Книжковий інтернет-магазин Наш Формат
Кол-центр працює щодня з 08:00 до 22:00
Побажання
Павло Вишебаба

Електронна книга «Тільки не пиши мені про війну. Видання друге, доповнене»

Тип книги:

Електронна 175 грн
epub
Немає в наявності
Наш Формат
5.0
2
Вподобайки
35
Характеристики
Вид Електронний контент
Тематика Художня література
Автор Павло Вишебаба
Видавництво Видавництво Однієї Книги
Рік видання 2023
ISBN 978-966-989-106-8
Кількість сторінок 120
Мова українська
Художник/ілюстратор Іван Шкоропад , Юрій Шаповал
Категорія Електронні книжки
Артикул 628843
Павло Вишебаба - «Тільки не пиши мені про війну. Видання друге, доповнене»
Ціна
175 грн

Банківською карткою VISA / MasterCard

Після успішної оплати електронна книга з'явиться в розділі "Електронна бібліотека" у Вашому особистому кабінеті. Читати книжку ви можете на сайті або завантажити файл на свій пристрій. Просимо не поширювати файли серед інших користувачів та на сторонні сайти й телеграм-канали. Піратство в Україні карається законом.

Про електронну книгу «Тільки не пиши мені про війну. Видання друге, доповнене» від автора Павло Вишебаба: опис, факти, цитати

Друге видання дебютної книги Павла Вишебаби «Тільки не пиши мені про війну». За висловом поета і редактора цієї збірки Івана Малковича, небагато поетів так стрімко вривалися в літературу. Своїми віршами Павло Вишебаба привернув давно небачену увагу до української поезії: декламація автора набирає мільйони переглядів у соцмережах, про вихід нових текстів пишуть у ЗМІ, вірші Вишебаби читають у прайм-тайм на центральних телеканалах, їх кладуть на музику та озвучують на проукраїнских мітингах по всьому світу різними мовами. Для багатьох ці тексти стали літописом почуттів українців у режимі онлайн, а Вишебаба — поетичним голосом часу.

Перший тираж цієї книги вийшов наприкінці 2022-го року. Наклад у 15 тисяч примірників був придбаний читачами менше ніж за 15 днів. Другий тираж доповнений новими віршами, ілюстраціями та оповіданням «Марсіани».

Відгуки (2) Новий

Рубцов Ігор 30.10.2023 21:28
Допустіть мене до укладання шкільної хрестоматії! Допустіть! В тій частині, що стосується сегменту української поезії нинішнього періоду. Я заповнюю нотатник пам’яті новими іменами: щороку кілька імен, знати які вкрай потрібно школярам. Ці імена вони понесуть в життя. Властивості пам’яті такі дивні! Вивчені сорок років тому вірші час від часу спливають майже неушкодженими пластами і я готовий процитувати, блін!, драного маяковського, але не пам’ятаю як слід навіть свої дилетантські рядки. А у вас не так? Школярі мають вивчати поетів і поетес, які увічнюють нашу добу вчора, сьогодні, робитимуть це завтра. Нехай через пів століття мої хрестоматійні автори перейдуть до розділу українських класиків. Буду чесним, в моєму списку є знайомі і друзі. У нас називається це «по блату»? Тоді питання хрестоматійності відкладу на потім. Зараз відгук про збірку Павла Вишебаби. Він не є навіть моїм знайомим, тому закликаю вгамувати думки про заангажованість. Що він – мій земляк, ні слова! Тсс! Є вірші – вони об’єктивніші.
Інформацію про автора я черпаю з різних джерел: з інтернету (як же без нього?), від шанувальників, навіть через треті, так би мовити, руки від моїх друзів – його знайомих. За рамками допису залишу біографічні дані, хоч і вони представляють інтерес шанувальників Павлової творчості. Не уникну тільки єдиної деталі з яскравих спогадів, які сам поет переніс на сторінки книжки. Уривок з віршу «Двірник». Самі здогадайтеся, хто цей двірник?
«Мої думи легкі опадають, мов ті листки,
і всього лиш: зібрати до купи їх і змести.
Знову сиплються зверху, заледве змахнути встиг.

