Вид | Електронний контент |
Тематика | Суспільство. Держава. Філософія. Історія |
Автор | Сергій Громенко |
Видавництво | Наш Формат |
Рік видання | 2021 |
ISBN | 978-617-7973-09-5 |
Кількість сторінок | 352 |
Мова | українська |
Категорія | Електронні книжки |
Артикул | 621928 |
Банківською карткою VISA / MasterCard
Крим - це Україна!
Історія України, ХХ століття, визвольні змагання, Павло Скоропадський, Крим.
Чий Крим зараз і кому він має належати в майбутньому? Яким мусить бути статус півострова: незалежна держава, член союзу або суб'єкт федерації, автономія чи регіон під іноземним протекторатом? Кому має належати право управління Кримом - етнічній більшості чи корінним народам? Як Україні поводитися з півостровом - дати йому якнайширші повноваження чи запровадити пряме керування з Києва, умовляти кримців добрим словом чи запровадити безжальну економічну блокаду? Ні, це питання не з порядку денного 2014 року після російської анексії Криму - вони постали перед Україною ще сто років тому.
Для широкого кола читачів, поціновувачів історії, всіх, хто хоче дослідити міжнародні суперечки навколо статусу Криму і спроби розв'язати проблему його належності, а також дізнатись про перебіг кримсько-українських відносин, які коливалися від безкомпромісної економічної боротьби (навіть зі стріляниною на кордоні) до переговорів про права нового регіону в складі України.
Ця книжка розповідає, як реагували на виклики щодо Криму Українська Держава й міжнародна спільнота наприкінці Першої світової війни.
Сергій Громенко - кримчанин, кандидат історичних наук, оглядач "Крим.Реалії" ("Радіо Свобода"). Автор шести книжок про півострів. Лауреат V Міжнародного конкурсу імені Єжи Гедройця (2011) та фіналіст Всеукраїнського рейтингу "Книжка року" (2019).
Книжка не лише деталізує портрети Сулькевича і Скоропадського, а й повертає у вітраж нашої історії абриси справжнього, не спотвореного російськими ідеологами Криму часів перших визвольних змагань. Вона не лише про минуле, а й про майбутнє, у якому Україна і Крим більше не мають припускатися помилок. Віталій Гайдукевич, журналіст, ведучий 5 каналу
Книжка дає безліч матеріалу для думання. Кримські події понад сто років тому повчальні як приклад непростого поєднання прагнень і зіткнення інтересів багатьох історичних акторів - українців, кримських татар, росіян білих і червоних, німців тощо. Потяг Української Держави до Чорноморії не був всіяний тернами. Але нас нестримно тягнуло туди, бо там були наші землі, люди і флот. Вахтанг Кіпіані, головний редактор "Історичної правди"
Про перші хвилі червоного терору в Криму:
Своєрідною "репетицією" погромів можна вважати розстріли офіцерів Чорноморського флоту севастопольськими матросами 28-30 (15-17) грудня 1917 року. Тоді, прикриваючись "помстою" за переслідування після придушення революції 1905 року, корабельні команди міноносців "Гаджибей" та "Фідонісі" убили понад 30 своїх командирів, а всього в місті загинули 128 офіцерів. Тоді ж ці події охрестили "Варфоломіївськими ночами". Після цього Севастопольський ВРК постановив: обшуки й арешти можуть проводитися тільки за ордерами, а справи мають розбиратися слідчими комісіями та розглядатися на відкритих засіданнях ревтрибуналу.
Про позицію Скоропадського щодо Криму:
На початку червня 1918 гетьман Скоропадський в інтерв'ю кореспонденту одного австрійського видання наголошував: "Насамперед нам потрібен союз із Кримом, Чорне море - це шлях для України отримати доступ до морів. Нам потрібен військово-морський флот для нашої торгівлі та для нашого позиціонування як держави, а тому потрібні гавані, які можна знайти лише в Криму". А 12 червня МЗС УД скерувало австро-угорському послу Йозефу Форгачу ноту, в якій підкреслювало необхідність включення Криму до складу України з огляду на тісні економічні, політичні та етнографічні зв'язки. Уже тоді за півостровом передбачалося збереження автономного статусу.
Підпишіться на розсилку
і отримайте знижку 10%