Олександр Михед

Аудіокнига в електронному форматі «Я змішаю твою кров із вугіллям". Зрозуміти український Схід»

Артикул: 628174

Я змішаю твою кров із вугіллям". Зрозуміти український Схід - фото книги

Переглянути фото книги

Слухати фрагмент

Аудіокнига 320 грн

mp3

Книга в наявності

Goodreads

4.45

Наш Формат

5.0

Вподобайки

Характеристики

Вид	Електронний контент
Тематика	Суспільство. Держава. Філософія. Історія
Автор	Олександр Михед
Видавництво	Наш Формат
Рік видання	2020
ISBN	978-617-8434-49-6
Мова	українська
Диктори	Андрій Любіч, Денис Денисенко, Соня Сотник
Тривалість	09:56:00

Категорія

Аудіокниги

Олександр Михед - «Я змішаю твою кров із вугіллям". Зрозуміти український Схід»

Ціна

320 грн

Слухати в

Банківською карткою VISA / MasterCard

Всі права належать видавництву "Наш Формат", несанкціоноване розповсюдження і копіювання аудіозапису карається згідно закону.

На книжкових полицях

Укрліт (127)

Дивитись всі

Опис аудіокниги «Я змішаю твою кров із вугіллям". Зрозуміти український Схід» від Олександр Михед

#хочузрозумітисхід #щосьнасувається

Тема книги

Культурологія, публіцистика, художній репортаж.

Про аудіокнижку «Я змішаю твою кров із вугіллям». Зрозуміти український Схід» Олександра Михеда

Наприкінці 2016 року Олександр Михед вирушив у подорож шістьма містами Донецької та Луганської областей, досліджуючи тамтешнє життя, а також історії, заховані в архівах. Проте найважливіше для автора — почути голоси місцевих жителів. Розкопуючи пласти історії та нашарування міфів, письменник розповідає дивовижну історію Сходу, приборкати який намагалися британські й бельгійські інвестори, імперські та радянські правителі. Як одна з найстаріших черепах у світі пов’язана із заснуванням Донецька? Якою ціною дається кожна тонна видобутого вугілля? І які історії заховано у вільних степах Дикого поля?

Для кого книга

Для широкого кола читачів, для всіх, хто хоче пізнати історію і сьогодення українського Сходу.

Чому варто придбати книгу Олександра Михеда «Я змішаю твою кров із вугіллям»

Олександр Михед ділиться унікальними розмовами з відомими письменниками, митцями, істориками, які народилися на Сході: Сергієм Жаданом, Алевтиною Кахідзе, Ігорем Козловським, Романом Мініним, Володимиром Рафєєнком та Оленою Стяжкіною. Людьми, які від часу війни допомагають осмислювати жах нової повсякденності та зрозуміти багатоголосся українського Сходу.

Про Олександра Михеда

Олександр Михед — письменник, куратор мистецьких проектів, автор семи книжок. Вибрані есеї та фрагменти його творів перекладено десятьма мовами. Учасник літературних резиденцій у Фінляндії, Латвії, Ісландії, США та Франції. Головний сценарист мультиплікаційного серіалу «Книга-мандрівка. Україна» (2–5 сезони).

Відгуки відомих особистостей про книгу Олександра Михеда

Ця книжка — калейдоскоп історій про людей і від людей, чиї легені щодня кам’ яніють від вугільного пилу, — картата суміш фактів, суджень і рефлексій про український Схід. Чи допоможе вона цей Схід зрозуміти? І так і ні. Щойно починає здаватися, що всі ці враження, наче шматочки пазла, поєднуються в цілісну картину, Михед із дивовижною легкістю розбиває на друзки те, що називає «ментальною мапою стереотипів». Ти раптом усвідомлюєш, що постала картина — хай яка цілісна — нагадує химерне постмодерністське полотно і що можуть минути роки, перш ніж удасться збагнути, що ж усе-таки на ній зображено. Несамовито потрібна в цей час книжка.

Макс Кідрук, письменник

Такий нонфікшн ми звикли чекати лише в хорошому перекладі, а тут — на тобі! Український оригінал, що поглине тебе з головою і не дасть відірватися від деталей. Для мене ця книжка — Відкриття. Передусім дверей у Схід і дверей углиб. Углиб шахти чи вглиб душі «іншого», про якого ти раніше знав лише із чужих слів. Виникає бажання гуглити не знайомі досі населені пункти, імена історичних постатей, митців і назви їхніх творів (і не завжди знаходити, підсилюючи ефект містифікації). Книжка, після якої стаєш багатшим: інтелектуально й емпатійно.

