Суб’єктивно, звичайно – але є враження, що Діля нарешті знайшов і зрозумів, чого він хоче насправді. Є враження, що "Fortissimo" на сьогодні – не лише кращий з його альбомів, а й один з кращих поп-рокових альбомів останнього часу взагалі. Він схожий на картину, написану широкими мазками, майстерно і вільно, з пристрастю – але і з великою увагою до нюансів. Це стосується і музики – тут все доцільно, все на своєму місці – Діля, зрештою, зайвий раз підтвердив свою репутацію гарного композитора і аранжувальника, який вільно почувається у різних стилях, а тому може гармонійно їх сполучати. Зокрема – не перевантажувати, залишати лінії чистими. Стосується це і текстів – тут звучить приємно відверта лірика. Відверта не в брутальному смислі, а – в плані чесності, відсутності манірних поз. Це романтика, яка, замість будувати піщані замки, вміє побачити справжню красу у, здавалося б, зовсім буденних речах. І, власне, що тут скажеш? З перших секунд виникло відчуття, ніби тримаєш в руках достигле, запашне і просто гарне яблуко.. Але попри все це, що теж приємно, чуєш: потенціал далеко не вичерпано, і наступні роботи можуть бути ще кращими. Просто тому, що ці люди, схоже, по-справжньому знають, що вони роблять.