Книга «Чорнобильська молитва (переклад Оксани Забужко)»
Немає в наявності
Характеристики
| Автор | Світлана Алексієвич |
| Видавництво | Комора |
| Рік видання | 2016 |
| Палітурка | тверда, матова |
| ISBN | 978-617-7286-05-8 |
| Кількість сторінок | 288 |
| Мова | українська |
| Серія | Книжки Нобелівських лауреатів |
| Категорії | Публіцистика Історія України Сучасна іноземна проза |
| Артикул | 801475 |
Світлана Алексієвич - «Чорнобильська молитва (переклад Оксани Забужко)»
Ціна
93 грн
Готівкою при отриманні
Банківською карткою VISA / MasterCard
Про що книга «Чорнобильська молитва (переклад Оксани Забужко)» автора Світлана Алексієвич
Художньо-документальний роман білоруської письменниці Світлани Алексієвич, Нобелівської лауреатки 2015 року, "Чорнобильська молитва: хроніка майбутнього" говорить голосами "маленьких людей" про катастрофу, що зруйнувала мільйони життів, перевернула світогляд цілого покоління, а заразом відхилила залізну завісу й підважила непорушну, здавалося, конструкцію радянської держави.
Роман, який вийшов 1997 року, створено на основі розлогих інтерв’ю з очевидцями та потерпілими від Чорнобильської трагедії: ліквідаторами та їхніми близькими, вимушеними переселенцями з уражених радіацією регіонів та самоселами "зони", посадовцями, від рішень яких залежали долі десятків тисяч людей, та дітьми, котрі знали, що народилися вже приреченими.
Вперше українською мовою роман Світлани Алексієвич вийшов 1998 року в перекладі Оксани Забужко. Причиною для перевидання стала не лише 30-та річниця аварії на ЧАЕС, але й, як зазначає перекладачка у передмові до книги, її актуальність для нинішньої України.
"У тілі України з’явилася ще одна, після Чорнобильської, "зона відчуження" — окуповані території Донбасу, — і несподівано виявилося, що Алексієвич написала книжку не тільки про Чорнобиль — про те, чим він був і став для білорусів, — а й, куди більшою мірою, про "русскій мір", тоді ще званий "радянським": про його внутрішню, генетичну запрограмованість на катастрофу як прямий наслідок системно здійснюваної серед населення "зачистки мізків", — пише Оксана Забужко.
Відгуки (2) Новий
Славич Ірина 16.02.2022 15:53
Із перших рядків авторка приголомшує правдою. Моторошною страшною історією. Кожна історія -це монолог. Почуттів, думок, слів. Монолог очевидців, потерпілих, родини ліквідаторів, переселенців...Люди, які пройшли це пекло й вижили, намагаються проаналізувати, що трапилося, розказують як їм жилося далі. Зламані долі, втрачені життя.
"Саркофаг споруджували поспіхом, одначе монтували його "дистанційно", плити стикували за допомогою роботів та вертольотів - звідси щілини". Головне в СРСР -планування -за два роки виконання "плану пятілєткі" -як один із наслідків. Потім безглузді помилки при випробовуванні системи безпеки.
Живе собі людина мирно, працює, має сім'ю, і в один день все змінюється. І це не війна, коли бачиш ворога, це радіація -підступний невидимець, що гірше ворога несе небезпеку.
Людей свідомо гнали на смерть. Люди як біороботи. Без будь-яких засобів захисту. Не кажучи їм правди. Люди не знали наскільки небезпечна радіація, вони не розуміли цього. Бо все їхнє свідоме життя, найнебезпечніший ворог -це Захід.
Найгірше - це приховування правди. Від людей таїли правду тільки для того, щоб показати, що все під контролем, щоб не виказати слабинку. Щоб Захід не здогадався, що в "ідеальній" політиці СРСР є промахи.
Надресерований народ радянською ідеологією, жив з відчуттями героїчного звершення. Коли стало явне, що то не пожежа, а вибух, почали на ліквідацію, видавати автомати, стверджуючи, що це ядерні диверсії Заходу.
Горбачов згодом визнав: "Чорнобиль прискорив розпад Радянського Союзу. Підірвав імперію". Ціною тисячі життів, зламаних доль зруйнувалася імперія смерті.
Хроніка ж майбутнього -це заклик майбутнім поколінням: людина, навіть підкоривши атом, не всесильна над природою. Це крик душ, які загинули, ризикуючи собою, як застереження, що ми не є володарями на Землі. Чому ж тоді знищуючи її, шукаємо життя на інших планетах? Відповісти
Юлія Половинчак 22.11.2021 18:48
Герої починають говорити і ти немов би чуєш їх: звороти, характерні для усної мови (звертання до невидимого слухача, поліські діалектизми); характери: хтось видає свою історію «нервами назовні», як сповідь, а хтось – пам’ятає, що це «під запис»; ось згорьована жінка, яка все одно розповідає «про любов», навіть якщо її історія – про найстрашнішу техногенну катастрофу, у епіцентрі якої опинились ці симпатичні молодята; ось оповідач починає з радянських канцеляризмів про «боротьбу з атомним нападом» і тут же: «мама вважала, що найстрашніше в нас позаду: ми пережили блокаду Ленінграда»; ось «інженер із двадцятирічним стажем» – наче компетентно про ізотопи та гамма-випромінювання і тут же розгублено: «ми ж звикли довіряти владі». Поряд звучить «хор голосів»: просто авторський мікс із десятка солдатських інтерв’ю, чи розмов із мешканцями Полісся. Всі ці розповіді – дуже особисті, не можу навіть зрозуміти, як авторка досягає цього ефекту – але ти немовби сидиш перед оповідачами (на кухні, як «для своїх») і чуєш їх голоси. Від цієї на диво спокійної, без надриву, буденної і якоїсь наївної оповіді стає ще моторошніше.
Коли купила цю книгу, відразу, не читаючи дала її колезі, а коли вона повертала, сказала дуже слушну річ: по-перше, читати треба – за будь-яку ціну, а по-друге, читати – забившись у якусь нору, сам-на сам із собою. Я ж здуру її не послухала – почала прямо в метро по дорозі додому і ревіти почала там же, в метро. Потім довго чекала, щоб повернутись і дочитати. Дивно, я навіть не можу назвати книгу важкою, але вона неймовірно пронизлива і щемлива. Оця незахищеність людей, які навіть толком не розуміли, що відбувається, які навіть на гнів і ненависть не завжди спромоглися – вона дуже б’є по емоціям.
До читання категорично рекомендую: емоційно затратно (неймовірно), але настільки ж неймовірно сильно. Відповісти
Читачі найчастіше обирають
Інші книги автора
Підтримайте проект "Книжки для ЗСУ"
