Книга «Консерватизм. Запрошення до великої традиції»
Артикул: 709548
Книга в наявності
Відправка: 02.07.2025
Характеристики
| Автор | Роджер Скрутон |
| Видавництво | Наш Формат |
| Рік видання | 2022 |
| Палітурка | тверда |
| Оригінальна назва | Conservatism. by Roger Scruton |
| Перекладачі | Катерина Диса |
| ISBN | 978-617-8115-71-5 |
| Кількість сторінок | 176 |
| Мова | українська |
| Розмір | 140 х 210 мм |
Категорії
Роджер Скрутон - «Консерватизм. Запрошення до великої традиції»
Ціна
350 грн
До відділення "Нової пошти"
у Вашому місті
До відділення Укрпошти
у Вашому місті
Міжнародні відправлення
(авіа-транспортом або наземним шляхом)
Самовивіз
Книгарня "Наш Формат" (провулок Алли Горської, 5А, Київ, Україна).
Повернення товару
Відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 19 березня 1994 р. №172, друковані видання належної якості обміну (поверненню) не підлягають.
Готівкою при отриманні
Банківською карткою VISA / MasterCard
10% з кожної проданої книжки видавництва "Наш Формат" ми передаємо на книжки для ЗСУ
Забрати в книгарні "Наш Формат"
завтра з 10:00 до 20:00
РАЗОМ ДЕШЕВШЕ
Про що книга «Консерватизм. Запрошення до великої традиції» автора Роджер Скрутон Conservatism. by Roger Scruton
Від авторитетного консервативного філософа сучасності
За підтримки ГО «Реформація»
Тематика
Філософія, політологія, консерватизм, культурний консерватизм, цінності.
Про книжку "консерватизм. запрошення до великої традиції"
Видатний філософ Роджер Скрутон веде читачів від початків консерватизму як політичної філософії у XVI столітті до сьогодення та показує, що консервативне мислення зіграло важливу роль в інтелектуальній історії Заходу.
Ба більше, без таких консерваторів як, зокрема, Едмунд Берк, віконт де Шатобріан, Томас Стернз Еліот, Фрідріх Гаєк та Хосе Ортега-і-Гассет Західна цивілізація ніколи не стала б тим поєднанням свободи та відповідальності, який донедавна забезпечував її успіх.
Для кого видання
Для тих, хто цікавиться суттю консерватизму — без упереджень і нашарувань стереотипів. Для всіх, кому небайдужі історія, філософія, мистецтво.
Чому ця книжка роджера скрутона
Чи справді «консерватизм» — відсталість, символ небажання щось змінювати? Чи справді консерватори — ті, хто виступав проти свободи? На ці питання аргументовано відповідає Роджер Скрутон. Він показує консерватизм з іншого боку — через праці Гассета і Гаєка, вірші Еліота й Рільке, музику Гофмансталя та Штрауса. Це не заперечення прогресу, а те що зробило Захід вільним та успішним.
Про автора
Роджер Скрутон — британський філософ і письменник. Член Британської академії, членкореспондент французької Академії моральних і політичних наук. Редактор консервативного політичного журналу Salisbury Review. Автор понад 50 книжок із філософії, мистецтва, музики, політики, літератури, культури, сексуальності та релігії. Серед його найвідоміших публікацій — «Значення консерватизму», «Сексуальне бажання», «Естетика музики» і «Як бути консерватором». Дописувач Times, Spectator і New Statesman.
