Елінор Баркетт

Книга «Ґолда»

Артикул: 919948

Переглянути фото книги

Паперова 430 грн

Книга в наявності

Відправка: 10.10.2025

Goodreads

4.02

Наш Формат

5.0

Вподобайки

Характеристики

Автор	Елінор Баркетт
Видавництво	Vivat
Рік видання	2020
Палітурка	тверда
ISBN	978-966-982-093-8
Кількість сторінок	512
Мова	українська
Серія	Біографії та мемуари
Розмір	150 x 205 мм

Категорія

Біографії

Елінор Баркетт - «Ґолда»

Ціна

430 грн

До відділення "Нової пошти"

у Вашому місті

До відділення Укрпошти

у Вашому місті

Міжнародні відправлення

(авіа-транспортом або наземним шляхом)

Самовивіз

Книгарня "Наш Формат" (провулок Алли Горської, 5А, Київ, Україна).

Перевірити наявність на складі

Повернення товару

Відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 19 березня 1994 р. №172, друковані видання належної якості обміну (поверненню) не підлягають.

Готівкою при отриманні

Банківською карткою VISA / MasterCard

Забрати в книгарні "Наш Формат"

сьогодні до 20:00

На книжкових полицях

Про що книга «Ґолда» автора Елінор Баркетт

Ґолда Меїр була першою жінкою — очільницею держави в новітній історії, однією із засновників Ізраїлю, успішною політикинею, справжньою «залізною леді». Її відданість створенню й відстоюванню єврей ської бать- ківщини від лютих ворогів та підступних союзників сформувала політику Близького Сходу на наступні десятиліття. Вона стала «аномальним явищем» для тодішньої патріархальної влади, зокрема через свою залізну рішучість у поєднанні з шармом, доброзичливістю, безкомпромісністю та цілковитою відданістю своїй країні.У цій захопливій біографії авторка знайомить читача з маловідомими фактами життя Ґолди Меїр, пояснюючи її складну мотивацію та ідеали,розповідаючи про особисті перемоги та розчарування легендарної персони.Ґолда була справжньою супержінкою: дещиця від Емми Ґолдман, щось від Нельсона Мандели. Її неймовірна впевненість та сила волі змотивує вас на нові звершення.

