Книга «Ернест Гемінґвей. Артефакти з життя»
Немає в наявності
Характеристики
| Автор | Майкл Катакіс |
| Видавництво | Видавництво Старого Лева |
| Категорія | Біографії |
Майкл Катакіс - «Ернест Гемінґвей. Артефакти з життя»
Ціна
400 грн
Готівкою при отриманні
Банківською карткою VISA / MasterCard
Про що книга «Ернест Гемінґвей. Артефакти з життя» автора Майкл Катакіс
Ернеста Гемінґвея оточує чимало міфів. Справжній чоловік і безжальний мачо, алкоголік і котолюб, безстрашний мисливець, спокійний рибалка, геній, який пережив війну і «перетворив» її на літературу, самогубець і життєлюб. За цим образом часом неможливо розгледіти людину. Але коли на Гемінґвея дивитися крізь його власні слова і вчинки в контексті подій всього ХХ століття, історія його життя набуває нової глибини.
Книжку «Ернест Гемінґвей. Артефакти з життя» уклав розпорядник літературного спадку Ернеста Гемінґвея, письменник та дослідник Майкл Катакіс, який використав матеріали з найповнішого архіву одного з найвпливовіших і найзагадковіших письменників минулого століття. Десятки листів, понад чотири сотні фотографій, спогади сучасників, передмова сина Патріка та післямова онука Шона — все це відкриває нам не просто автора безсмертних романів, а людину, яка ніколи не пропускала сходу сонця.
Відгуки (2) Новий
Ната Чайка 23.11.2021 11:22
Отже, книга оцифрованих світлин, листів та дрібничок, які збирав та беріг Ернест Гемінґвей. «Його спадщина налічує більше 11 тисяч фотографій, квитки на бій биків і клаптики паперу з переліками книжок, що їх слід прочитати невизнаному письменнику. Тут є квитки на літаки, потяги та пароплави – настільки гарні, що здаються сторінками з прикрашеного мініатюрами рукопису і демонструють, скільки колись було краси у цих артефактах повсякденних комерційних операцій». Це слова зі вступу, які написав Майкл Катакіс – письменник та фотограф, якому син Гемінґвея Патрік довірив управління літературною спадщиною батька. Майкл Катакіс опрацював (не сам, а з допомогою багатьох фахівців та знавців, усім висловивши подяку наприкінці, разом зі списком книг Гемінґвея чи про нього і його час, бо «жодна книга не може відобразити ковчега всього життя») матеріали з Бібліотеки-музею Джона Ф.Кеннеді і став редактором цієї книги, надавши їй таку структуру: спочатку слово середньому сину Патріку (єдиному, хто ще живий, 1928 р.н.), де той згадує про риболовлю з батьком і річ, яку вже ніде, крім спогадів дитинства, не знайти – скриньку для форелі; далі Майкл Катакіс пише про Гемінґвея в своєму житті – перше «знайомство», розповідає так само, як мені сприймається найкраще, бо це й мій стиль – через власні спогади, як він пережив захоплення його творами і прагнув таких же пригод, як у письменника, їхав «його місцями», а зрештою виснував, що навколо Ернеста Гемінґвея багато міфів, а спростувати міф - важче, ніж брехню.