Інша книга автора:
«Як бути консерватором», Роджер Скрутон, «Наш Формат», 2024 рік
Книжки на схожу тематику
Відгуки
Один із найпромовистіших і найзворушливіших спогадів про консервативні традиції в західній політиці, філософії та культурі, які я коли-небудь читав. Це чудовий підручник для тих, хто погано знайомий із консервативними ідеями. Річард Олдос, Wall Street Journal
Автор демонструє, що навіть система поглядів, яка апелює до збереження традиції, міняється з часом, змінюється її співвідношення з іншими ідеологіями, які теж еволюціонуть. Колишні «союзники» консерватизм та лібералізм стають завзятими суперниками в сьогоденні. Рекомендую усім, хто цікавиться чим був і чим є консерватизм, завдяки чому він досі непросто є, залишається впливовим у світовій політиці. Володимир В'ятрович, історик
Ця книжка не є «консерватизмом для початківців» і потребує наявності базових уявлень з історії, політології та філософії. Проте для будь-якої освіченої людини це видання досить простими словами переконливо демонструє хибність багатьох усталених упереджень про консерватизм. Роман Лехнюк, історик, "Запрошення до великої традиції. Чим є і чим не є консервативна ідея"
Цитати з книги роджера скрутона
Для консерватизму важлива і свобода, і її обмеження
Зображення громадянського суспільства, представлене Смітом, стало основою для консервативної позиції того часу. Громадянське суспільство справді складається з індивідів, які вільно діють, — Сміт це визнає. Але свобода передбачає відповідальність, що ґрунтується на співчутті, яке змушує нас намагатися дивитися на свою власну поведінку й поведінку інших з позиції неупередженого судді. Інститути права та влади існують, щоб накласти обов’язки й гарантувати, що їхнього виконання не уникнуть і ними не зловживатимуть. Звісно, ліберали це також визнають. Але для консервативної позиції важлива відмінність у наголосах.
Для консерватизму важлива свобода, це так. Але для нього також важливі інститути й підходи, які визначають відповідальність громадян і гарантують, що від свободи ми всі будемо у виграші. Тому для консерватизму також важливі обмеження свободи. І тут, у потенційному конфлікті з крайніми ліберальними поглядами, які найвище цінують свободу й відмовляються обмежувати її використання, ми стикаємося з однією з основних політичних проблем нашого часу.
Огляди на книгу
Володимир В'ятрович Книга чудова за формою (дуже сподобалася ця стримана естетика) і змістом. Колись Смолоскип видав товстезну хрестоматію з ключовими текстами творців цієї ідеології. Ця книга - короткий (~170 с.) огляд ключових ідей консерватизму від вісімнадцятого століття до наших днів. Автор демонструє, що навіть система поглядів, яка апелює до збереження традиції, міняється з часом, змінюється її співвідношення з іншими ідеологіями, які теж еволюціонуть. Колишні «союзники» консерватизм та лібералізм стають завзятими суперниками в сьогоденні. Рекомендую усім, хто цікавиться чим був і чим є консерватизм, завдяки чому він досі непросто є, залишається впливовим у світовій політиці. «У всіх цих трансформаціях щось лишилося незмінним, а саме переконання в тому, що добрі речі легше знищувати, ніж створювати, а також налаштованість триматися за добрі речі перед лицем змін, якім-небудь політична інженерія» . Роджер Скрутон 54 0 Віталій Гайдукевич Де коріння консерватизму? Скрутон вважав, що його можна знайти ще в «Політиці» Арістотеля. Що породило консерватизм? Епоха Просвітництва. Чим ніколи не був і не стане консерватизм? Утопією. Бо є тверезим поглядом на реальність. Виходить, що консерватизм, дуууже близький до первинного трушного лібералізму, а сучасний лібералізм, є кривою пародією на те, що замислювалося батьками-засновниками? Спостереження : якщо паралельно гортати Скрутона і Гаєка, отримаєш цікавий стерео-ефект. За вихідні кілька разів трапилися на очі описи-версії-роздуми різних людей на тему "а що буде із суспільством після перемоги\війни". Добре, що хтось про це замислюється, кепсько, що багато уваги рефлексіям-емоціям і мало уваги сенсам. А як багато українців будуть готові переглянути свої сенсові пріоритети, коли замовкнуть гармати? На які цінності захочуть спертися спільноти? Чи з'явиться в переліку "відповідальність"? І тут буде доречним ще один уривок із "Запрошення до великої традиції." "...