Книга «Ім'я батька»

До книжки віршів відомої польської поетки Анни Фрайліх, що від 1969 року мешкає в Нью-Йорку, увійшли вибрані твори з кількох попередніх книжок, що видавалися в Польщі та за її межами. Високо поцінована Чеславом Мілошем та Віславою Шимборською, поезія авторки своєрідно поєднує польські, американські та єврейські мотиви, перетворюючи біографію, місце і час на важливі деталі поетики та способи розмовляти зі світом тонкими натяками. В центральному творі «Ім’я батька» зосереджено трагізм, іронію та єврейське світовідчуття незатишності, що зосереджені у простих питаннях без відповідей. Уклав та переклав книжку Василь Махно.

Анна Фрайліх – поетка, прозаїкиня, літературознавиця. Народилася в 1942 році в киргизькому місті Ош. Батьки походили зі Львова. У 1969 емігрувала з Польщі до США. Навчалася у Варшавському та Нью-Йоркському університетах. Викладала польську мову та літературу в Колумбійському університеті. Авторка багатьох поетичних збірок, зокрема «В листопадовому сонці» /W socu listopada (2000), «Знову мене шукає вітер» /Znw szuka mnie wiatr (2001), «Є човен і є пристань» /odzi jest i jest przystani (2013). У Франції, США, Італії та Іспанії виходили у перекладі її збірки Le vent, nouveau me cherche (2003) Between Dawn And The Wind Pomidzy witem i wiatrem (2006), Un oceano tra di noi-Ocean midzy nami (2018). El Tiempo no es un Collar de Perlas» (2021). Опублікувала збірку оповідань Laboratorium (2010), збірки есеїв Czesaw Miosz. Lekcje (2011), The Ghost of Shakespeare. Collected Essaus. Edited and with and Afterword by Ronald Meyer. (2021), монографію The Legacy Of Ancient Rome In The Russian Silver Age (2007), виступила редакторкою збірки «Between Lvov New York and Ulysses’ Ithaca. Jzef Wittlin Poet, Essayist Novelist» (2001). Лавреатка нагороди поетичного конкурсу «Gosu Szczeciskiego» (1959), нагороди Фундації Косцєльских (1980), Фундації Владислава і Неллі Тужанських (2003), Об’єднання Поляків на Чужині за творчий доробок (2015). Нагороджена орденом «За заслуги перед Польщею» (2002), ювілейною медаллю Католицького університету в Любліні (2019), медаллю Щецинського університету (2020), Susanne Lotarski Distinguished Achievement Award Польського Наукового Інституту в Америці (2021).

Василь Махно — поет, прозаїк, есеїст, перекладач. Автор поетичних збірок «Схима» (1993), «Самотність Цезаря» (1994), «Книга пагорбів та годин» (1996), «Лютневі елегії та інші вірші» (1998), «Плавник риби» (2002), «38 віршів про Нью-Йорк та дещо інше» (2004), «Cornelia Street Cafe: нові та вибрані вірші 1991–2006» (2007), «Зимові листи» (2011), «я хочу бути джазом і рок-н-ролом» (2013), «Ровер» (2015), «Єрусалимські вірші» (2016), «Паперовий міст» (2017), «Поет, океан і риба: вибрані вірші 1993–2018» (2019). Опублікував книжку оповідань «Дім у Бейтінґ Голлов» (2015), роман «Вічний календар» (2019) та чотири збірки есеїстики «Парк культури та відпочинку імені Ґертруди Стайн» (2006), «Котилася торба» (2011), «Околиці та пограниччя» (2019) та «Уздовж океану на ровері» (2020). Видав переклади польських поетів Збіґнєва Герберта«Струна світла» (1996) та Януша Шубера «Спійманий у сіть» (2007). Твори Василя Махна перекладено багатьма мовами:польською, англійською, сербською, німецькою, грузинською, вірменською, російською, румунською, словенською, малаяламською, литовською, чеською, портуґальською, іспанською, їдиш та іврит та ін., а окремими виданнями виходили в Ізраїлі, Німеччині, Польщі, Румунії, Сербії та США. Лауреат літературних премій Фонду Петра і Лесі Ковалевих (2009), Міжнародної сербської премії «Повее Мораве» (2013), «Книга року BBC» (2015) та Міжнародної українсько-єврейської премії «Зустріч» (2020). З 2000 року мешкає у Нью-Йорку.