Огляди на книгу

Олег Карпюк Уродженка Києва Ґолда Меїр ще в дитинстві переїхала до Америки, де долучилася до партії трудових сіоністів. У 1917 році Британія в Декларації Бальфура оголосила, що Корона докладе всіх зусиль до створення національного осередку для єврейського народу в Палестині, що відкрило шлях до імміграції євреїв та здійснення мрії Ґолди — власноруч долучитися до розбудови єврейської держави. 14 липня 1921 року Ґолда разом з чоловіком та 17 першопроходцями зійшли з потяга з Олександрії на піски Тель-Авіва. Нове місто, яке мало лише кілька асфальтованих та освітлених вулиць, зустрічало новоприбулих палючими вітрами та смородом від віслюків, відходами та гнилим м'ясом. Ніщо не нагадувало стрімкі молочні ріки з медовими берегами, які змальовували сіоністські пропагандистські брошури. Основи держави Ізраїль заклала робоча організація Гістадрут, яку створив в 1920 році Бен-Гуріон. Становище ізраїльського поселення — Ішуву — було вкрай скрутним: завелика кількість іммігрантів, примітивна промисловість, створено лише кілька життєздатних фірм. Попри тиск Гістадруту навіть єврейські бізнесмени віддавали перевагу арабським робітникам замість євреїв, які сподівалися більшої заробітної плати. Після народження у 1924 році сина Менахема сім'я Ґолди практично голодувала — у них не було грошей навіть на олію. На щастя, Ґолду помітив сам Бен-Гуріон і запросив очолити Жіночу раду Гістадруту — вони шукали лояльну жінку, і молода американка здавалася відповіддю на всі їхні проблеми. Жіноча рада не забирала купу часу, адже там знайшлося обмаль цікавої роботи, та й взагалі Ґолда відверто визнавала, що їй "ніколи не подобалися жіночі організації як такі" . Проте Гістадрут був серцем революції і посада в Раді давала змогу долучитися до хрестового походу з побудови єврейської держави. Через вісім років після заснування Гістадрут став найбільшим роботодавцем Палестини, який виробляв третину валового продукту. Ґолду призначили емісаром Гістадруту у Сполучених Штатах, де своїми палкими промовами вона збирала пожертви на розбудову нової держави. Її ораторський талант визнав сам Бен-Гуріон, а популярність за кордоном стала перепусткою до верхнього ешелону влади. Ґолду ніколи не цікавили атрибути влади — жінка прагнула самої влади, а не власного зиску. Меїр звинувачували у тому, що в неї була "садистська жилка", проте вона вдало використовувала свій "жіночний" бік, особливо свою схильність до плачу, так само як дівочу кокетність, від якої танули чоловіки. Ґолда могла бути надзвичайно злопам'ятною — подейкували, що вона мала особистий чорний список. Щойно ви потрапили до нього, як ніколи звідти не вийдете. Але якщо ви були в білому, вона вітатиме вас і кожного разу старатиметься для вас. Не було сірого списку. Вона завжди була або чорною, або білою. Британці скорочували квоти на в'їзд до Палестини навіть в часи нацизму: з 61 800 у 1935 році квоти знизилися до 29 700 1936-го і аж до мізерних 10 500 у 1937-ому. Таємну організацію "Моссад" створили з метою контрабандою перевозити євреїв з Європи: моссадівці шукали кораблі, капітани, екіпажі і порти, які не викликали підозри у британців; вони стали майстрами хабарництва та підробки документів — все заради того, щоб щоразу ще кілька сотень євреїв з Німеччини, Польщі, Австрії та Чехословаччини могли врятуватися від нацизму. Британці почали перехоплювати кораблі з біженцями з Європи та відправляти їх назад, чи доправляти в табори, які Ґолда називала не інакше як "концентраційні". Після закінчення Другої світової на порядок денний вийшло питання повернення 600 000 євреїв з щойно звільнених концентраційних таборів, проте Британія почала чинити спротив цим планам. Питання палестинських арабів пов'язувалася з їхніми одновірцями у Індії, нині відомій як Пакистан. Євреї відповіли спротивом: почали підривати радіолокаційні станції берегової охорони, нападати на летовища, поліційні відділки та арсенали. Британці засуджували на смерть за зберігання зброї, заборонили організації та перетворили Палестину на збройний табір, відрядивши ручні кулемети, броньовані машини і мобільну артилерію для підкріплення сил 60 000 британських вояків. Громадськість Британії втомилася від щоденних новин про побиття та страти в Палестині, і прем'єр-міністр Еттлі різко змінив політику Великої Британії. 29 листопада 1947 року Генеральна асамблея проголосувала за створення вільної єврейської держави. Наступного ранку після оголошення незалежності вісім євреїв були вбиті, у Єрусалимі араби трощили єврейські крамниці та вбивали випадкових перехожих. Араби оголосили війну на знищення Ізраїлю і за два тижні після голосування за розділ Палестини вбили 84 євреїв. Першим пріоритетом нової держави стала армія — мову почали відроджувати ще раніше, а віра була з самого початку. На зброю не могли зібрати більше, ніж $7-8 мільйонів, тож Ґолда вирушила в Сполучені Штати просити грошей у діаспори, і змогла зібрати $50 мільйонів, а потім ще $75. Британське врядування добігало кінця 15 травня, тож 14 травня 1948 року члени Ішуву проголосили незалежність Ізраїлю. Ґолда не могла й уявити, що коли-небудь доживе до цього моменту і буде серед підписантів Декларації незалежності поруч з Бен-Гуріоном. Ізраїль заполонили біженці, які белькотіли на двадцяти двох мовах; їх потрібно було нагодувати, одягти, оформити ідентифікаційні картки та десь поселити. Ніхто не мав жодного уявлення про те, куди подіти польських професіоналів, ослаблених рокам концтаборів, неписьменних, збентежених електрикою єменців, та іракців, вражених чеськими жінками, які оголювали ноги всупереч усім заборонам Тори. Ізраїль, країна-жебрак з національним бюджетом в $30 млн, заледве мав достатньо житла для своїх мешканців іще до того, як нова держава звільнила з табору на Кіпрі 24 500 в'язнів та 239 000 з європейських таборів для переміщених осіб, до того, як 250 000 єменських євреїв вишикувалися в Адені для операції "Килим-літун", і до того, як Польща дозволила виїхати 80 000 євреїв. 