Для (Едмунда) Берка концепт «малого загону» (локальні спільноти) був настільки ж важливий, як і концепт опіки. Він вважав, що суспільство залежить від стосунків, які ґрунтуються на прихильності й довірі (!), а їх можна розбудувати лише знизу (!), завдяки безпосередньому спілкуванню. Наприклад, щодо консервативних поглядів на взаємини громадянського суспільства і держави: "Громадянське суспільство – це сфера вільного союзу й інститутів, що постають завдяки «невидимій руці» (яку Гегель називає «хитрістю світового розуму»). Це арена спонтанної належності, на якій ми групуємося в Беркові «малі загони»: спільні підприємства, клуби, корпорації, церкви. Лише якщо ми чітко розрізнятимемо державу та сукупність громадських об’єднань, ми зможемо зрозуміти політичний обов’язок, який не є договірною угодою, як партнерство в бізнесі, а зобов’язальним зв’язком, який можна порівняти із недоговірними родинними узами. Історія тоталітаризму влучно підтверджує дві головні концепції політичної філософії Гегеля: Держава та громадянське суспільство можуть процвітати лише тоді, коли вони не змішуються, Держава в своїй належній формі ідентична юридичній особі й має відповідний авторитет. Саме через використання держави для придушення всіх корпорацій (в сенсі суспільних формацій) і автономних об’єднань тоталітарна система створює знеособлену та нікому не підзвітну машину замість відповідального уряду. Знищуючи свободу громадян, включно зі свободою на об’єднання, вона також знищує індивідуальність держави, яка стає чимось на кшталт маски, що її носить змовницька партія. Гегель, мабуть, був першим консерватором, хто повністю оцінив те, що держава запровадила новий порядок організації, який не можна звести до повноважень громадських об’єднань чи сконструювати з них. Тому гарантована державою свобода громадян також і перебуває під загрозою від тієї ж держави. Держава може підтримувати свободу, лише якщо віддалиться від громадянського суспільства, що означає, що в громадянського суспільства має бути власний порядок самопідтримки, який асоціюється із «невидимою рукою» Сміта, «упередженням» Берка та «хитрістю світового розуму» Гегеля." (с) Роджер Скрутон 54 0 Олег Карпюк Небагато термінів викликають стільки ненависті у прогресивного громадянського суспільства, як «консерватизм», яким таврують однаково вірян Московського патріархату, мусульман і католиків, європейських правопопулістів, британських торі та обидва крила Республіканської партії Сполучених Штатів. «Запрошення» не змінить такого сприйняття, позаяк це не агітація, а Роджер Скрутон — не місіонер і не популяризатор, його місія скромна — показати основи філософії консерватизму. Консерватизм у сучасному розумінні — дитя Просвітництва, молода течія, котра відбрунькувалася від класичного лібералізму. Без ліберального індивідуалізму неможливо зрозуміти консерватизм, які сходяться у питанні представницьких форм правління, обмеження влади та основних громадянських прав. Консерватизм виник як «уточнення ліберального індивідуалізму» , що виявляється в повазі до інститутів та традицій рідного суспільства, котрі самі собою містять успадковану мудрість попередніх поколінь. Потрібне деяке уточнення, позаяк омонімія лібералізму може потягатися навіть з українською філією Московського патріархату, котра спритно маскується під вивіскою «Української Православної Церкви»; термін «ліберальний» тепер застосовують однаково і до класичного лібералізму особистих свобод, і до «прогресивних» ідей і політики, які виникли після появи соціалізму, тож спільне коріння консерватизм має із першим, тоді як другому протистоїть. Один із засновків філософії консерватизму знаходиться в «невидимій руці» Адама Сміта, себто, ідеї, що колективні рішення можуть бути найефективнішими, якщо вони не були частиною безпосередніх намірів. Концепція розвивається значно ширше економічних взаємодій; австрійська школа [економіки] розвинула «невидиму руку» таким робом, що «не держава, а громадянське суспільство (вільні об’єднання громадян) мають [спонтанні] розв’язання