Одне з чільних місць в проблематиці Інституту археології завжди відводилось походженню і ранній історії слов’ян. Ще з 1919 р. з часів укладання археологічної карти України, а потім, працюючи в складі ВУАКу, В.Є.Козловська, одна з учениць і співробітниць В.В.Хвойки, займалась картографуванням і дослідженням пам’яток культури полів поховань. Пошук ранньослов’янських старожитностей другої половини I тис.н.е. в 20—30-х рр. проводили С.Магура, С.С.Гамченко, М.Ю.Макаренко.
Наприкінці 30-х років в Інституті археології з іниціативи завідуючого відділом археології дофеодального та феодального періоду В.П.Петрова колективом науковців були підготовлені до друку матеріали зарубинецької та черняхівської культур, нагромаджені в музеях України. Війна завадила виданню колективної монографії, що потім стала основою ряду томів з серії «Материалы и исследования по археологии СССР».
В повоєнні роки дослідження ранньослов’янських старожитностей було одним із головних напрямків роботи відділу слов’янської, давноруської та середньовічної археології, який протягом 1954—74 рр. очолював В.Й.Довженок. Значний внесок у вивчення пам’яток черняхівської культури зробили Є.В.Махно, М.Ю.Брайчевський, А.Т.Сміленко, зарубинецької — Є.В.Максимов. Одним з найважливіших досягнень археологічної науки в 50—60 рр. стало відкриття і вивчення слов’янських пам’яток V—VII ст., які заповнили широку хронологічну лакуну в системі культур I тис.н.е. на території Східної Європи, відкриваючи тим самим нові можливості ретроспективного вивчення витоків матеріальної культури ранньосередньовічних слов’ян. Їх дослідженням займалися В.П.Петров, Д.Т.Березовець, А.Т.Сміленко, М.Ю.Брайчевський, В.Д.Баран.
У 1984 р. створено відділ слов’янської археології, який очолив В.Д.Баран. Широкомасштабні й цілеспрямовані польові дослідження, детальний аналіз отриманих матеріалів дозволили вперше виділити основні етнокультурні ознаки слов’янської матеріальної культури, які свідчать про безперервний розвиток субстратного слов’янського населення лісостепової зони протягом всього I тис.н.е. Базуючись на характерних ознаках матеріальної культури, визначено шляхи розселення слов’ян, які ведуть в глибину Балканського п-ва (пеньківська група) і вверх по Дунаю через Словаччину і Моравію у межиріччя Ельби і Заале та далі на північ (празька група). Внаслідок схрещення групи прикарпатських слов’ян з потоком слов’янського переселення із межиріччя Одри та Вісли, ряд нових слов’янських культур виникає на Середній Ельбі.
Нині вивченням слов’янських археологічних культур займаються С.П.Пачкова, Л.Є.Скиба, Б.В.Магомедов, О.В.Петраускас, Л.В.Вакуленко, Д.Н.Козак, Р.В.Терпиловський, Н.С.Абашина, О.М.Приходнюк. Загальні тенденції розвитку матеріальної культури слов’ян в I тис.н.е. досліджуються в працях В.Д.Барана.
