Сергій Жадан

Книга «Інтернат»

Name: Книга «Інтернат»
Brand: Meridian Czernowitz
SKU: 706931
Price: 380 UAH
Availability: InStock
Rating: 4.8 (55 reviews)

Артикул: 706931

Переглянути фото книги

Дивитися відео

Паперова 380 грн

Електронна 275 грн

Книга в наявності

Відправка: 06.05.2025

Goodreads

4.39

Наш Формат

4.8

Вподобайки

922

Бестселери худліт 2024 Книги українських воїнів УАЛ рекомендує

Характеристики

Автор	Сергій Жадан
Видавництво	Meridian Czernowitz
Рік видання	2017
Палітурка	м'яка, матова
ISBN	978-966-97679-0-5
Кількість сторінок	336
Мова	українська
Розмір	145 х 215 мм

Категорії

Сучасна українська проза Ukrainian authors/ Література України

Жанри та теми

#Бібліотека курсанта

Сергій Жадан - «Інтернат»

Ціна

380 грн

До відділення "Нової пошти"

у Вашому місті

До відділення Укрпошти

у Вашому місті

Міжнародні відправлення

(авіа-транспортом або наземним шляхом)

Самовивіз

Книгарня "Наш Формат" (провулок Алли Горської, 5А, Київ, Україна).

Перевірити наявність на складі

Повернення товару

Відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 19 березня 1994 р. №172, друковані видання належної якості обміну (поверненню) не підлягають.

Готівкою при отриманні

Банківською карткою VISA / MasterCard

Забрати в книгарні "Наш Формат"

завтра з 10:00 до 20:00

РАЗОМ ДЕШЕВШЕ

На книжкових полицях

Художня (2327)

українська література (640)

Сучасна українська література (125)

Українські автори (127)

Укрліт (127)

Фікшн (263)

Дивитись всі

Про що книга «Інтернат» автора Сергій Жадан

Війна завжди приходить несподівано. Просто посеред розумієш, що чуєш звук пострілів та бачиш вогонь у вікні, і звичний хід днів безповоротно порушується. Тепер настав час боротися за власне виживання та вирішити, за якими барикадами доведеться опинитися.
Саме такий вибір доведеться зробити Павлу, до чийого будинку наближається лінія фронту, яку потрібно переступити...

«Інтернат» — глибокий та захопливий роман, який відбив бачення автора життя в зоні АТО, його драму проблеми вибору та самоідентичності, національної психології та патріотизму, радикальних поглядів та ліберальної байдужості.
Це не роман-епопея, яка покликана стати панорамою того, що відбувається на Сході України. Це локальна історія одного звичайного шкільного вчителя — його прагнень, мотивації та цілей перед небезпекою, коли за лічені години може помінятися історія і твоє місце в ній. Вона також про цілий регіон, який вже звикли вважати окремим, але все одно продовжують за нього боротися.

Роман «Інтернат» став третьою книгою Сергія Жадана після «Життя Марії» та «Тамплієрів», яка стосується теми військових дій в зоні АТО, яка так сильно хвилює автора.

Відгуки про книгу «Інтернат»

