Автор | Юрій Винничук |
Видавництво | Фоліо |
Рік видання | 2019 |
Палітурка | тверда |
ISBN | 978-966-03-8911-3 |
Кількість сторінок | 304 |
Мова | українська |
Категорії | Новинки Художні новинки Художня література Сучасна українська проза |
Артикул | 916786 |
Кур’єрська доставка в межах Києва
(окрім Столичного Шосе)
До відділення "Нової пошти"
у Вашому місті
До відділення Укрпошти
у Вашому місті
До відділення Justin
у Вашому місті
Міжнародні відправлення
(авіа-транспортом або наземним шляхом)
Самовивіз
Склад, пр. С. Бандери (проспект Степана Бандери, 6, Київ, Україна, 02000)
Магазин "Наш Формат" (провулок Алли Горської, 5А, Київ, Україна)
Повернення товару
Відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 19 березня 1994 р. №172, друковані видання належної якості обміну (поверненню) не підлягають.
Готівкою при отриманні
Оплата замовлення готівкою у поштовому відділенні, кур'єру при отриманні або в пунктах самовивозу.
Карткою онлайн
Оплата замовлення онлайн банківською карткою Visa або MasterCard пiд час оформлення замовлення
Безготівковий розрахунок
Оформлення замовлення безготівковим переказом згідно рахунку, отриманого електронною поштою від нашого менеджера, у відділенні будь-якого банку, зі свого банківського рахунку, або через Приват24.
Про «Арканум» розповідає автор: «В дрімучу епоху Брежнєва я пішов у внутрішню еміграцію. Я писав свої твори, зашифровуючи їх за переклади з арканумської. Я вигадав країну Арканум, вигадав авторів, які там начебто жили й творили.
А поволі Арканум став пробиватися у мої сни. Я жив в Арканумі, сни про Арканум затоплювали мене. Я чекав ночі, щоб жити. Удень життя не було. Удень був страх.
Люди з Аркануму чекали на мене. Якщо я затримувався, посилали гінців на конях і стукали мені у вікно. Стукали перснями на пальцях, руків’ями мечів, стукали гілками і вітром, стукали пташками і хрущами, кликали всіма мовами і голосами.
Я підводився і йшов до вікна. Воно розчахувалося, і Арканум мене втягував у себе, засмоктував і впорядковував моє життя.
Арканумська мова пробивалася крізь мою, наче стебла трав крізь пісок, проламувала пам’ять, зливалася з моєю. Я переставав розрізняти, де моя мова, а де арканумська.
В Арканумі я чувся безпечно».
«Осінь розчахнула свої двері, вже скоро туди прослизне зима, і ввійдемо ми тоді у білий світ її. Замете нас снігами, завіє, захурделить. Полягаємо в сніг і заплющимо очі. Доти, доки не почуємо, як у вухо прогріває сонце і дзюркотить танучий сніг. Отоді ми встанемо і знову рушимо в похід».