Ірена Карпа, письменниця, співачка

Відгуки про аудіокнигу «Я змішаю твою кров із вугіллям". Зрозуміти український Схід»

Копистко Вероніка 08.11.2023 16:41

Напевно це буде найкоротший відгук на книгу з усіх, що я писала (тому що книга збурила багато емоцій, тут або стисло, або писати ціле есе). Хоч вона написана до 24 лютого і деякі моменти описані в книзі вже мають продовження в історії і свій розвиток, та скажу просто – прочитайте її!
Почну з цитати: «Щоб не відокремлювати Схід – його треба знати» С. Жадан. Книга присвячена вивченню цього регіону, але не з точки зору географії, а саме культури, менталітету, психотипу.

Цитати що відгукнулись мені:
«Гуманітарна пустеля породжує невігластво. Це впливає на історичну пам’ять, а невміння рефлексувати, розмірковувати та робити висновки породжує залежність від медіа»

«Люди прагнуть якщо не диктатора, то того, хто буде за них усе вирішувати. Хочуть скинути на пана проблеми….»

Багато чого переусвідомила та переосмислила. Були речі які обурювали і викликали незгоду, були навпаки ті які глибоко резонували. Вважаю таку літературу обов’язковою до прочитання. Бо нам будувати спільне майбутнє, а без розуміння одне одного це неможливо. Відповісти

0 0

Anna Tokar 25.10.2023 11:15

Не знаю, чи то не в той час я взяла книгу до рук. Чи, можливо, я не готова до неї зараз. Але я так і не змогла зрозуміти український Схід. Та і чи зможу?
⠀
Так мені не пощастило, що всі люди, які траплялися мені на життєвому шляху, які повʼязані з донецькою та луганською областями були далеко не найкращими людьми по відношенню до своєї країни. Вони або проросійсько налаштовані, або «какаяразніца», або «воюють» за те, щоб «гаварітьнатомязикє, накакомудобна», а деякі, взагалі, робили таке, що маю надію їх колись посадять таки.
⠀
Саме тому я маю дещо упереджене ставлення до населення того регіону. Але ж я знаю, хоч і не особисто, про найкращих українців, що походять зі Сходу України - Сергій Жадан, Олена Стяжкіна, Володимир Рафєєнко … І я впевнена, що є ще багато таких відомих і невідомих нам людей.
⠀
Але оці обличчя, які, на жаль, мені довелося знати псують все враження про регіон. Адже зараз одні танцюють на граблях, а інші віддають за ці «граблі» свої життя.
⠀
Певно, просто я не готова до цієї книги зараз. Певно, спробую ще раз. Потім.
⠀
І ще одне зауваження - візуальне. В книзі багато де розповідається про окремі документи, речі з музеїв, місця. Тому хотілося б відразу не представляти це, а бачити на фото. Хотілося б в книзі хоч трохи ілюстрацій, що відповідали б написаному. Адже одне діло представляти щось в художньому творі, зовсім інше робити це читаючи нонфікшн. Відповісти

0 0

Наталья Улєйська 24.10.2023 14:47

Дякую бібоіотеці - Центральна бібліотека Солом'янки.
Прочитала книгу Я змішаю твою кров з вугіллям, зрозуміти український схід.
Я підходила до читання книги з метою знайти в ній опис мене самої, як людини родом зі Станиці Луганської. Але я не отримала цього, натомість було декілька інших несподіваних для мене відкриттів:
- Станиця Луганська погано вписується у узагальнений стереотип про вугільний Схід, точніше зовсім не вписується. І в сільськогосподарський, на подив, також. Я себе не знайшла в книзі, але знайшла причини, чому так склалось.
- Натомість, я відкрила різноманіття регіонів і поглядів українського Сходу. Так, я знала, що північ Луганської області сільськогосподарський, а південь - промисловий. Але масштаби цих відмінностей мене вразили під час читання.
- Мені було боляче читати про те, як систематично робилось перетворення природнього устрою життя людей на штучний совєтський лад. У цього була прагматична мета і холодний розрахунок. Це логічно, але боляче, бо ламалися не просто життя людей, а життя поколінь.
- Найбільш яскраве моє враження, але не найважливіше з того, що хотів передати автор, у тому, що на Сході люди, і я в студентські роки так само, зневажають гуманітарні науки та звеличують технічні. Це дійсно так, я з цими поглядами жила роками, але не помічала їх згубного впливу. Напевно, саме після цієї книги я помітила ці помилки мислення і зрозуміла важливість гуманітарних галузей освіти та виховання, і чого може коштувати зневага до них людині і країні. Відповісти