«..велич людини у її праці, а не у стилі життя, хоча ці два чинники часто й переплітаються між собою. Що більше я дізнавався, то більше розумів, наскільки він був дисциплінованим та відданим ремеслу і яких зусиль докладав, щоб слова з’явилися на сторінці». Майкл Катакіс поринув у дослідження речей письменника – його листів, телеграм, чеків, записок, світлин, квитків – щоб краще зрозуміти, як час, в якому жив нині визнаний класик американської літератури (а це 1899 – 1961 роки, як зазначає Катакіс, «аналоговий, а не цифровий світ») вплинув на його творчість: «..коли на Гемінґвея дивишся крізь його власні слова, різні етапи життя і через призму деяких найбільш неспокійних подій ХХ століття, історія стає набагато глибшою та цікавішою». І ця книга показує нам ці історії – людини та її епохи – щонайкраще: ми читаємо листи до батьків, друзів, дивимося на фотографії Ернеста, його родини (від дитячих до його власних дітей, дружин), по можливості є підписи – коли встановлено, де знятий знімок, хто поруч; Катакіс влучно додає інформації про ті чи інші взаємини, а ще ми відстежуємо розвиток поглядів письменника, дізнаємося про його переживання від першої особи, навіть можна прочитати оригінали деяких послань, наче ось заглядаєш через плече Гемінґвея. Розбирати його почерк, ще й англійською – заморока, але в цьому ж сенс. Маю такі ще дві книги з факсиміле рукописів (це так називається?) – «Оригінал Лаури» Набокова та «Листи Різдвяного Діда» Толкіна, і це прекрасно – бачити аркуші, списані письменником, а поруч друкований текст українською. Чим ще тішуся, так це авторськими вставками Катакіса, де він стисло (ха, про кого ж пише – майстра влучних висловів, концентрованих і виважених фраз) дає опис подій в світі, в літературному житті та в житті Гемінґвея – ось щойно читаєш лист юного Ернеста, де він хоче купити бейсбольні картки, а далі тобі нагадують, що 1912 року потонув «Титанік», в 1913 році Гемінґвей учень старшої школи, а наступного року почалася Перша світова. Відтак його досвід війни і перше кохання (до слова, це кохання грає Сандра Буллок у фільм 1996 року «У коханні та на війні»). Мандруємо місцями й роками. 1921 року Ернест одружується вперше, з Гедлі Річардсон, і вони відпливають до Франції. В той самий рік, коли «Улісс» Джойса вийшов друком, 1922, «В Парижі Гемінвей перетворився з журналіста на письменника і винайшов новий стиль в літературі». 1924 Гемінґвей за протекцією Фіцджеральда зустрічається з редактором Максвеллом Перкінсом (тим самим, кого грав Колін Ферт у фільмі «Геній» 2016 , хто сам був геніальним редактором, бо роздивився і допоміг талановитим письменникам). А наступного року Гемінґвей їде в Іспанію, і знайомиться з Полін Пфайффер, майбутньою другою дружиною, і в їх шлюбі народиться ще двоє синів (старший вже народився 1923-го). Дітей у перелюбця вже не буде, а дружин - ще двоє: 1940 року одружується з Мартою Ґеллгорн, американською журналісткою та письменницею, з якою познайомився під час громадянської війни в Іспанії 1936-1939 років, і яка перша піде від нього (про початок взаємин є фільм 2012 року, з Ніколь Кідман та Клайвом Оувеном). А доживатиме віку з дружиною з 1946 року, Мері Велш, яка згодом «прориватиметься» на Кубу після революції Фіделя Кастро, щоб забрати речі з їх будинку і передати матеріали талановитого чоловіка на зберігання в бібліотеку Кеннеді в Бостоні. Майкл Катакіс викладає все порційно й хронологічно, це я для себе впорядковую «багаж знань», і думаю, як же багато Гемінґвей писав листів, встигав переміщуватися континентами, спостерігати за усім і до багато чого мати справу, перетворюючи свій досвід на літературу, яка одразу ж за життя давала йому «хліб і славу». Жити до війни, між воєн і після обох світових, жити до видання «1984» Орвелла у 1949 і до коронації Єлизавети у 1952.. І таких багато думок про речі і події, які для нас у минулому, а він був їх сучасником.
Далі в книзі нарис від редакторки проєкту з видання листів Гемінґвея Сандри Спеньєр. З її спостережень: «Як письменник, який починав журналістом, Гемінґвей мав гострий зір та чутливий слух. У своїх листах він фіксує безпосередні враження та захоплення відкриттями, коли його світ вийшов за межі центру Штатів». «..листи є чернеткою епічної історії життя та хронікою ХХ століття». «У Гемінґвея був талант наносити певні місця на мапу» - і Сандра розповідає про подорож «його» Парижем, Кі-Вестом (Флорида), містами Іспанії.
І щоб перепочити від тексту - 36 розворотів власне артефактів, з «найбільшого літературного скарбу Національного архіву США…цієї єдиної великої літературної колекції ХХ століття, яка знаходиться у власності американського народу». Опісля Катакіс пише про початок кінця – з 1953 року, і до 1961 року, коли Гемінґвей застрелився з дідівської рушниці в своєму будинку в м.Кетчем, Айдахо. От направду кажуть, що не варто нічого вигадувати, усі нереальні речі трапляються в житті – двічі газети писали про смерть Гемінґвея, та передчасно, а потім він сам собі заподіяв «кінець фільму».