Рубцов Ігор 24.12.2023 02:49

Вони існують, але їх важко уявити – книголюбів, що не читали Жадана. Не на ньому тримається вітчизняна література, однак знати своє – не зайве. Скільки то років точаться розмови про номінацію нашого письменника на Нобелівку. Чули? Тоді точно треба погортати його твори. Я вже зробив порівняння «Месопотамії» з «Інтернатом». Чотирнадцятий і сімнадцятий роки видання: творчий поступ має місце і це дійсно так. Живі діалоги і хід роздумів його героїв, їхні вчинки і манери не викликають сумнівів. Мені не личить шукати огріхи в добре скроєному сюжеті, бо я не професійний критик. Автор керує емоціями, як вправний диригент оркестром.
Провінційний вчитель – Паша, апологет життєвої установки «я поза політикою, я ні за кого». Краще би не зарікався, убезпечуючи власний всесвіт своєю примітивною установкою.Війна приходить не тільки до політично визначених і заангажованих. Вона зачіпає всіх, скільки не бреши собі, що вона тебе не стосується. Переконання в тому, наче від маленької людини ніц не залежить не спрацьовує. Найсумлінніший гвинтик не захиститься ні чесністю, ні нейтральністю. Війнушка трясе хоч ідейних, хоч баласт без розбору. Український Схід, куди вона увірвалася став ареною дії роману. Паша, змушений перетинати лінію протистояння, виявився лузером по всіх статтях. Самотня людинка, в якої відсутня опора. Перетягнуті струни життя з рідними, колегами, з оточенням, та ще й фах учителя української – те, чого в нових умовах довелося остерігатися. Такий от букет незручностей. Його позитивні риси: гуманізм, сімейність, інтелігентність диктують модель життя по совісті. Тому він відправляється в місто, щоб забрати з інтернату племінника. Далі – сторінки поневірянь на шляху туди, а ще більше назад. Пригоди на межі фолу, коли Павло змушений вчитися виживати, оцінюючи небезпеки незнайомих обставин. Для нього несподіванкою стало відкриття, повторюване ним декілька разів: нікому нікого не жаль. До останньої сторінки прес безвиході тисне на головного героя і на нас, як читачів. Війна, плюс мерзенна зима, яку і зимою то не назвеш: свинцеве небо, снігова каша, дощ, місиво розбитого асфальту, уламків, скла. І безперервна небезпека над усіма, кепські умови, коли незрозуміло кому можна довіряти і хто для кого свій.
Я би написав так: роман мені дуже сподобався. Крім дечого такого... На зразок краплі чорнил, розведеної в божественному напої. Розумієте образність сказаного?
Звичайною рисою сучасної літератури чи не офіційно закріплене право автора вільно вживати нелітературні слова. За Жаданом таке водиться. Подібні автори (а їх чимало) скасовують сам термін – нелітературна мова. Тепер вже ніхто не матюкається. Всі розмовляють. То чому ж на зустрічі з читачами пан Сергій не продемонстрував обсценну лексику? Чому в книжці її багато, а під час живого діалогу – нуль? Є табу? А якби я наважився поставити питання в звичайному розмовному стилі окремих представників людського роду, а тепер вже й письменників, щось таке: «Сергій, не могли би ви, ...дь, поділитися, й... вашу м...?» Якось так. Отримав би я відповідь? Тож, межі допустимого існують. Автор чітко окреслює їх в реальному житті і розмиває в книжковому. Дивно! Напевно, це не табу для творів, достойних висунення на здобуття престижних премій. То який за якістю текст передадуть в нобелівський комітет? Там буде оце все? А, головне, чому це взагалі мусить бути в тексті? Бо не заважає номінуватися і отримувати відзнаки? За «Месопотамію» – дві премії, за «Інтернат» – дві премії і визнання найкращою книгою форуму видавців. Нехай собі! Моя шкала цінностей передбачає штрафні бали, тому роман, достойний високих слів, я оціню на тверду двієчку. Втім, Сергій Жадан може її виправити. Якщо захоче. Відповісти

1 0

library public 17.10.2023 09:22

Зазвичай книги про війну відкладаються мною кудись від очей якомога далі, бо ця тема викликає надто багато білю, жаху і нічних криків. Але ця підстерегла мене в бібліотеці, вскочила в руки та не відпускала до останньої сторінки. Історія ця про звичайного вчителя мови, на ім'я Паша. Паша – та сама «маленька людина», яка нічого не вирішує. Ба більше, навіть не вирішує, на якій він стороні, хто для нього "наші", а хто – "інші". Це зайве, для чого і чому взагалі треба щось вирішувати? Все що робить Паша – живе своє сіреньке життя, десь там працює, щось там заробляє і звичайно ні на що не впливає, ігноруючи левову частку того, що відбувається навкруги. У Паші є племінник, який на жаль знаходиться в інтернаті, та ледь не вперше за все своє життя головний герой щось вирішує, а саме – піти й забрати небожа. Він навіть не здогадується, що шлях його веде буквально у найгарячішу точку, бо Паша не дивиться новини, вони йому не потрібні. Ця книга – живий доказ того, що часом абсолютно неважливо, який характер у головного героя, що він робить і говорить, тому що сама атмосфера і мова автора жене читати все далі. Якщо шукати слова-характеристики, то в голову приходять тільки «в'язкість», «липкий страх» та «зміни», а кожна картинка, описана в романі, яскраво горіла перед очима, не даючи жодного шансу відвести погляд. Три дні. Саме стільки читач проведе разом з персонажем. Саме стільки ми вихопимо з життя людини, змушеної пережити війну на власній шкірі. Зараз мені найближча думка, що будь-яка людина, що не має власного роду, сторони та Батьківщини – це буквально та сама перелякана та дуже самотня фігура з інтернату. І його сморід, на жаль, ще досі витає серед нас.
Знайомству з книгою завдячую Казанківській публічній бібліотеці. Відповісти