0 0

Вєрьовкіна Ірина 23.10.2023 17:00

Дякую Центральна бібліотека Солом'янки за можливість прочитати книжки на будь який смак. В них я прочитала книгу Олександра Михеда "Я змішаю твою кров із вугіллям". Так як я вже була знайома з книжками від видавництва "Наш Формат", і будучи задоволена якістю друку, та і самими книжками вцілому, без докору сумлінь взяла її. Читаючи її я відкрила для себе зовсім іншу сторону українського Сходу. Дуже важко зрозуміти тих, з ким ти ніколи не спілкувався особисто, тих, хто живе там, куди ти наврядчи колись поїдеш з певних причин.
Коли я читала мене охоплювали різноманітні емоції, деякі історії людей змушують нервово щось взяти в руку, вертіти, гортати і дерти , та все що завгодно робити, лише щоб ніхто не помітив легке тремтіння рук та біглий погляд , який шукає хоть щось, що змусить себе переконати в тому що це лише вигадка. Але , на мій жаль, це реальна історія, історія яка трапилася на наших землях, не десь там, подалі від нас, саме тут, неподалік. І якщо задуматися на кілька хвилин, що подібне ж могло статися з будь ким з нас, і це ще дужче холодить кров.
Хоча в деяких моментах я не підтримую думки людей, але скільки людей - стільки і думок, ми не можемо змусити когось думати інакше, бо їх змусили так думати обставини, безвихідь, мо і відчай. А ці критерії неможливо ігнорувати , особливо коли немає від кого чекати допомоги та розуміння. Ця книга була створена щоб допомогти зрозуміти Схід, вона відкриває очі, змушує роздумувати на підняті теми. І я справді задумалась. Ця книжка дійсно варта того , щоб її поширювали і читали. Відповісти

0 0

Загородня Анастасія 22.10.2023 18:06

Книга "Я змішаю твою кров з вугіллям" Олександра Михеда - це захоплюючий літературний твір, який неймовірно вражає своєю глибиною та емоційністю. Автор книги опиняється в складних соціокультурних умовах пострадянського Донбасу, де поруч з красою і сподіваннями завжди тається підтекст насильства та загрози.
Текст наповнений глибокими філософськими роздумами, а долі персонажів допомагають відчути пульс сучасної України. Різноманітні образи персонажів допомагають розгортати багатошарову історію, де кожен герой відображає своєрідний аспект сучасної дійсності.
Однією з ключових тем твору є пошук ідентичності та сенсу життя в умовах, коли суспільство роздирається протиріччями та внутрішніми конфліктами. Автор ретельно досліджує психологію персонажів, їхні суперечливі переживання і внутрішній світ, що надає твору глибшу філософську складову.
Крім того, Михед дарує читачам можливість зрозуміти складні процеси формування сучасної української ідентичності, де зіткнення старого та нового створює новий образ України, який змушує думати та переосмислювати багатогранність культурних впливів.
Завершуючи, книга "Я змішаю твою кров з вугіллям" - це літературний шедевр, який надихає, захоплює і залишає глибокий слід у серцях своїх читачів. Вона відкриває нові горизонти в українській літературі та стає своєрідним дзеркалом для рефлексії над важливими питаннями сучасності. Насолоджуйтесь цією книгою та піддайтеся її глибокому впливу.
Дякую, Хмельницька обласна бібліотека для молоді.
Відповісти

0 0

Anna Leonova 25.09.2023 09:34

Зрозуміти український Схід, ніколи не перетинаючи Дніпро, аби потрапити на Лівобережну частину нашої держави, - той ще виклик, але прочитати прекрасну книгу, яка допомогла таки хоч трішечки Його осягнути, - виконано
Так, це прекрасна і кропітка робота, від читання якої на деякі речі очі відкриваються ширше
Автор пише книгу у вигляді інтерв'ю з багатьма людьми, відомими й просто перехожими, що трапилися йому в цій мандрівці-розслідуванні, підіймаючи гострі і болючі питання, на які читач має сам дати відповідь, власне, зрозуміти Схід, по-своєму зрозуміти
Кілька разів він приїздить до Бахмута, Лисичанська, Костянтинівки, Добропілля, Сєвєродонецька, спілкується з місцевими жителями, вивчає достеменно історію і сьогодення, в кожному з них планує створити арт-об'єкти
Боляче усвідомлювати, що ці міста зараз в руїнах, і кров змішується із землею
Донецька і Луганська області... Їхнє історичне минуле, становлення цих регіонів, їхні міфи і легенди, вірування і стереотипи, їхня кров і плоть разом з вугіллям, їхні ЗА і ПРОТИ своїх і чужих
Сотні історій, думок і вражень, які шокують і після яких таки хоч трохи починаєш розуміти український Схід
І ще раз переконуєшся, що історія нас дійсно нічого не вчить, "нам треба встановити пам'ятник граблям" Відповісти