2 лютого 1949 року Ґолда отримала посаду міністра праці і оголосила про амбітний план побудувати 30 000 нових будинків до кінця року. Її критикували і справа, і зліва, за відсутність довгострокового планування та ретельних прорахунків топографічних досліджень, релігійні партії бідкалися про достатню кількість синагог, але Ґолда оголосила, що позбудеться будь-якої перешкоди на шляху до її мети, адже 200 000 іммігрантів мешкали у наметах або дерев'яних халупах. За 7 років на посаді 120 000 сімей біженців переїхали до власного житла. 4 червня 1967 ізраїльські ВПС здійнялися в повітря, щоб завдати превентивний удар по арабах, і менш ніж за дві години знищили 300 єгипетських літаків на місцях. До кінця дня єгипетські, йорданські й половина сирійських ВПС були знищені. Ізраїльські сили оборони захопили Голанські висоти в Сирії, Синай і Сектор Гази, а за три дні, 7 червня, захопили Старе місто Єрусалима. Шестиденна війна скінчилася повною перемогою Ізраїлю. Перемога в Шестиденній здавалася початком нової ери, де пануватиме благословенний спокій, проте уряд загруз в нерішучості, не знаючи, що робити з новими козирями — Західним берегом, Газою, Східним Єрусалимом, Синаєм і Голанськими висотами. Єрусалим і Голанські висоти одностайно потрібні були Ізраїлю, проте на рахунок решти територій голоси розділилися. Ізраїль не міг знайти способу перевести свій військовий тріумф в мир. Ґолда стала прем'єр-міністром країни у 70 років, маючи за плечима рак лімфатичної системи та лише 3% підтримку населення. Хоча в ЦК партії за неї проголосували 400 членів при 0 голосів проти. Єгипет розпочав війну на виснаження: майже щоденні артилерійські обстріл вздовж Суецького каналу перетворили ізраїльський фронт у Синаї на збройний табір. Витрати на оборону становили 40% державного бюджету. Ґолда правила залізною рукою, вважала, що "допоки араби воюють з нами, я проти "єврейської війни" та вимагала одностайності партії. Вона перетворила свою кухню на кабінет міністрів, де вирішувалися усі серйозні питання, тож деякі політики називали її членом "самовпевненої олігархії з сильним почуттям жалю до себе". Попри такі заяви, робочий день Ґолди ніколи не закінчувався, а темп був таким виснажливим, що її помічники втратили будь-яку подобу особистого життя. Менш ніж за місяць після вступу на посаду рейтинги Ґолди досягли 61%, а згодом зросли до 89.9%, і лише 0.33% населення Ізраїлю висловили невдоволення. 5 вересня 1972 року палестинські араби здійснили теракт на олімпіаді в Мюнхені проти ізраїльських спортсменів. Німецька операція зі звільнення провалилася, всіх ізраїльських заручників було вбито. Ґолда емоційно потерпала, коли світ проігнорував урок Мюнхену, довго противилася, але 15 вересня схвалила операцію, яку "Моссад" уже давно обстоював — переслідування та ліквідацію усіх ватажків терористів. "Посилайте хлопчиків" — ця фраза, яку приписують Ґолді Меїр, розпочала операцію "Гнів Божий", яка затягнулася на 20 років. 25 вересня 1973 року король Йорданії Хусейн екстрено прилетів на таємну квартиру і повідомив Ґолді, що Сирія готується до війни, ймовірно, в союзі з Єгиптом. Єгипет скликав 120 000 резервістів, Сирія наростила 800 танків супроти 77 ізраїльських. Звіт ЦРУ США також повідомляв, що елітні єгипетські дивізії були розгорнуті на нових базах. Попри це, ніхто в Генштабі чи Міноборони не вірив, що сирійці наважаться вдарити по Ізраїлю. Міністр оборони Моше Даян не виявив тривоги та впевнено заявляв, що немає причини для паніки. Мобілізація резервів коштувала б Ізраїлю приблизно $35 млн і ніхто не хотів почуватися хлопчиком, який кричить "Вовки". Проте вовки таки прийшли. Араби атакували 6 жовтня 1973 року, на свято Йом-Кіпур, коли всі євреї постилися. Ізраїль майже одразу втратив 35 літаків і 10% своєї бойової потуги через зіткнення з нової зброєю, яку постачав арабам Совєцький Союз. Міністр оборони панікував і говорив про капітуляцію. Ґолда заборонила йому виходити в прямий етер. Ізраїль оточив Третю армію Єгипту, але США, головний союзник, не дозволили знищити єгиптян. Ізраїль переміг у війні, проте понад 2600 ізраїльтян загинули менше, ніж за три тижні. Громадськість вимагала покарати винних, проте Ґолда не дозволила звільнити міністра оборони Моше Даяна, взяла провину на себе та пішла з поста. У 1977 році вибори вперше виграв правий блок "Лікуд". Епоха трудового сіонізму залишилася в минулому. Новий прем'єр Менахем Бегін скористався напрацюваннями Ґолди і підписав мир з єгиптянами за урегулюванням на Синаї, за що разом з єгипетським президентом отримав Нобелівську премію миру. "Не знаю, як щодо Нобелівської премії, але вони, безумовно, заслуговують на "Оскара" — прокоментувала Ґолда, але була вже надто стомлена, щоб приховати свій смуток. Елінор Баркетт пропонує досить критичний погляд на персону Ґолди: вона критикує соціалістку Меїр за "неправильний соціалізм" та "запозичення ідей з підручників, написаних урядами, що придушували страйки в усьому капіталістичному світі", за поступки релігійним партіям, за архаїчність політики, мілітаризм та "застарілі погляди на Ізраїль, євреїв та арабів". Сучасні ліві не можуть залишити без уваги політично праві погляди на націю і державу, навіть якщо погляди на економіку ліві. Але найбільше Баркетт дорікає Ґолді за зневагу до жіноцтва. Попри те, що Ґолда неохоче погодилася на встановлення 25% квоти на жінок у виконкомі Гістадруту, вона називала феміністок "божевільними жінками" та відверто заявляла, що "не належить до цього типу жінок". Коли Меїр запитали про труднощі, яких вона могла зазнати через свою стать, Ґолда відповіла зневажливо: "Не знаю, я ніколи не намагалася бути чоловіком" . Критичного погляду на фемінізм Баркетт пробачити Ґолді ніяк не може і постійно акцентує на цьому увагу. Ця книга не дозволить осягнути всю складність ізраїльського суспільства та розмаїття проблем, які поставали на шляху побудови єврейської держави. Т ак само поверхово змальована і персона Ґолди, проте навіть цього достатньо, щоб зрозуміти сталевий характер першої жінки-очільниці західної держави. Рекомендую. 51 0

