Електронна книга «Повоєнна економіка: історія європейських економічних див»

Про електронну книжку «повоєнна економіка: історія європейських економічних див»

Після Другої світової війни перед Західним світом постало питання відбудови та розвитку. Використання країнами Європи власних інституційних шляхів та історичних особливостей відносин між державою, бізнесом та суспільством зумовило повоєнне економічне диво — два десятиліття зростання і процвітання завдяки вмілому плануванню, впровадженню інновацій, «зміні стилю» приватного підприємництва та управління економікою держави загалом.

Британський економіст Ендрю Шонфілд ретельно аналізує еволюцію ринкових економік і розглядає, як західні країни інтегрували державне втручання з ринковими механізмами для досягнення економічного розвитку та соціальної стабільності. Знання і досвід, якими ділиться автор, неодмінно будуть корисними для повоєнного розвитку України.

Про автора

Ендрю Шонфілд — директор з досліджень Королівського інституту закордонних справ. Був економічним редактором Observer. Автор книжок «Британська економічна політика після війни» та «Атака на світову бідність».

 ВІДГУКИ:

Досвід повоєнного економічного розвитку ключових європейських економік XX століття, який дослідив Ендрю Шонфілд, стане у пригоді для економічного відновлення та розвитку України. Акценти на промисловому розвитку та якісному державному управлінні є визначальними. Дмитро Кисилевський, народний депутат України, заступник Голови комітету Верховної Ради з питань економічного розвитку

Кожній державі притаманні власні обставини, ресурси та виклики. Скопіювати чужу успішну економічну політику неможливо, але чому б не скористатися певними «будівельними блоками» для створення власного економічного дива? Книжка Ендрю Шонфілда пропонує цінні інсайти та рекомендації, які є релевантними й цінними для України. Віктор Галасюк, президент Української асоціації Римського клубу, куратор Академії КМЕФ, д-р екон. наук

Цитати з електронного видання ендрю шонфілда:

«Якби поняття економічного циклу не існувало, навряд чи його винайшли б для опису післявоєнних коливань у Європі». Це не просто термінологічний момент — він має певне практичне значення для контролю за рецесіями. Занепад того, що Ґілберт називає «менталітетом економічного циклу» в Західній Європі, означає: навіть невеликі стимули з боку урядів, коли торгівля пішла на спад, бізнес легко приймає та інтерпретує як сигнал для відновлення нормального, енергійного, тривалого зростання. У США очікування середньостатистичного підприємця, що йому, щоб уникнути збитків, раз на два-три роки доведеться шукати захисту, призводять до перебільшення будь-яких потрясінь і труднощів для економіки.

Мабуть, важливо те, що єдиною країною, яка теж постраждала від рецесії на початку 1960-х років, стала Британія — власниця іншої міжнародної резервної валюти, яка теж переживала тиск. Тут проблеми почались у другій половині 1961 року й тривали до початку 1963-го. Тож ця рецесія розтягнулася на довший період, ніж американська, хоча фактичне скорочення промислового виробництва було значно меншим. Британську недугу можна порівняти із затяжним грипом, який лікують старомодними ліками. Американська ж більше скидалася на сильний, але коротший напад пневмонії. Видається очевидним, що серед чинників затягування британської рецесії були технічні огріхи й у фактичному матеріалі, який надходив до уряду, і в його інтерпретації. Лише на початку зими 1962 року, коли наслідки спаду набули болісної очевидності у вигляді зростання безробіття, уряд вжив рішучих заходів для стимулювання попиту.

Повоєнний досвід показує, що існування вбудованих стабілізаторів економіки може несприятливо впливати на розробку економічної політики. Вони посилюють бажання спокою в момент, коли уряд мусить вибирати між двома варіантами дій. Це особливо характерно для США, де існує народна традиція кричати «руки геть!», щойно федеральна влада починає демонструвати рух до якоїсь конструктивної політики. Єдиний виняток — явна криза, як під час «ста днів» Франкліна Рузвельта 1933 року. У таких випадках уряду дозволяють втручатися скрізь і навіть цього очікують. Але то лише в разі допущення, що тіло нації зазнало тимчасового каліцтва. Щойно воно відновить свої спромоги, нянька з Вашингтона має повернутися до звичайних обов’язків у глибині будинку. Це допущення не заважає уряду втручатись у повоєнні американські рецесії з позитивним результатом. Але воно створює заборони, що сповільнюють швидкість початкової реакції та заважають формулювати послідовну економічну політику в якомусь центрі влади. Тому не дивно бачити, що середньостатистична американська післявоєнна рецесія, перш ніж її стримають, призводить до вдвічі глибшого падіння економіки, ніж у середньому в Європі.