гострих проблем суспільства». Спонтанність заперечує централізований державний контроль партії чи вождя на користь особистої свободи громадян та їхніх об’єднань. Успадкований від класичного лібералізму наголос на особистій свободі врівноважується працями мастодонта британського консерватизму Едмунда Берка, котрий заперечував крайній індивідуалізм [французьких] революціонерів, ладних зруйнувати ненависний «старий лад» во ім’я літературних фантазій. Берк відкинув ідею суспільного договору як угоди між живими на користь «союзу між мертвими, живими і ненародженими», а соціальні традиції розглядав як форму знання, яка дозволила суспільствам самовідтворюватися — інформацію про «нескінченну кількість незнайомців, що жили колись», «вже знайдені відповіді на вічні питання». Берк захищав «традиційну спільноту вільних об’єднань громадян під загальним верховенством права та територіальним суверенітетом — те, що ми тепер називаємо «нацією». Ця жива та проста ідея жваво відгукується у ці важкі часи. Підхід британського інтелектуала досить ідеалістичний — вчитель провадить свою історію, тоді як «запрошений» має самостійно опрацювати матеріал. Скрутон цурається егалітарних прийомів спрощення та популяризації та собі на умі ковзає спритно від політиків до філософів. Лекція британця настільки поміркована й виважена, що до протиставлень чи якихось зіткнень він не вдається навіть тоді, коли й не завадило б: розмежування консерватизму англомовного світу та континентального так і повисає на язикові невисловленим. Це виглядає компліментарним останньому, позаяк французька (і не лише) течія суттєво відрізняється релігійним сентиментом та акцентом на божественній владі королів. Наче свідомий такому враженню, британець дарує можливість читачеві «відкинути цю версію консерватизму як реакційну», та пізніше визнає «радикальну секуляризацію англійського консерватизму повоєнного періоду», однак пієтет до релігії супроводжує «Запрошення» до самого кінця та видається надмірним. Скрутон тяжіє до інклюзивності консерватизму , адже поряд з філософами й політичними мислителями постають поети й культурологи. Поет Метью Арнольд визначив культуру як «прагнення цілковитої досконалості шляхом пізнання всіх питань, які нас найбільше непокоять, найкращого з усього, що думали та казали у світі, щоб обернути потік свіжих і вільних думок проти шаблонних уявлень і звичок». Останніми Арнольд називав «матеріалістичне та індивідуалістське бачення людського прогресу», що нагадує спротив «”технологічно-утилітарній” манері мислення» у літературного критика Ф.Р. Лівіса. Поза контекстом цитування поетів й мистецтвознавців може здатися недоречним , тоді як в «Запрошенні» виглядає цілком органічно — консерватизм Скрутона не зводиться до самої політичної місії. Йдеться про культуру, освіченість, світогляд, зрештою мислення — незалежне, оригінальне й навіть ексцентричне. «Без традиції оригінальність не буде особливою, її навіть неможливо буде по-справжньому відчути» — цей «еволюційний погляд на традицію» британець знаходить в есеях Томаса Еліота. Щоправда, оригінальність творчої спадщини консервативних діячів, що раз за разом лунає в оцінках Скрутона, водночас і велике нещастя, адже їхні праці нічим не нагадують монолітні ідеології з відповідями на всі питання, доступні та готові для пропагандування. Мовиться про відсіч соціалізму чи його пізнішім реінкарнаціям у формі інституціоналізованих політкоректності чи рівності, виглядає так, що консерватизм — це відповідь на ідеології, сторож у дитсадку, який перегріті на сонечку діти ладні загратися й спалити. За Гегелем, «поглинання громадянського суспільства державою призводить до абсолютного диктату останньої» , тож питання «Чи потрібен Україні консерватизм?» виглядає риторичним в країні, яка майже століття слугувала ареною втілення цієї ідеї, а тепер воює з такою державою. Риторичним, коли диктатура політкоректності як «останнього етапу ліберального індивідуалізму», котра начебто мала забезпечити «остаточну свободу індивіду», втілюється у безжальному цензуруванні будь-яких згадок про тих, хто цю свободу хоче в інших відібрати. Суспільство, чиї «вільні об’єднання громадян» купують