Відгуки про книгу «Ґолда»

Жукорська Ярина 07.08.2023 18:56

Якщо ти чогось хочеш, то це вже не мрія (с).

Захоплива біографія усім відомого премʼєр-міністра Ізраїлю.
Не буду писати довгий відгук. Скажу лише, що мені сподобалося дуже.
З тих книг, де намагаєшся не пропустити жодного слова.

Близький Схід - заплутаний клубок конфліктів, інтересів та зон впливу.
Коли дивишся на людину в світлі софітів, вона завжди видається іншою, ніж є насправді, а коли вона перша жінка премʼєр на Близькому Сході, то й поготів.

✏️ Відстань у часі не конче робить обʼєкти чіткішими, вона просто налаштовує наш фокус.

✏️ Не будьте надто покірні, ви не настільки величні.

✏️ Тільки ті, хто наважиться, хто має сміливість мріяти, дійсно мають можливість щось удіяти.

✏️ Змінюються методи,пріоритети, але базові принципи - ні. Відповісти

0 0

Залиште свій відгук

Книгомани завжди мають свою точку зору і полюбляють ділитись нею. Залишайте відгуки та рецензії на цю книгу для майбутніх покупців. Заздалегідь дякуємо!

Читачі найчастіше обирають

Схожі товари

Ви дивилися

Підтримайте проект "Книжки для ЗСУ"