1 0

Крюкова ЛВ 11.10.2023 08:32

Головний герой роману – Паша, учитель української мови з прифронтового містечка на Донбасі. Всі описані в книзі події ми бачимо його очима. Це дозволяє нам зрозуміти, як мислить типовий представник цивільного населення Донбасу, чим керується, коли робить свій вибір. За словами самого автора "Насамперед, це оптика війни з точку зору цивільного, мирного населення. Спроба показати цю війну очима не військових, не журналістів, не політиків, а саме пересічних українців, які знаходяться на лінії фронту.".
Роман змушує замислитись про важливість власної життєвої позиції, про "своїх" і "чужих", про відповідальність.
Однозначно рекомендується для прочитання.
Дякую Казанківській публічній бібліотеці. Відповісти

0 0

Пінчук Катерина 16.11.2021 14:27

Захопливий твір, зі сторінок якого – бачення автором життя в умовах війни на Донбасі.
Головному героєві, учителю української мови та літератури Павлові, доводиться робити вибір, за якими барикадами доведеться опинитися. До його будинку наближається лінія фронту, яку потрібно переступити… Зробити це нелегко.
Хоча сюжет лінійний, твір порушує багато нагальних проблем.
Усе в романі подається з позицій цивільного, який то бездіяльний, то діє.
Племінник Паші Сашко перебуває в інтернаті, бо його матері немає ніякого діла до сина, вона курсує Україною.
Образ інтернату, покинутого державою, не може не вражати, як і образ Паші. Цей герой не має власної позиції, йому байдуже, який прапор майорить над школою (і це вчитель! Як можна бути байдужим, коли у твоїх руках долі дітей?!)
На шляху до інтернату Павло стикається з багатьма труднощами, бачить різні жахіття (і зрештою, дещо змінюється). Ці сцени не можуть залишити читача байдужим.
У романі йдеться про загальнолюдське, а значить, вічне. Про те, що робить нас людьми, і про те, що перетворює людей на тварин. Такими проблемами неможливо не перейматися.
Дякую ЛІТтера – бібліотеки міста Житомира
Відповісти

