Книга «Дванадцять життів Альфреда Гічкока. Історія короля саспенсу. Тверда обкладинка»

Біографія культової особистості світового кінематографа, творчість якого наганяє мурахи на ось уже кілька поколінь глядачів. Фільми Гічкока напружені, загадкові і при цьому надзвичайно глибокі. Самого режисера вважають класиком саспенсу, а жанр трилер став його візитною карткою. Та ким насправді була людина, яка створила таку значущу кіноспадщину?

Едвард Вайт досліджує 12 аспектів життя Гічкока, проводячи читача шляхом життя загадкового кінорежисера, починаючи із самого дитинства генія. Автор дає змогу зазирнути за лаштунки його творчості та розкриває нам таємничі сторони його персони.

Про автора:

Едвард Вайт — журналіст, письменник. Вивчав європейську та американську історію в Оксфорді. З 2005 року працює на британському телебаченні. 2 роки створював історичні програми для BBC.

Теми, які згадуються:

• Католицьке дитинство режисера в часи воєнних нальотів у період Першої світової війни та пандемії грипу;
• Зачарованість митця насильством та жорстокістю, які він майстерно та тонко відображав у своїх стрічках;
• Чому видатний режисер був незадоволений своєю зовнішністю;
• Чи був шлюб Гічкока з дружиною платонічним та чи справді він був незайманим (за винятком того єдиного разу, коли він став батьком своєї дочки);
• Чи залицявся він до актрис і чи просив свого секретаря «еротично розважати» його?

Цитати з книжки:

Про Гічкокову любов до їжі та авторитет за столом

«Працювати з Гічем означало їсти з ним, — пояснює Ширлі Маклейн, зірка «Неприємностей з Гаррі». — Я не була тендітною повітряною білявкою, тому йому не хотілось на мене скакати». Натомість режисер запропонував їй пишне частування: «Снідали ми млинцями, яєчнею, фруктами й тостами з джемом. Обідові не вдалося дорівнятись до райських ранкових десертів, а за вечерею довелося трохи попотіти й повчитися їсти в його масштабах: м’ясо, картоплю, закуски, сім страв на переміну й наостанок суфле «Ґранд Марньє». За столом Гічкок почувався вільно й авторитетно: зручна нерухомість тіла сприяла неформальності, дружності й святковості, стіл і стільці захищали від зайвої близькості, довколишній безпечний простір був ідеальним для гри.

Про дружину Гічкока Альму

Альма була незамінною для Гічкока-чоловіка й Гічкока-режисера, — але в ній однаково лишається чимало загадкового. Чи страждала вона від нереалізованих амбіцій, пожертвувавши кар’єрою, аби ліпше підтримувати свого егоїстичного чоловіка, як Джо — героїня Доріс Дей із фільму «Чоловік, який забагато знав»? Чи проривалася крізь полчища гірких думок про те, що вона, вірна домашня берегиня, не в силах змагатися з чарівливим об’єктом чоловікових розкутих фантазій, — як Ґей зі «Справи Передайна» й Мідж із «Запаморочення»? Є підстави припускати, що відповідь на всі ці питання ствердна, — однак сама Альма свідомо вирішила не лишати про себе інформації, яка не пройшла крізь гічкоківський фільтр.

Про спостережливість режисера

За свідченнями очевидців, Гічкок не лише жваво цікавився спогляданням і підгляданням, а й був надзвичайно спостережливим та передбачливим. Він часто відбирав акторів і сценаристів на основі інтуїції, зчитуючи їх за двадцять хвилин розмови або на обіді, де вони балакали про що завгодно, але не про фільм. Дехто з колег і партнерів розказував байки про його надприродні здібності. Вочевидь, режисер міг миттю зчитати будь-чиї характер і мотивацію, зразу всіх розкушував і блискавично вловлював брехню. З огляду на його соціальну незграбність у це важкувато повірити, але ті, хто найліпше його знав, наполягають на «надприродному шостому чутті». Навіть дехто з тих, хто ніколи не мав честі з ним зустрітися, були схильні триматись такої думки.