Аудіокнига в електронному форматі «Вітер змін»

— Ну, сідай, Кіро Макарівно Яворська, — повільно розтягує слова. — Де моя валіза?

— Звідки мені знати? — відповідаю неохоче. Якщо він сподівається мене розколоти, то марно старається.

— А мені здається, що вона у тебе.

— Тобі здається, — розтягую усмішку.

— Впевнений, що речі у валізі, яка стоїть в моєму номері, твої, — демонстративно блукає по мені поглядом.

— Хм-м, — тільки й можу видати.

— І щоденник… Можна почитати?

— Чужі щоденники читають тільки нахаби, які наступають на людей і навіть не перепрошують, — моє залізне терпіння вичерпується.

— То це я мав перепросити? — дивується так, наче я тільки що Америку відкрила. — Серйозно? — аж привстає зі свого місця. Оце психоване!

— Ну не я ж, — знизую плечима.

— Схоже, наше партнерство закінчилося не розпочавшись.

— Я теж так думаю