0 0

Граждан Олена 28.08.2023 09:42

У відпустці нарешті дочитала "Я змішаю твою кров з вугіллям" Олександра Михеда. І для мене це, мабуть, найкращий нон-фікшн, який я читала so far.
Вона підходить усім, усіх професій. Економістам, які хочуть зрозуміти поведінку людей на Донеччині і Луганщині. Людям, які хочуть зрозуміти регіон. Гуманітаріям, які збирають дослідження про історію і культуру цього краю.
Найголовніше питання книги: "Як зрозуміти Схід?". Михед шукає на нього відповідь усю книгу, частково вирішує це питання, створює під це ряд проєктів і вони чимось закінчуються. Не буду казати більше, бо спойлери в деталях.
Ця книга - супер класний кейс, як в нон-фікшені заплітається розгортання дії, інтрига і розв'язка, наче це справжня художня література. Там є навіть детективна загадка. І чорт, сюжетні лінії! А чим закінчиться це? А чи знайде автор розгадку на ось це? Чи зможе він скласти пазл?
Пазл чи мозаїка – саме така метафора мислення на Сході. (Зараз буде частковий спойлер).
Михед дуже класно це передав. Обірваність мислення людей, різні версії на одну і ту саму подію, постійне бажання жити в золоту добу СРСР з одного боку і несприйняття змін незалежної України – з іншого. І 5-10% проукраїнських активістів. Я побачила там саме це. Захоплююся формою, яка допомогла це передати – нанизування шматків діалогів, особливо в першій третині книги. Вся інтрига буде потім – спершу автор представить нам топос, місце розгортання дії.
І ти починаєш розуміти цих людей. А з іншого боку я побачила, яка ж була сліпа. Можливо, я все-таки киянка. Треба було заглянути туди раніше, поглянути на цей світ. Михед відкриває нам його. І якщо я почну далі розказувати, до чого призвели ці пошуки – там буде кууупа спойлерів.
Я думала, що ця книга поверне мене у лютий 2022. Кінець кінцем, війна почалася з 2014 на Сході. Але не накрило. Хіба тільки в кінці – бо частина міст, про які мова, росіяни стерли з лиця землі.
Алк попри це, рекомендую чтиво Відповісти

0 0

Світлана 18.08.2022 10:49

Книга Олександра Михеда складається з описів Сєвєродонецька, Лисичанська, Бахмута, Костянтинівки, Добропілля та Покровська, коментарів місцевих мешканців, інтерв’ю з відомими уродженцями Донеччини та Луганщини, архівних історій, розповідей про шахтарів. Також у ній описаний проєкт “Міфологеми” - виокремлювання міфологем кожного міста та створення відповідних арт-об’єктів.

Міфологема - це той образ, який буде зрозумілий кожному містянину; те, що відрізнить Бахмут від Покровська, а Костянтинівку - від Добропілля. І це може бути майже що завгодно - і виробництво скла, і талановита людина, яка зафіксувала на світлинах безліч історичних подій. Тому у книзі багато мистецтва і є описи втілення міфологем у вигляді скульптури, фотовиставки або муралу.

Мені дуже сподобалися інтерв’ю з людьми, які народилися на Сході. Там трильйон закладинок, бо я читала і майже на кожному реченні така: “О, так-так!”, “Саме так!”, “Ну стовідсотково ж!”. І все наче хотілося зберегти для історії, запам’ятати.

В одному місці мимохіть було згадано моє рідне містечко. І я віришила запитати батьків, як взагалі їх родини опинилися у Донецькій області, як жило моє рідне місто ще при радянському режимі і як так сталося, що там знайшлося багато фанатів днр.

Виявилося, при савєтах місто було доволі успішним через велику кількість шахт та заводів, туди приїздило багато людей з Росії (мої рідні знайшли там роботу та рятувалися від розкуркулення). І на кожній шахті були “політруки”, які розповідали, що ми живемо у найкращі часи, але буде ще краще, що все робиться заради майбутнього, що шахтарі - наші герої. Ці знання передавалися, наче спадок, і поколіннями люди могла працювати у шахтах. До того ж, як сказав Володимир Рафєєнко, регіон був відірваний від українського культурного контексту, і радянська влада роками культивувала цей процес.
Відповісти

