Електронна книга «Більше/Менше»

Роль інтелектуала в Україні та світі, сенс іронії, нацистський і комуністичний тоталітарні режими в зображенні Тадеуша Боровського і Ґустава Герлінґа-Ґрудзінського, Тарас Шевченко очима Григорія Грабовича, Іван Франко очима Ярослава Грицака, Леся Українка очима Оксани Забужко, Юрій Андрухович очима Карла-Йозефа Цумбруннена, але також Майдан і пореволюційна розгубленість, примирення з Польщею і війна з Росією, Крим і Донбас – ось неповний перелік тем, більшою чи меншою мірою заторкнутих у цій збірці.

Інтелектуал, який у наші дні, після стількох історичних прикладів, словом чи ділом підтримує тоталітарний режим або сповідує тоталітарні ідеї, – це для мене якийсь нонсенс, contradictio in adjecto. Про біду можна собі уявити землероба, пролетаря чи там урку, який досі плекає ілюзії, що панування його нації, класу чи клану буде для нього вигідним. Але інтелектуал, який таврує ліберальну демократію, виступає тим самим проти «ринкової площі слова», тобто єдиного місця, де він вповні може бути вільним інтелектуалом, і накликає на свою голову котрийсь із тих режимів – байдуже, комуністичний, нацистський чи уркаганський, – за яких вільні інтелектуали зустрічаються хіба що у в’язницях. Ні, все-таки люди «простіші» рідко доходять до таких самогубчих фантазій. Принаймні якось мені не доводилося чути, щоб футболісти виступали проти стадіонів, сантехніки – проти унітазів чи кишенькові злодії – проти грошей. А інтелектуали проти підстав власного існування – потрафлять.