Двірники умивають із відер обличчя міст,
зістригають щетину газонів, стирають млість.
Ми готуємо форму, щоб інші вкладали зміст.»
Хочеться дати можливість вам самим коментувати такі слова. Чи не правда, вони викликають алюзії, здатні в нас зворушити питання: від свого імені до себе самого. І не подумаю багато писати від свого імені, а просто дам більше місця рядкам автора, воїна, в якого навіть тематика війни спонукає до глибших, ніж гнів або співпереживання роздумів.
«Війна – найбільш невмілий архітектор,
що має здібність тільки до руїн.»
Ось так висловившись, Павло Вишебаба оголює ліричну душу. Чи не створений він оспівувати кохання? Натомість, пише як бачить і відчуває. Він вміє, крім настрою, намалювати пейзаж очима вимушеного баталіста. Як не згадати українського художника вірменського походження –Айвазовського? Бачили його твори? Авжеж! Красиво? Велично? Але ж про стихію, трагедію, війну, смерть! А тепер уривок із віршу «Вирок ночі» автора Павла Вишебаби:
«Уночі невідомо за ким калатають дзвони,
уночі наші ріки й струмки не такі червоні,
павутиння пітьми зашиває в будинках діри,
і цього нам достатньо, щоб мати ще крихту віри.»
Якщо ми – мирняк, бачимо частину наслідків того, що кожного дня постає перед очима захисників і то, бачимо якісь локальні руїни десь на Київщині чи деінде, а більше – через телевізор, то на скільки треба помножити емоційний вплив повної картини, додавши в неї портрети близьких нам людей, за кого вже проголосили вічну пам’ять?
«Український світанок зійде над Донецьким кряжем,
хтось із нас неодмінно до ночі в цю землю ляже.
Тільки думка майне, як заправиш в ріжок набої,
що ти жив, як простий чоловік, а помреш, як воїн.»
І ще трохи замальовок із книжки з такою невідповідною назвою: «Тільки не пиши мені про війну». Уявна невідповідність. Насправді, назва збірки – це про інше. Тут із пам’яті шкребуться рядки з листів майже сорокарічної давнини. Листи з війни. З іншої, якій я дам характеристику колись в майбутньому дописі. Як факт: солдати писали матерям про хороше харчування, дружбу і всіляку лабуду позитивного характеру. Що з тієї війни літаками возили цинкові ящики із залишками військових, не писав майже ніхто. Хіба хтось із штабних. Ну а правда… Яку правду писати рідним додому? Нехай вона поки що збережеться у віршованій формі. Це ж мистецтво?
«Дім твій іще не засипав град,
не змила фосфорна злива,
мила, ти вичерпала ліміт
на власне різдвяне диво.
Сядь без вагань, хоч в який вагон.
Якщо це направду доля,
вас ще зведуть і сплетуть удвох
вузли залізничних колій.»
Я не п’ю модних енергетичних напоїв, коли батарейки сідають майже до нуля: книжки підзаряжають мене до верхньої рисочки. Такі книжки, як збірка цієї нехитрої філософії. Талант мого народу живить мене і я – його часточка. Тому, наостанок кілька слів про нас всіх:
«Під дике ревіння сирени
розноситься звістка кругом
по землях, ба більше – по венах:
Народ ся рождає, славімо його.»
Круто? Павло Вишебаба!
Дякую Центральній бібліотеці Солом'янки
Відповісти
Біла Світлана 24.10.2023 11:32
Здавалося б, що під час війни поезія відходить на другий план. Ніби не на часі. Але не в цьому випадку, бо поетична збірка П. Вишебаби «Тільки не пиши мені про війну» (2022 р.) була миттєво розкуплена менш як за 15 днів. У 2023 році було надруковано другий наклад збірки, доповнений новими віршами, ілюстраціями та оповіданням «Марсіани». Цього автора можна сміливо назвати поетичним голосом сьогодення. У своїх творах він переносить на папір думки і переживання, що нуртують в кожному з нас. А побратими Павла кажуть, що в нього є винятковий талант висловлювати те, що вони відчувають, але для того їм самим не завжди вистачає слів. А тому, що автор перебуває на фронті, кожне слово наповнюється додатковим змістом, воно промовляється не від імені однієї людини, а від імені мільйонів. І це слово болю, любові та гніву знаходить відгук у серцях читачів, які знайомляться з творчістю Павла Вишебаби.
Дякую Центральна бібліотека Солом’янк
Відповісти
Залиште свій відгук
Книгомани завжди мають свою точку зору і полюбляють ділитись нею. Залишайте відгуки та рецензії на цю книгу для майбутніх покупців. Заздалегідь дякуємо!
Будь ласка, оцініть даний товар!
Вхід до особистого кабінету
Увійти за допомогою:

Підпишіться на розсилку
і отримайте знижку 10%

Вкажіть, будь ласка, Вашу стать

Або

Я погоджуюсь з умовами використання персональних даних