супутники, гнітить історичний спадок викорінювання цієї здатності в зародку, що виливається у пошуки простих рішень, вождизм та «демократичний деспотизм», тож воно потребує консервативного запобіжника радикалізму. Зрештою, Україна має багату інтелектуальну традицію консерватизму, яку ніколи не пізно відродити. «Консерватизм» Скрутона — той випадок, коли обкладинка говорить сама за себе: Витримане оформлення розкриває неквапливу бесіду, запрошення від рівного рівному, тут ніхто нікого не перекрикуватиме, а ініціатива слухати має походити від самого слухача. Консерватизм завжди страждатиме від тягаря захисту позиції, у якій багато вимог і мало обіцянок [нагороди], але комусь треба. Рекомендую. 54 0
Відгуки про книгу «Консерватизм. Запрошення до великої традиції»
Карпюк Олег 26.12.2022 15:15
Консерватизм у сучасному розумінні — дитя Просвітництва, молода течія, котра відбрунькувалася від класичного лібералізму. Без ліберального індивідуалізму неможливо зрозуміти консерватизм, які сходяться у питанні представницьких форм правління, обмеження влади та основних громадянських прав. Консерватизм виник як «уточнення ліберального індивідуалізму», що виявляється в повазі до інститутів та традицій рідного суспільства, котрі самі собою містять успадковану мудрість попередніх поколінь. Потрібне деяке уточнення, позаяк омонімія лібералізму може потягатися навіть з українською філією Московського патріархату, котра спритно маскується під вивіскою «Української Православної Церкви»; термін «ліберальний» тепер застосовують однаково і до класичного лібералізму особистих свобод, і до «прогресивних» ідей і політики, які виникли після появи соціалізму, тож спільне коріння консерватизм має із першим, тоді як другому протистоїть.
Один із засновків філософії консерватизму знаходиться в «невидимій руці» Адама Сміта, себто, ідеї, що колективні рішення можуть бути найефективнішими, якщо вони не були частиною безпосередніх намірів. Концепція розвивається значно ширше економічних взаємодій; австрійська школа [економіки] розвинула «невидиму руку» таким робом, що «не держава, а громадянське суспільство (вільні об’єднання громадян) мають [спонтанні] розв’язання гострих проблем суспільства». Спонтанність заперечує централізований державний контроль партії чи вождя на користь особистої свободи громадян та їхніх об’єднань.
Успадкований від класичного лібералізму наголос на особистій свободі врівноважується працями мастодонта британського консерватизму Едмунда Берка, котрий заперечував крайній індивідуалізм [французьких] революціонерів, ладних зруйнувати ненависний «старий лад» во ім’я літературних фантазій. Берк відкинув ідею суспільного договору як угоди між живими на користь «союзу між мертвими, живими і ненародженими», а соціальні традиції розглядав як форму знання, яка дозволила суспільствам самовідтворюватися — інформацію про «нескінченну кількість незнайомців, що жили колись», «вже знайдені відповіді на вічні питання». Берк захищав «традиційну спільноту вільних об’єднань громадян під загальним верховенством права та територіальним суверенітетом — те, що ми тепер називаємо «нацією». Ця жива та проста ідея жваво відгукується у ці важкі часи.
Підхід британського інтелектуала досить ідеалістичний — вчитель провадить свою історію, тоді як «запрошений» має самостійно опрацювати матеріал. Скрутон цурається егалітарних прийомів спрощення та популяризації та собі на умі ковзає спритно від політиків до філософів. Лекція британця настільки поміркована й виважена, що до протиставлень чи якихось зіткнень він не вдається навіть тоді, коли й не завадило б: розмежування консерватизму англомовного світу та континентального так і повисає на язикові невисловленим. Це виглядає компліментарним останньому, позаяк французька (і не лише) течія суттєво відрізняється релігійним сентиментом та акцентом на божественній владі королів. Наче свідомий такому враженню, британець дарує можливість читачеві «відкинути цю версію консерватизму як реакційну», та пізніше визнає «радикальну секуляризацію англійського консерватизму повоєнного періоду», однак пієтет до релігії супроводжує «Запрошення» до самого кінця та видається надмірним.
