Книга «Євгеній Павлов. Скрипка / Yevgeniy Pavlov. Violin»

Євгеній Павлов зробив свої перші кроки в мистецтві наприкінці 1960-х, і вже в 1971, разом зі своїм другом Юрієм Рупіним, ініціював авангардну групу харківських фотографів «Время» (Борис Михайлов, Олег Мальований, Анатолій Макієнко, Олександр Ситниченко, Олександр Супрун, Геннадій Тубалєв). Група поклала початок феномену харківської фотошколи, відомої завдяки своїй «теорії удару». Тривалий час вона була єдиним активним центром фотоавангарду в Україні.

Тільки в контексті тих років, коли дефемінізація та демаскулінізація нав’язувалися радянським режимом, стає зрозумілим домінування у фотографіях групи «Время» культу оголеного тіла, як одна з фундаментальних позицій «теорії удару». Її маніфестацією стала знята у 1972 році серія Павлова «Скрипка», що органічно втілила ідеї нонконформізму тих років. Вона сприймається також в контексті руху радянських хіпі та тріумфу музичної культури «Бітлз» на межі 1960-70-х. Головною новацією цієї роботи, важливої для загального культурного простору неангажованого мистецтва СРСР, була масова зйомка оголеної чоловічої натури, реалізована як художній проект. Ця робота з групою «хіпуючих» юнаків стала прообразом хепенінгу і акції, знята як film stills.

Трансгресія еротичної теми, навіть облагороджена скрипкою, сприймалася як замах на моральні засади радянського суспільства. Але завдяки її присутності перфоманс «з музичними інструментами» апелював до високого мистецтва, викликаючи конотації з образотворчою класикою.