3 0

Anna Plishak 04.07.2022 12:31

Коли я була маленькою, у новинах часто показували мітинги шахтарів у помаранчевих касках на Майдані або під ВРУ - люди шукали справедливості. Коли Янукович балотувався у президенти, на кожному кутку рідного Києва з'являлися написи "Донбас - столиця України", "Вугілля врятує світ", "Схід - сила". Коли влітку 2013 року мені довелося побувати на Східній Україні, я потрапила в інший світ: загадкові і величні терикони, що просто заворожували, а за ними - міста, люди, події, життя. Але життя не таке шалене, стрімке і гамірне, як у столиці, а тихе, спокійне, неквапливе. Навіть у обласному центрі (Луганську) здавалося, що час зупинився перепочити і забув, що потрібно рухатися далі.
⠀
Ось що я згадувала, читаючи книгу Олександра Михеда "Я змішаю твою кров із вугіллям".
⠀
Це книга-сповідь, у якій мешканці регіону від таксистів і двірників до культурних діячів розповідають свою гірку правду.
⠀
Це книга-пошук. Автор, мандруючи містами Донеччини та Луганщини, відвідує музеї, виставки, театри, спілкується з різними людьми і разом з усіма шукає відповіді на питання, не нав'язуючи нікому (ні співрозмовникам, ні читачам) своєї власної думки.
⠀
Це книга-біль. Мабуть, жодна українська область не пережила стільки страждань та поневірянь, скільки випало їх на долю Донецької і Луганської областей, де багатьом людям навіть у ХХІ ст. доводиться боротися за виживання.
⠀
У мене не раз стискалося серце за сплюндровану долю України і українців. Мене переповнювали емоції: від злості і обурення до безпідставного сміху. Але перегорнувши останню сторінку, я почала краще розуміти людей: і тих, які виїхали, і тих, що залишилися.
⠀
Не люблю давати рекомендації, але ця книга обов'язкова до прочитання. Відповісти

4 0

Надія Вовк 23.11.2021 13:55

«Нам треба встановити пам‘ятник граблям. Історія нас нічому не вчить».
Сказано кимось десь у Бахмуті

На початку нульових зіткнулася я на безмежних просторах інтернету з хлопцем із Донецька. Зчепилися ми в якійсь віртуальній суперечці, а згодом почали спілкуватися час від часу. Він розровідав мені про Донецьк і шахтарські краї, а я йому — про Закарпаття та Галичину. Донеччанин називав мене «нахлєбніца» і частенько переконував, що західняки без вугілля Донбасу з голоду би давно повмирали. Мені це видавалося жартом, бо спілкування було доволі веселим. То ж я, забави ради, величала співрозмовника «кормільцем». Потім ми втратили зв‘язок. Згадала я про віртуального годувальника лише у 2014, коли почалася війна. Те, що здавалося мені колись смішками, більше не було дотепним.

Читаючи «Я змішаю твою кров з вугіллям», мій донецький «кормілєц» прийшов на згадку знову у ракурсі розвінчування міфів та стереотипів, що творяться, щоб забути реальні факти й історію. Аби було легко маніпулювати свідомістю людей, достатньо вміло нав‘язувати бажане, видаючи його за дійсне.

Разом з автором книги «через переплавляння реальності в тисячі знаків із пробілами тиші» намагаюся зі сторінки на сторінку «спробувати зрозуміти український Схід». Михед вивчав питання зсередини, їздив містами, спілкувався з різними людьми, ознайомлювався з архівними матеріали, читав історичну та художню літературу. Я на нашому Сході ніколи не була, хоча теж маю невеличкий досвід спілкування з місцевими жителями. Під час читання сприймала невідомий для мене регіон через авторське бачення. І часто себе питала: що ж такого хочу зрозуміти, збагнути, відкрити? Люди всюди схожі й різні рівно настільки, наскільки дозволяє наша природня сутність. Середовище, побут, оточення, рід занять формують нас певним чином. Але чи можна бити себе в груди і голосно (чи голослівно?) завляти: «З нами б такого ніколи не сталося!»? Якщо не бути в тих обставинах, з тим світосприйняттям і в тому інформаційному полі, в якому опинився наш Схід у 2014, то чи можна об‘єктивно про щось судити? По-моєму, питання риторичне. Знаєте, то як у назві нової книги Артема Захарченка «Помру за Україну, але це не точно»…

«Те, що трапилося на Сході,— могло трапитися будь-де. І йдеться не про окупацію. А про те, як легко можна маніпулювати людьми, які прагнуть простих рішень».

У відомому вірші «Любіть Україну» Сосюра закликає любити її і в «годину негоди». Чомусь у негоду, на жаль, з любов‘ю частенько виникають проблеми з усіх боків, еге ж?