2 1

Позняк Олена Валеріївна 27.04.2020 19:38

"Інтернат (видавництво Мерідіан Чернівці) - ніби один великий Жаданівський вірш, з усіма його псами, військовими, священниками і християнськими іменами. Впізнаєш знайомі меседжі, що почали транслюватись здебільшого ще в збірці "Життя Марії" і продовжились в "Тамплієрах". Їх ще можна почути на концертах "Жадана і собак", але вони вже менше виринають у нових поезіях автора. З'явилось враження, що "Інтернат" - своєрідний підсумок певного періоду творчості.
Це добре корелюється з дорогою, провідною темою самого роману. Головний герой, шкільний вчитель Паша, хоче забрати свого племінника з інтернату в окупованому місті. Долаючи довгий шлях туди і назад, він ніби здійснює паломництво: врешті-решт віднаходить власні духовні святині і повертається зовсім іншою людиною. Особливо сподобалось те, що трансформація головного героя відбувається доволі повільно, хоча й не за часовим, а "сторінковим" принципом.
Всі, хто писав рецензії на роман, помічають велику кількість псів на квадратний сантиметр роману. Пси - військові, яким не треба дивитись в очі, щоб не показати власний страх, бо загризуть. Пси - люди, що пристосовуються, як собака в сцені на вокзалі. Пси - діти, що за жорстокістю і щирістю подібні до цуценят. Згадується давньоєгипетська міфологія і бог Анубіс з головою собаки, бог-суддя, що охороняє царство мертвих. Чи не вуличні пси, насторожені охоронці власної території, є суддями людям на знак відплати за все їхнє "собаче життя"?
Незважаючи на цілковиту лінійність сюжету, текст піднімає багато нагальних питань і приховує багато "пластів". Чому в робітничих поселеннях робота закінчується найшвидше чи як в своїй релігії схожі українці що Заходу, що Сходу (епізод з автобусом, де жінки хрестяться, їдучи до поселення, дивним чином нагадує "госпелс і спірічуелс" про заробітчанок Галичини). Постає й питання колективної безвідповідальності, характерне для усіх перехідних суспільств, і питання загальної недовіри, що виражається в спробі огородитись парканами і залишатись осторонь конфлікту(в першій частині роману нам навіть не говорять приналежність солдатів, вони не мають ані прапорів, ані знаків відмінності, тільки ближче до фіналу "наші" починає ототожнюватись з військовими ЗСУ).
Можливо, "головний епос про війну" - це занадто пафосно для нового романа Жадана, але він володіє для мене найвагомішою перевагою, що відрізняє його від інших вже написаних текстів: він написаний з позиції не активного учасника подій, військового, і не з позиції репортерсько-спостережницької, але з позиції цивільного, що напряму потерпає як від дій, так і від бездіяльності. Наприкінець ти вже починаєш розуміти людей, що там живуть. і якщо спочатку вони викликають лише роздратування, то потім - розуміння. Жадан теж любить своїх персонажів, навіть якщо іноді вони схожі на "нарваних псів". Відповісти

2 0

Подзізей Катерина Олександрівна 15.05.2019 15:46

Я надто довго чекала цю книгу і надто багато від неї очікувала. Це справді важливий текст про російсько-українську війну, проте точно не найважливіший і точно не найкращий.
?
Паша ? головний герой роману ? вчитель української мови. Невдаха. Ні сили волі, ні рішучості, ні самоповаги, ні власної думки. І хоч живе в самому епіцентрі подій - практично "на нулі" - війна його наче й не обходить. У Паші є племінник, зараз він в інтернаті в сусідньому містечку. Паша вирішив його забрати. Власне, у книзі описують події трьох днів, протягом яких Паша добирався до інтернату і вибирався із нього.
?
Паша мене відверто бісив. Крізь сторінки я продиралася наче через хащі. "Ну чому він такий дибіл? " ? постійно задавала я собі запитання. Жадан устами однієї з героїнь ось як про таких: "Хоча давно слід було визначитися, з якого ви боку. Звикли все життя ховатися. Звикли, що ви ні при чому, що за вас завжди хтось усе вирішить, що хтось усе порішає. А ось не вирішить, не порішає. Не цього разу. Тому що ви теж усе бачили й усе знали. Але мовчали й не говорили".
?
Роман глибокий, наповнений багатьма сенсами і символами. Закінчити роман про ЩЕ НЕ ЗАКІНЧЕНУ війну Жадан спробував на якійсь світлій нотці ?все забудем, все простим?. Оце збентежило мене найбільше, бо я ж то думала, що ці 3 дні героя змінили, він усвідомив свої помилки і став сміливішим. Так принаймні видавалося. А тут таке. Якщо ми не хочемо повторення такої війни через декілька десятків років, то ні про забуття, ні про примирення не може бути й мови. Відповісти

2 1

Дивитися ще відгуки

Залиште свій відгук

Книгомани завжди мають свою точку зору і полюбляють ділитись нею. Залишайте відгуки та рецензії на цю книгу для майбутніх покупців. Заздалегідь дякуємо!

Читачі найчастіше обирають

Інші книги автора

Схожі товари

Підтримайте проект "Книжки для ЗСУ"