Аудіокнига в електронному форматі «Чоловік, який сплутав дружину з капелюхом»

Про аудіокнижку «чоловік, який сплутав дружину з капелюхом» олівера сакса

«Чоловік, який сплутав дружину з капелюхом» — це збірка незвичайних історій пацієнтів, з якими працював доктор Сакс. Його пацієнти втратили спогади, вважають власні кінцівки «чужими», мають незбагненні здібності до складних обчислень і безліч інших відхилень від «норми», що показують, наскільки наш світ розмаїтий. Адже іноді фізичний і духовний зв’язок з реальністю досить складно відшукати. Сакс бере за руку тих, хто втратив цей зв'язок, і проводить до виходу з екзистенційного лабіринту. 

Рекомендовано всім, хто цікавиться, як влаштовано людину.

ПРО АВТОРА 

Олівер Сакс — відомий британський лікар-невролог і нейропсихолог, доктор медичних наук, автор популярних книжок, що описують клінічні історії його пацієнтів. Один із перших почав використовувати відеотехніку в лікарській практиці. New York Times влучно назвала Сакса «поетом-лауреатом сучасної медицини». Його книжки лягли в основу документальних і художніх фільмів, як-от «Пробудження» з Робіном Вільямсом, серіалів, театральних постановок.

Відгуки на аудіокнижку:

Твори Олівера Сакса спонукали мене уважніше аналізувати своїх пацієнтів, відкрили очі на тонкі нюанси неврології і роботи невролога. Відчуйте в цій книжці турботу лікарів і не втрачайте віри, що можна зберігати людяність і одужати навіть за дуже складних захворювань. Андрій Карачевський, лікар-психіатр, психотерапевт

Ця книжка для всіх, кому доводилося відчувати, що втратити самого себе дуже легко. New York Times

Цитати з аудіовидання:

Коли людина втрачає ногу або око, то знає про цю втрату. Коли ж вона втрачає себе, своє власне «я», то не може цього знати, адже знати вже немає кому.

Щоб бути собою, слід собою володіти — зберігати, а за потреби, відновлювати історію власного життя, «пригадувати» себе, свою особисту драму, сюжет, образ. Ця невпинна внутрішня оповідь потрібна людині, щоб зберігати власну ідентичність, своє «я».

Хвороба ніколи не обмежується браком чи надлишком — це завжди ще й реакції хворих (хай якими дивними виявлялися б засоби їхньої боротьби) на фізичному та особистісному рівнях, спрямовані на відновлення, заміну, компенсацію, на збереження власної ідентичності.

Досліджувати такі реакції або впливати на них — для лікарів не менш важливе завдання, ніж шукати першопричину в розладах нервової системи.

Цікаво, що неврологія та психологія, хоча вони й вивчають усе інше, а от про судження як феномен майже ніколи й не згадують — при тому, що суть численних нейропсихологічних розладів полягає саме в стрімкому руйнуванні суджень (чи то в конкретних сферах, як у доктора П., чи при загальніших враженнях, як у пацієнтів із синдромами Корсакова або лобової частки. 

При багатьох таких розладах порушеними виявляються саме здатності до винесення суджень і розпізнавання — однак нейропсихологія ніколи про них не згадує.