Поїздка містами Луганщини та Донеччини Олександра Михеда стає і моєю мандрівкою. Відомі люди сьогодення, безименні місцеві жителі, а також померлі, які залишили по собі слід, розповідають зі сторінок книги про свій Схід… про мій Схід… про Ваш Схід… про наш український Схід…
Калейдоскоп подій, мозаїка оповідей і фактів, «крихкість історії, крихкість присутності», то складаються у виразне полотно, а то розсипаються на друзки. «Де правда? Де вигадка? Де в цьому об‘єктивна реальність, яка не піддається оптиці ідентичності? Чи вся реальність — це лише те, у що нам звично вірити?»

Автор не дає нам готових відповідей на безліч питань, що рояться в голові під час читання. Він лише показує різні картини, що обрамлені в літери. З тим багажем отриманих знань треба розбиратися самим. З думкою, що не можна «давати змішувати тіло своєї правди з вугіллям»

Книга заохочує мене читати багато іншої згаданої в ній літератури. А ще від цієї книжки щемко і боляче.

Під кінець наведу одну цитату, яку не буду коментувати. Робіть висновки самі:
«Допомога — це те, що потрібно саме зараз. І часом — це не вода і не їжа. А місце, з якого можна злетіти». Відповісти

3 0

Сергій 12.11.2021 14:58

«Те, що трапилось на Сході – могло трапитися будь-де. І йдеться не про окупацію. А про те, як легко можна маніпулювати людьми, які прагнуть простих відповідей».

Ця книга не про війну, точніше в більшості своїй не про війну, хоча знаходитися на Сході і не говорити про війну, практично неможливо. Там нею живуть. Час розділився на дві частини до війни і після, хоча після для багатьох ще не настало.

Олександр Михед – український письменник та культуролог, який народився в Києві, і вперше поїхав на український Схід у грудні 2016, написав книгу про український Схід і його людей, про міфологеми міст, історію Донбасу і його легенди.

Добропілля і Покровськ (Красноармійськ), Костянтинівка і Бахмут (Артемівськ), Лисичанськ і Сєвєродонецьк – шість міст, які автор неодноразово відвідував протягом кількох років, спілкувався з людьми, досліджував, чим жили ці міста раніше і як живуть зараз.

Читаючи книгу, ми поступово дізнаємося про шахтаря Олексія Нікітіна, якому секретар обкому партії сказав слова, що винесені в заголовок книги, і про шахтарські страки, легенду про доброго Шубіна і про те, чому «на Паску всі йдуть бухати на кладовища», про розвалені колись величезні заводи і період німецької окупації, про валлійця Джона Г’юза (Юза) та стартап «Дике поле», про героїв і зрадників, про аварії на шахтах і шахтарські романи (Золя, Сінклер, Савочкін).

І про чи не основну тему багатьох розмов з місцевими – їх фантомні болі по колишній, як вони вважають величі - «…історії про Золотий вік, що вже минув, супроводжують ледь не кожну розмову про будь-яке місто Донбасу»:
Забезпечення по першій категорії.
Костянтинівка – Стеклоград – столиця союзу з виготовлення скла – на нашому «Автосклі» варили рубінове скло для кремлівських зірок.
«Єгоров, один із трьох бійців, які ставили прапор над Рейхстагом, був із Лисичанська»
Сєвєродонецьк – місто, де розробили формулу клею ПВА.

І як величезний бонус – розмови автора зі знаменитими вихідцями зі Сходу – вчений, Ігор Козловський, письменники Сергій Жадан та Олена Стяжкіна, художники Алевтина Кахідзе та Роман Мінін та інші розповідають історію українського Сходу, його життя в часи СРСР та в 90-ті, про витоки українофобії на Донбасі і про те, як легко маніпулювати людьми.
І наостанок слова Ігоря Козловського, під якими можу підписатися:
«Якщо людина стає патріотом – це її особисті зусилля, а не загальнонаціональна політика»