Далі ще два нариси саме про архів його документів та як облаштовували дослідницький зал для його речей, а післямову написав онук письменника Шон. «Я зачарований робочим процесом мого дідуся. Його рукописи надихають». Він пише про спогади батька про дідуся Ернеста, про власні дослідження спадку та захоплюється працьовитістю діда як письменника - для роману «Прощавай, зброє!» Гемінґвей писав закінчення 47 разів, шукаючи правильні слова! «..це надзвичайна можливість зрозуміти цю людину й те, як він досяг своєї майстерності». Онук також відвідував будинки і місця, де жив і писав дідусь, зокрема віллу на Кубі, яка теж тепер музей, проте найголовнішим матеріальним спадком вважає саме колекцію, яка зберігається в Бостоні, і власне твори.
Видання, як на мене, краще просто біографії чи мемуарів, бо ми дізнаємося від самого Гемінґвея більше і саме в тому часі, в якому він переживав усе, а не спогадами. Світлини як машина часу. Цікавезно. І книжка така важкенька, крім того, що й вагома, та якісно віддрукована, що хочеться триматися за неї подовше. І жодного маркування олівцем від мене, без правок і підкреслень. (Але про 1941 «Гітлер вторгається до Росії..» на сторінці 67 - обурює, бо яка Росія в той час. Такі викривлення в сприйнятті - тема окремого допису).
Піду шукати фільм "Старий і море" - екранізацію 1958 року, у книзі є фото зі зйомок, ГемінҐвей був присутній. Хіба не визнання? Відповісти
Наталія 21.10.2021 09:18
З усіх книжок про життя та творчість письменника я розпочала з найцікавішої! Справді, розповісти цікаво і намагатися бути об’єктивним, пишучи про якусь персоналію, доволі складно – щоб охопити всі аспекти і без перекосів, не втратити лінії оповіді і не пропустити повз увагу щось важливе. З таких ємних праць я читала лише біографію Стіва Джобса, викладену Волтером Айзексоном. «Артефакти» трішки інакші, згодом уточню. Загалом уявлення про когось складається через його здобутки насамперед, а згодом вже через відгуки, критику, біографії, мемуари. З письменниками, незалежно від їх статі, віку, національності, обставин життя знайомишся через твори, й інколи цього досить, інколи хочеш читати ще й ще, інколи мрієш про особисту розмову (навіть нездійсненну, бо мислителя вже немає серед живих), іноді спілкування вдається, або ж ні – варіантів стосунків з письменником багацько. Мої з Гемінґвеєм почалися в шкільні роки, коли він ще звучав і писався на книжках Хемінгуей, а його визнаний твір «Старий і море» був у шкільній програмі. Я боролася з тим марліном разом з рибалкою і таки подужала повість, мало що пригадуючи зараз, окрім сонячного літа (свого)). А потім були прочитані його цікаві оповідання і мої перші «вау» від майстерності розповідати, а ще пізніше роман «По кому подзвін» (виданий 1940-го), який «захопив» мене на добу, а враження - досі не відпускають, і його відомий найкоротший твір з шести слів, але з якою глибиною ... «For sale: baby shoes, never worn». Коли побачила видання українською – збірку «Переможцю не дістається нічого», закортіло перевірити, чи досі Гемінґвей мене зачіпає? Так, хай йому грець, цьому писаці, що вкоротив собі віку і був таким всюдисущим і магнетичним за життя! Пречудовий майстер слова. Тож і «Артефакти з життя» зацікавили. Книжка в плівці лежала й чекала свого часу, тобто цього конкурсу, аби зараз я поділилася усіма її принадами.
