Антологія представляє різні тенденції й напрями в українській літературній критиці першої половини ХХ століття. Зібрані в книжці тексти дають змогу простежити кілька цікавих мистецьких сюжетів, важливих поворотів у розвитку літературного процесу. При початку віку йшлося про модерністську естетичну революцію, розрив з реалізмом та українофільською традицією. Складні колізії у боротьбі ґенерацій означено й проінтерпретовано насамперед авторами журналу «Українська хата», такими послідовними речниками естетизму, як М. Євшан та М. Сріблянський. Символістські та формалістські інтенції виявилися у статтях, публікованих на сторінках «Музагету» й «Мистецтва». У двадцяті роки обстоювання модерністських вартостей означало водночас боротьбу за мистецьку автономію в умовах посилення імперського культурного тиску. У літературній дискусії 19251928 рр. ваплітяни й неокласики, «ліві» та «праві» часто виступали однозгідно.
Критичні статті київських неокласиків, зокрема Миколи Зерова, дають уявлення про український варіант формалізму. Надзвичайно цікавими були авангардистські концепції; на сторінках «Нової ґенерації» обговорювалася поетика авангардного «лівого» роману, розвиток футуристської поезії. В еміґраційному Мистецькому Українському Русі почасти продовжувалися полеміки, ґвалтовно обірвані радянською цензурою при кінці двадцятих. Серед проблем, дискутованих мурівськими літераторами, — роль і місце неокласицизму як авторитетної стильової традиції, засади творення «великої» літератури, що мала б репрезентувати Україну по Другій світовій війні. Літературна критика модерністської доби означила увагу до форми, стилю, сприяла усталенню ієрархії естетичних вартостей.