Для тих, хто хоче розібратися, зрозуміти і почути правду.
Відповісти

1 0

Тетеріна Олеся 04.11.2021 14:46

Чому ми, громадяни однієї держави, українці, завжди були поділені навпіл? Чому Україна ділилася на східну та західну? Чому всі мислять стереотипами і вважають, що «східняки» хочуть в Росію?
Такими питаннями задався автор книги «Я змішаю твою кров з вугіллям» Олександр Михед. В цій книзі він намагається показати історію східної частини нашої держави з різних боків та сторін.
Щоб зрозуміти настрої людей, що проживають на сході, необхідно заглибитися в історію. Як такої донбаської ідентичності не існує. Схід — страшенно різний, немонолітний та розпорошений. І політично, і етнічно, і соціально.
«Червоною ниткою» крізь всю книгу проходить тема шахтарів, яка дуже актуальна для Сходу. «Шахтар — це Прометей, прикутий не до скелі в повітрі, а до скелі в підземеллі» — відоме гасло радянського соціалістичного світу. Чому так? Навіщо? Які причини? Складні, проте разом з тим надзвичайно важливі питання обговорюються в книжці.
Книга складається з вступу, трьох частин та висновку. Події відбуваються не лише в теперішній момент, а й сягають 19 століття. Історії розповідаються від імені людей відомих, або не дуже, які народилися та проживали в східній частині нашої держави. Хочете більше дізнатися про цю територію, її людей, їх настрої та мрії? Тоді вам обов’язково необхідно прочитати цю книгу. Розширюйте свій кругозір та намагайтеся на будь-яку ситуацію, або подію дивитися з різних боків.
Дякую Центральній публічній бібліотеці Хмельницької міської ТГ («Хмельницький бібліофреш на Подільській, 78») за можливість прочитати цю книгу та відкрити для себе схід України з іншого боку.
Відповісти

2 0

Ярослав 26.10.2021 22:33

Складна для читання і тяжка для сприйняття читачем не зі Східної України книжка. Понад 40 оповідань на тему: «почуйте і зрозумійте «Голос Донбасу»», мало або й взагалі не пов`язаних сюжетами і героями між собою. Однак, у всіх оповіданнях одна, нав`язлива для сприйняття, думка: «Ми, донбасці, відчутно відрізняємось від решти українців. Назагал ми доволі пришелепкуваті і примітивні у сприйнятті реалій сьогодення, відтак не вписуємось у загальноукраїнські політичні, культурні, соціальні меседжі, і, відповідно, шляхи подальшого суспільного розвитку. Однак, ми не збираємось (і навіть не думаємо) «притиратись» до загальноукраїнських напрямів, прагнень і векторів розвитку, українського геосприйняття і політичного світогляду. Не смійте нас змінювати!!! Припиніть нас перевиховувати чи навіть незначно адаптовувати до решти українства, і прийміть нас такими, якими ми є зараз. Ми застрягли в «совку», і ментально залишимося там навічно, навіть номінально проживаючи на звільнених і деокупованих, чи навіть не будучи жодного дня захоплених сепаратистами територіях Донбасу. Ми сприймаємо українську владу на наших землях, ми її навіть по своєму підтримуємо, але й надалі більше любитимемо наших «Стаханових», героїв – алкоголіків, шахтарів з підірваним здоров`ям, рідних «тітушок», що грають в карти, сидячи з пляшкою пива на чубку терикону, інших пройдисвітів – уродженців Донбасу, дебільні совкові монументи, плакати і надписи, совкові дитячі майданчики, парки і обшарпаний громадський транспорт, совкову архітектуру, совкові порядки, звичаї і мрії.»
Ми ДОНБАС і ви зобов`язані з нами рахуватися - бо ви нам винні, а що і чого і хто вам винен, що ви Донбас, і що ви маргінес…який не хоче розвиватися - автор не говорить. Вічно заплакана і ображена Україна оце - «Я змішаю твою кров із вугіллям» Олександра Михеда. Дякую що написали таку книгу, варто прочитати, щоб пересвідчитися що Донбас це маргінес і нічого не міняється навіть із приходом старшого брата. Книга надана Львівською обласною бібліотекою для юнацтва ім. Романа Іваничука
Відповісти

1 0

Пилипів олена 27.09.2021 17:31

Чому одну державу ділять на 2 частини Західна Україна і Східна Україна? Скільки себе пам'ятаю (а це вік від розпаду СРСР), завжди вживали саме такі терміни. І ми "західняки" були україномовними, а "східняків" прийнято було вважати "російськомовними". Проте ці стереотипи руйнувалися щоразу, як мені доводилося стикатися з людьми, жителями цих областей. Як зрозуміти істину і розвіяти ці всі стереотипи? Напевно, заглибитися в історію цього Сходу, що нарешті розкласти по поличках всі деталі.

Я завжди мала спрагу щодо вивчення історії, проте часто, ця література нудна, сповнена імен, дат і посилань. Тому я люблю розпитувати людей, які мають життєві історії, коріння яких несе в собі пам'ять минулого, яку потрібно берегти й передавати наступним поколінням. Саме "живість" цієї книги зробила її цікавою, првдивою і яскравою. Відголоски діалогів, збір інформації та прості людські життя сформували посібник народної історії, а не тої, яку пишуть у підручниках. Легенди змішані з сірою буденністю, віра та релігія з політикою. Такий опис "важкої" історії я знайшла в книзі М. Влеклого "Гарет Джонс" (і на нього є посилання в книзі), другою стала саме ця. Але ще на думку приходить телебачення 90-х, де страйки шахтарів, що вистукували касками по асфальті. Вибухи у шахтах, що несли безліч смертей.

