| Автор | Вікторія Амеліна |
| Видавництво | Видавництво Старого Лева |
| Рік видання | 2017 |
| Палітурка | тверда, матова |
| ISBN | 978-617-679-416-5 |
| Кількість сторінок | 384 |
| Мова | українська |
| Категорії | Художня література Сучасна українська проза |
| Артикул | 706446 |
Кур’єрська доставка в межах Києва
(окрім Столичного Шосе)
До відділення "Нової пошти"
у Вашому місті
До відділення Укрпошти
у Вашому місті
До відділення Justin
у Вашому місті
Міжнародні відправлення
(авіа-транспортом або наземним шляхом)
Самовивіз
Склад, пр. С. Бандери (проспект Степана Бандери, 6, Київ, Україна, 02000)
Магазин "Наш Формат" (провулок Алли Горської, 5А, Київ, Україна)
Повернення товару
Відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 19 березня 1994 р. №172, друковані видання належної якості обміну (поверненню) не підлягають.
Готівкою при отриманні
Банківською карткою VISA / MasterCard
LiqPay (Приват24)
Смішний пудель на ім’я Дом розповідає нам історію родини — старого полковника та кількох поколінь жінок. І пес, і люди почуваються ніяково у невеличкій львівській квартирі, де жив раніше... Яка різниця хто? Камені не розкажуть. Або розкажуть — якщо маєш собаче чуття. Та хіба є історії, які допоможуть — полковнику зі сходу України чи хоча б його псові — нарешті відчути себе вдома у Львові 90-х?
Здається, до чужої скрині вже ніколи не підібрати ключа. Вже ніколи не відпустити штурвал винищувача. Ніколи ні пес, ні стіни не приймуть нових господарів. Але буває, чужа таємниця виявляється й твоєю також. І, можливо, героям цієї історії таки вдасться віднайти дім.
Підпишіться на розсилку
і отримайте знижку 10%
?Чіпляє? в цій книзі те, що історія сприймається не так візуально, як нюхом. Адже песик Дім постійно акцентує свою увагу на запахах, фактично так ми й дізнаємося про кожного з членів цього сімейства ? через те, як вони пахнуть. Велика Ба ? це ?запах міцного чаю, ірисок, пігулок від горла, ниток і ? нафти?. Її чоловік ? полковник на пенсії ?пахне землею та хлібом, яблуками, серцевими ліками, і ? несподівано для старого ? машинним маслом, вітром і керосином?. Руки старшої доньки Тамари ? пахнуть содою, як руки жінки, що любить чистенький посуд. І шоколадом ? мабуть, вона любить солодощі. І алкоголем ? так, алкоголем руки теж пахнуть?. Молодша дочка Ольга ? це ?книги, помада, невпевненість, теж трохи степу, потягів і доріг. А ще ця жінка пахне своєю донькою, передусім вона відчувається матір?ю й, мабуть, почувається так?.
Романи про національну ідентичність, про пошуки свого коріння та своїх предків, про історію свого роду з усіма демонами та скелетами зараз необхідні суспільству як ніколи. Інакше не зявилося їх би так багато останніми роками. Ця тема болить, пече, нервотизує. Найкращим і в сучукрліт найпершим є ?Музей покинутих секретів? Оксани Забужко, далі йдуть інші ? ?Забуття? Тетяни Малярчук, ?Дім для Дома? Вікторії Амеліної, ?Охайні прописи ерцгерцога Вільгельма? Наталки Сняданко, ?Люди в гніздах? Олег Коцарев. Майже всі є в моєму списку ?треба прочитати?, але не до всіх ще дійшла черга.
?Дім там, де тебе пам?ятають, ? розпорошений, як уламки замерзлих річок над Землею. Я можу зараз сказати ?моє місто?, та це так само безглуздо, як сказати ?моє повітря?. Навіть повітря, яке ми вдихаємо, вже було чиїмсь і ще буде. Навіть я був чиїмсь псом. Повітря наше, доки воно в нас. Дім наш, доки він в нас. А ми всі завжди в цьому домі ? кожен на своїй глибині.?
Відповісти