Книга «Бібліотека Судного дня. 50 книжок: без цензури про справжнє»

Про книжку «Бібліотека Судного дня. 50 книжок: без цензури про справжнє»

Справжню літературу не можна очистити або цензурувати. Найкращі книжки часто непристойні, відразливі, образливі. Вони викривають те, що суспільство старанно приховує, розкривають темні сторони людської природи, показують прекрасне на межі з відразливим. Хороші книжки досліджують межі, виходять за межі і порушують табу. Але передовсім — втручаються в те, що їх не стосується.

У цій книжці Фредерік Беґбедер створює власний літературний пантеон із п’ятдесяти головних книг свого життя. Тут поряд із Філіпом Ротом можна зустріти Сімону де Бовуар, а поруч із Томасом Манном — Андрія Куркова. Це не просто черговий топ найкращих книжок, це справжній маніфест літератури в її найсвітлішій і найтемнішій формі водночас.

Чому варто прочитати книжку «Бібліотека Судного дня»?

• Містить 50 есе про улюблених письменників і їхні книжки від зірки французької літератури Фредеріка Беґбедера — від Колетт до Сімони де Бовуар та Віржині Депант, від Томаса Манна до Андрія Куркова, від Оскара Вайлда до Октава Мірбо.
• Маніфест літератури в її найчистішій і одночасно найбруднішій формах.
• Читачі назвали книгу «безвідмовними ліками проти похмілля» в наш час.

Про мету написання кижки

Мета твору, який ви тримаєте в руках, — сказати, що література не має бути цензурованою, прибраною та очищеною. Найкращі книжки часто непристойні, огидні, укриті плювками, зіпсуті, вони досліджують нашу любов до підглядання, виставляють те, що суспільство хотіло б приховати, викривають темний бік нашого роду людського, перетворюють збочення на красу, досліджують кордони, виходять за межі, порушують заборони. І насамперед — утручаються в те, що їх не стосується.

Добра книжка — це та, що не пропонує жодного уроку.

Про «Ти не так і змінився» (2013) Марк Ламброн

Писати про смерть варто тільки для того, щоб її здолати, побити, розчавити: саме життя запалює книжки, змушує їх дихати, надає енергії, дотепності, смутку й опору. Ось така правда: література є не чим іншим, ніж спалахом гніву проти забуття.

Про California Girls (2016) у нічиї із «Заходом» (2019) Сімон Лібераті

Атмосфера цього роману така задушлива й нездорова, що іноді мені доводилося відкладати примірник California Girls, щоб звести дух і відволіктися на щось інше. Я ненавиджу ненависть: єдине, що можна зробити з настільки дебільним насильством, це зверхньо уникати його.

Лібераті воліє дивитися Сатані просто межи рогів: грати з дияволом у кориду, наглядати за ним, щоби перемогти свій страх. California Girls — це великий роман про страх. Сімон Лібераті зробив те, що Віктор Гюґо говорив про Вольтера: «Він переміг насильство усмішкою». Світ роблять жахливим не письменники. Вони тільки споглядають із широко розплющеними очима.

Про «Сірі бджоли» Андрія Куркова

Можна сидіти ночами перед каналом BFM TV й не розуміти українського світу, тоді як кількох сторінок «Сірих бджіл» Куркова досить, щоб олюднити цю дивну, абсурдну війну, яка вже вісім років висить над головами європейців. В Україні жити означає виживати в нестерпних умовах. Трагедію завжди полегшує комедія. У цьому романі двоє сусідів ненавидять один одного, але щодня розмовляють: пасічник Сергійович і пенсіонер Пашка.