Особисті спогади про вугілля відсилають в дитинство. Час, коли ще в будинках стояли грубки та дідусь щоосені закупляв вугілля. Ще тоді мені пояснювали, що ці "камінці" добувають у глибоких шахтах, великою працею. Працею, яка подарує мить тепла і залишить по собі сіру масу, якою посипатимуть потім лід на доріжках.
⠀ Відповісти

3 0

Olga Chulovska 03.03.2021 16:19

«Нам треба встановити пам'ятник граблям. Історія нас нічого не вчить.»
⠀
Мій тато родом із Західної України. Перші два роки свого життя я провела в селі на Франківщині, тому десь глибоко в душі завжди вважала себе "західнячкою" і пишалася цим. Я була у Франківську, Львові, Чернівцях, Луцьку та багатьох інших містах західних областей. Для мене люди із Західної України завжди автоматично ставали "своїми" в перші ж хвилини знайомства.
⠀
Найсхідніше місто України, в якому я була — Харків. Все, що далі — для мене одна велика terra incognita під назвою Донбас.
⠀
Я з легкістю можу уявити розміщення західних областей на карті України, але навряд покажу, де на східній частині Донецьк, а де Луганськ.
⠀
Шахти, заводи, ФК «Шахтар», Янукович, а згодом війна, ДНР і переселенці — ось той мінімум, який становив моє уявлення про український Схід до цієї книги.
⠀
То як, питається, ми могли зрозуміти одне одного і бути єдиними в своїх державницьких прагненнях, якщо все, що ми знали один про одного — суцільні міфи та стереотипи?
⠀
І найголовніше питання: чому ми навіть не намагалися пізнати один одного краще і порозумітися?
⠀
Мій відгук на цю книгу — суцільна рефлексія, але інакше і не може бути. Бо це книга про кожного українця і його власне сприйняття Сходу. Бо, читаючи текст, ти читаєш самого себе і ставиш собі запитання, чому я раніше цього всього не усвідомлювала?
⠀
Про що ж власне книга?
⠀
Про шість міст Сходу, які говорять до нас вустами своїх жителів. Про те, що їх об'єднує і що різнить. Про край не лише шахт і териконів. Про дві світові війни, Голодомор, сталінський терор і суворі дев'яності на східних землях. Про людей, які вірять кожен у своє і одночасно не вірять уже нікому і ні в що. Про кожного з нас, українців.
⠀
«Що у мріях?
Травма — проговорена.
Злочини — зафіксовані.
Винуваті — покарані.»
⠀ Відповісти

2 0

Боклажук Анна 03.03.2021 10:21

Яка справжня ціна радянського пломбіру?
Хто створив Донецьк?
А Бахмут?
А інші міста Українського Сходу?
Чи можливо на Сході бути патріотом?
За скільки поколінь там зникла українська мова?
Головний предмет гордості жителів Сходу — шахтарі та вугілля?
Ні.
Здатність в и ж и в а т и
Здається, це те, що вони дійсно вміють робити, і пишаються цим.
Бо як інакше зрозуміти український Схід — я не знаю. Мій мозок не сприймає це.
На всі ці запитання є відповідь у книзі "Я змішаю твою кров з вугіллям" Олександра Михеда.
Вона відкрила мені чимало нової інформації. Багато чим я просто не цікавилася раніше. Від деяких фактів округлювалися очі, а волосся ставало дибки. Але це стосується не лише Сходу, а історії України в цілому.
Деякі моменти підтвердили те, що я думала та знала про жителів Сходу, деякі — поселили надію, що майбутнє буде кращим. І для них, і для нас, і для всієї України разом. Але для цього треба ще стільки всього зробити. І руками лише активістів — не вийде.
Та спочатку — виграти війну.
"Нам треба поставити пам'ятник граблям. Історія нас нічому не вчить" (с)
Ця фраза міцно засіла в голові. Дуже хочеться розірвати це коло, і, нарешті, зробити висновки з історії.
Побудувати державу, про яку ми так мріємо. Яку так хочемо.
Хочемо ж, правда?
Але чи готові? Відповісти

2 0

Дивитися ще відгуки

Залиште свій відгук

Книгомани завжди мають свою точку зору і полюбляють ділитись нею. Залишайте відгуки та рецензії на цю книгу для майбутніх покупців. Заздалегідь дякуємо!

Читачі найчастіше обирають

Підтримайте проект "Книжки для ЗСУ"