Отже, книга оцифрованих світлин, листів та дрібничок, які збирав та беріг Ернест Гемінґвей. «Його спадщина налічує більше 11 тисяч фотографій, квитки на бій биків і клаптики паперу з переліками книжок, що їх слід прочитати невизнаному письменнику. Тут є квитки на літаки, потяги та пароплави – настільки гарні, що здаються сторінками з прикрашеного мініатюрами рукопису і демонструють, скільки колись було краси у цих артефактах повсякденних комерційних операцій». Це слова зі вступу, які написав Майкл Катакіс – письменник та фотограф, якому син Гемінґвея Патрік довірив управління літературною спадщиною батька. Майкл Катакіс опрацював (не сам, а з допомогою багатьох фахівців та знавців, усім висловивши подяку наприкінці, разом зі списком книг Гемінґвея чи про нього і його час, бо «жодна книга не може відобразити ковчега всього життя») матеріали з Бібліотеки-музею Джона Ф.Кеннеді і став редактором цієї книги, надавши їй таку структуру: спочатку слово середньому сину Патріку (єдиному, хто ще живий, 1928 р.н.), де той згадує про риболовлю з батьком і річ, яку вже ніде, крім спогадів дитинства, не знайти – скриньку для форелі; далі Майкл Катакіс пише про Гемінґвея в своєму житті – перше «знайомство», розповідає так само, як мені сприймається найкраще, бо це й мій стиль – через власні спогади, як він пережив захоплення його творами і прагнув таких же пригод, як у письменника, їхав «його місцями», а зрештою виснував, що навколо Ернеста Гемінґвея багато міфів, а спростувати міф - важче, ніж брехню.
«..велич людини у її праці, а не у стилі життя, хоча ці два чинники часто й переплітаються між собою. Що більше я дізнавався, то більше розумів, наскільки він був дисциплінованим та відданим ремеслу і яких зусиль докладав, щоб слова з’явилися на сторінці». Майкл Катакіс поринув у дослідження речей письменника – його листів, телеграм, чеків, записок, світлин, квитків – щоб краще зрозуміти, як час, в якому жив нині визнаний класик американської літератури (а це 1899 – 1961 роки, як зазначає Катакіс, «аналоговий, а не цифровий світ») вплинув на його творчість: «..коли на Гемінґвея дивишся крізь його власні слова, різні етапи життя і через призму деяких найбільш неспокійних подій ХХ століття, історія стає набагато глибшою та цікавішою». І ця книга показує нам ці історії – людини та її епохи – щонайкраще: ми читаємо листи до батьків, друзів, дивимося на фотографії Ернеста, його родини (від дитячих до його власних дітей, дружин), по можливості є підписи – коли встановлено, де знятий знімок, хто поруч; Катакіс влучно додає інформації про ті чи інші взаємини, а ще ми відстежуємо розвиток поглядів письменника, дізнаємося про його переживання від першої особи, навіть можна прочитати оригінали деяких послань, наче ось заглядаєш через плече Гемінґвея. Розбирати його почерк, ще й англійською – заморока, але в цьому ж сенс. Маю такі ще дві книги з факсиміле рукописів (це так називається?) – «Оригінал Лаури» Набокова та «Листи Різдвяного Діда» Толкіна, і це прекрасно – бачити аркуші, списані письменником, а поруч друкований текст українською. Чим ще тішуся, так це авторськими вставками Катакіса, де він стисло (ха, про кого ж пише – майстра влучних висловів, концентрованих і виважених фраз) дає опис подій в світі, в літературному житті та в житті Гемінґвея – ось щойно читаєш лист юного Ернеста, де він хоче купити бейсбольні картки, а далі тобі нагадують, що 1912 року потонув «Титанік», в 1913 році Гемінґвей учень старшої школи, а наступного року почалася Перша світова. Відтак його досвід війни і перше кохання (до слова, це кохання грає Сандра Буллок у фільм 1996 року «У коханні та на війні»). Мандруємо місцями й роками. 1921 року Ернест одружується вперше, з Гедлі Річардсон, і вони відпливають до Франції. В той самий рік, коли «Улісс» Джойса вийшов друком, 1922, «В Парижі Гемінвей перетворився з журналіста на письменника і винайшов новий стиль в літературі». 