Аудіокнига в електронному форматі «Конотопська відьма»

Повість Квітки-Основ’яненка «Конотопська відьма» — не тільки сатира на козацький старшинський устрій, а й твір, тісно пов’язаний із фольклором. В його основу покладено народне повір’я, майстерно переплетене з дійсністю.

Події повісті розгортаються у цілком реальному містечку Конотопі, а заправляють у ньому звичайний український сотник та його писар. Пан сотник Микита Уласович Забрьоха «більш тридцяти ліку не знав, а козака ні однісінького у твар не знав і не тямив, хто з них Демко, а хто Процько». Повна протилежність йому Прокіп Ригорович Пістряк, «суть сотенний конотопський писар», чоловік хитрий та корисливий. Їхнє старшинування – повна сваволя. Справжню владу має писар, бо без його поганенького знання грамоти пан сотник почуває себе безпорадним. У які ж комічні ситуації потрапляють сотник та писар! От, наприклад, Пістряк на хворостині лічить козацьку сотню і ніяк не може зрозуміти, «який же там чорт мандрував», бо як лічить людей, то всі присутні, коли лічить зарубки на хворостині – одного не долічується. А починається повість з того, що сотник, замість виконати наказ начальства і вести козаків у Чернігів, з доброго дива заходився рятувати світ від засухи. За народними уявленнями, спричинити посуху могло лише відьомське чаклування, тому й вирішують Забрьоха та Пістряк шукати винуватицю нещастя серед молодиць – перевірити всіх жінок дідівським робом – у ставку: «А ще кая суть відьма, та не погрязнеть на дно річноє». Список імовірних відьом складав сам писар, вибираючи тих, хто чимось йому не догодив. Перетопивши чимало молодиць, старшини виявили відьму, стару Явдоху Зубиху. І от з цього моменту фантастичне в повісті тісно переплітається з реальним. Відьму змальовано цілком відповідно до народних уявлень: «…як удень, то і стара, а як сонце заходить, так і молодіє», ходить вночі «доїти по селу коров, овечат, кіз, собак, кішок, а по болотам жаб, ящерок, гадюк».

У гумористичному світлі подано епізод, коли відьму, нарешті, було знайдено. «Нав’язали на Зубиху каміння пудів з двадцять, а вона все не тоне». «Так i лежить, i збовтається зв’язаними руками та ногами, вихиля черевом i попереком i приговорює: “Купочки-купусi, купочки-купоньки!”