більш широко поглянути на тих, кому, за словами укладача, повертається борг-жінки в історії України були, але ніби їх і не було.
Я дуже емоційна. І у цій книзі я не плакала лише над долею кількох героїнь. І не тому, що вони не варті тут бути. Варті. І я сподіваюся, що цей критерій мого неплачу колись стане визначальним при виданні інших збірок подібного плану. Я не плакала над тими, хто не пройшов табори, тюрми, допити...
Насправді, це так сумно і страшно від того, що жіночі постаті історії України ХХ-ХХІ століть-це в переважній більшості ті, хто пройшов війни, табори і заслання і зумів навіть там пропагувати українську ідею. Ці жінки зазнавали катувань, страждань, знущань. Вони возвеличилися силою духу.
Я направду мрію колись читати про українок, які відомі своїми винаходами, перемогами, мистецькими і художніми творами, спортивними досягненнями. Про жінок, яким не доведеться боротися за право бути тим, ким вони хочуть. Жінок самодостатніх і відомих. Видимих і оцінених. Не нащадками, а сучасниками.
І мені хочеться поділитися з вами віршем, який я постійно згадувала під час читання.
…Як же Вам, Жінко,
на нарах спиться…
Ви ж не розбійниця, ані не вбивця.
Як же Вам, Жінко,
на нарах спиться….
Вам би купатись кожного ранку
У водах, що пахнуть зіллям рум”янку…
За Перекопи,
і на світанку будять конвої
Ведуть, як бранку, до водопою.
А за стіною – вогні неони,
У магазинах ніжні нейлони,
Різні жіночі срібні брязкальця,
Персні на Ваші тендітні пальці…
Брязчить понуро замок тюремний
Уже не кафський і не гаремний.
Як же Вам, Жінко, кажуть у очі:
“Руки за спину! – руки жіночі…
Відійшли війни за перекопи,
Позаростали квіттям окопи…
А чи Вам, Жінко, щастя насниться?
В наш вік космічний,
такий трагічний,
що аж комічний…..
Як же Вам, Жінко, на нарах спиться….
© Атена Пашко Відповісти

1 0

Дивитися ще відгуки

Залиште свій відгук

Книгомани завжди мають свою точку зору і полюбляють ділитись нею. Залишайте відгуки та рецензії на цю книгу для майбутніх покупців. Заздалегідь дякуємо!

Читачі найчастіше обирають

Інші книги автора

Схожі товари

Підтримайте проект "Книжки для ЗСУ"