1924 Гемінґвей за протекцією Фіцджеральда зустрічається з редактором Максвеллом Перкінсом (тим самим, кого грав Колін Ферт у фільмі «Геній» 2016 , хто сам був геніальним редактором, бо роздивився і допоміг талановитим письменникам). А наступного року Гемінґвей їде в Іспанію, і знайомиться з Полін Пфайффер, майбутньою другою дружиною, і в їх шлюбі народиться ще двоє синів (старший вже народився 1923-го). Дітей у перелюбця вже не буде, а дружин - ще двоє: 1940 року одружується з Мартою Ґеллгорн, американською журналісткою та письменницею, з якою познайомився під час громадянської війни в Іспанії 1936-1939 років, і яка перша піде від нього (про початок взаємин є фільм 2012 року, з Ніколь Кідман та Клайвом Оувеном). А доживатиме віку з дружиною з 1946 року, Мері Велш, яка згодом «прориватиметься» на Кубу після революції Фіделя Кастро, щоб забрати речі з їх будинку і передати матеріали талановитого чоловіка на зберігання в бібліотеку Кеннеді в Бостоні. Майкл Катакіс викладає все порційно й хронологічно, це я для себе впорядковую «багаж знань», і думаю, як же багато Гемінґвей писав листів, встигав переміщуватися континентами, спостерігати за усім і до багато чого мати справу, перетворюючи свій досвід на літературу, яка одразу ж за життя давала йому «хліб і славу». Жити до війни, між воєн і після обох світових, жити до видання «1984» Орвелла у 1949 і до коронації Єлизавети у 1952.. І таких багато думок про речі і події, які для нас у минулому, а він був їх сучасником.
Далі в книзі нарис від редакторки проєкту з видання листів Гемінґвея Сандри Спеньєр. З її спостережень: «Як письменник, який починав журналістом, Гемінґвей мав гострий зір та чутливий слух. У своїх листах він фіксує безпосередні враження та захоплення відкриттями, коли його світ вийшов за межі центру Штатів». «..листи є чернеткою епічної історії життя та хронікою ХХ століття». «У Гемінґвея був талант наносити певні місця на мапу» - і Сандра розповідає про подорож «його» Парижем, Кі-Вестом (Флорида), містами Іспанії.
І щоб перепочити від тексту - 36 розворотів власне артефактів, з «найбільшого літературного скарбу Національного архіву США…цієї єдиної великої літературної колекції ХХ століття, яка знаходиться у власності американського народу». Опісля Катакіс пише про початок кінця – з 1953 року, і до 1961 року, коли Гемінґвей застрелився з дідівської рушниці в своєму будинку в м.Кетчем, Айдахо. От направду кажуть, що не варто нічого вигадувати, усі нереальні речі трапляються в житті – двічі газети писали про смерть Гемінґвея, та передчасно, а потім він сам собі заподіяв «кінець фільму».
Далі ще два нариси саме про архів його документів та як облаштовували дослідницький зал для його речей, а післямову написав онук письменника Шон. «Я зачарований робочим процесом мого дідуся. Його рукописи надихають». Він пише про спогади батька про дідуся Ернеста, про власні дослідження спадку та захоплюється працьовитістю діда як письменника - для роману «Прощавай, зброє!» Гемінґвей писав закінчення 47 разів, шукаючи правильні слова! «..це надзвичайна можливість зрозуміти цю людину й те, як він досяг своєї майстерності». Онук також відвідував будинки і місця, де жив і писав дідусь, зокрема віллу на Кубі, яка теж тепер музей, проте найголовнішим матеріальним спадком вважає саме колекцію, яка зберігається в Бостоні, і власне твори.
Видання, як на мене, краще просто біографії чи мемуарів, бо ми дізнаємося від самого Гемінґвея більше і саме в тому часі, в якому він переживав усе, а не спогадами. Світлини як машина часу. Цікавезно. І книжка така важкенька, крім того, що й вагома, та якісно віддрукована, що хочеться триматися за неї подовше. І жодного маркування олівцем від мене, без правок і підкреслень. (Але про 1941 «Гітлер вторгається до Росії..» на сторінці 67 - обурює, бо яка Росія в той час. Такі викривлення в сприйнятті - тема окремого допису).
Піду шукати фільм "Старий і море" - екранізацію 1958 року, у книзі є фото зі зйомок, ГемінҐвей був присутній. Хіба не визнання?
Відповісти
Читачі найчастіше обирають
Підтримайте проект "Книжки для ЗСУ"