Скрутон тяжіє до інклюзивності консерватизму, адже поряд з філософами й політичними мислителями постають поети й культурологи. Поет Метью Арнольд визначив культуру як «прагнення цілковитої досконалості шляхом пізнання всіх питань, які нас найбільше непокоять, найкращого з усього, що думали та казали у світі, щоб обернути потік свіжих і вільних думок проти шаблонних уявлень і звичок». Останніми Арнольд називав «матеріалістичне та індивідуалістське бачення людського прогресу», що нагадує спротив «”технологічно-утилітарній” манері мислення» у літературного критика Ф.Р. Лівіса. Поза контекстом цитування поетів й мистецтвознавців може здатися недоречним, тоді як в «Запрошенні» виглядає цілком органічно — консерватизм Скрутона не зводиться до самої політичної місії. Йдеться про культуру, освіченість, світогляд, зрештою мислення — незалежне, оригінальне й навіть ексцентричне. «Без традиції оригінальність не буде особливою, її навіть неможливо буде по-справжньому відчути» — цей «еволюційний погляд на традицію» британець знаходить в есеях Томаса Еліота. Щоправда, оригінальність творчої спадщини консервативних діячів, що раз за разом лунає в оцінках Скрутона, водночас і велике нещастя, адже їхні праці нічим не нагадують монолітні ідеології з відповідями на всі питання, доступні та готові для пропагандування. Мовиться про відсіч соціалізму чи його пізнішім реінкарнаціям у формі інституціоналізованих політкоректності чи рівності, виглядає так, що консерватизм — це відповідь на ідеології, сторож у дитсадку, який перегріті на сонечку діти ладні загратися й спалити.
За Гегелем, «поглинання громадянського суспільства державою призводить до абсолютного диктату останньої», тож питання «Чи потрібен Україні консерватизм?» виглядає риторичним в країні, яка майже століття слугувала ареною втілення цієї ідеї, а тепер воює з такою державою. Риторичним, коли диктатура політкоректності як «останнього етапу ліберального індивідуалізму», котра начебто мала забезпечити «остаточну свободу індивіду», втілюється у безжальному цензуруванні будь-яких згадок про тих, хто цю свободу хоче в інших відібрати. Суспільство, чиї «вільні об’єднання громадян» купують супутники, гнітить історичний спадок викорінювання цієї здатності в зародку, що виливається у пошуки простих рішень, вождизм та «демократичний деспотизм», тож воно потребує консервативного запобіжника радикалізму. Зрештою, Україна має багату інтелектуальну традицію консерватизму, яку ніколи не пізно відродити.
«Консерватизм» Скрутона — той випадок, коли обкладинка говорить сама за себе: витримане оформлення розкриває неквапливу бесіду, запрошення від рівного рівного, тут ніхто нікого не перекрикуватиме, а ініціатива слухати має походити від самого слухача. Консерватизм завжди страждатиме від тягаря захисту позиції, у якій багато вимог і мало обіцянок [нагороди], але комусь треба. Рекомендую. Відповісти
Читачі найчастіше обирають 
499 грн
Рік видання: 2021
Палітурка: тверда
330 грн
Рік видання: 2023
Палітурка: тверда
390 грн
Рік видання: 2025
Палітурка: тверда
1 490 грн
Рік видання: 2015
Палітурка: тверда, матова
410 грн
Рік видання: 2025
Палітурка: м'яка
240 грн
Рік видання: 2023
Палітурка: тверда
997 грн
Рік видання: 2024
Палітурка: м'яка
711 грн
Рік видання: 2017
Палітурка: м'яка
789 грн
Рік видання: 2011
550 грн
Рік видання: 2025
Палітурка: тверда, суперобкладинка
420 грн
Рік видання: 2024
Палітурка: тверда
540 грн
Рік видання: 2025
Палітурка: тверда
590 грн
Рік видання: 2019
Палітурка: тверда
400 грн
Рік видання: 2023
Палітурка: тверда
280 грн
Рік видання: 2022
Палітурка: тверда, суперобкладинка
430 грн
Рік видання: 2021
Палітурка: тверда
300 грн
Рік видання: 2024
Палітурка: тверда
690 грн
Рік видання: 2025
Палітурка: тверда
657 грн
Рік видання: 2022
Палітурка: м'яка
741 грн
Рік видання: 2024
Палітурка: тверда
390 грн
Рік видання: 2025
Палітурка: тверда
300 грн
Рік видання: 2023
Палітурка: тверда
859 грн
Рік видання: 2018
Палітурка: м'яка
430 грн
Рік видання: 2025
Палітурка: тверда
Інші книги автора
Схожі товари
Підтримайте проект "Книжки для ЗСУ"