Книга «110 вулиць»

Шістнадцятирічний Міхал живе й горя не знає: у них велика гарна квартира в престижному районі Варшави, батько з ранку до вечора на роботі – зате ніколи не відмовить у кишенькових, однокласники – кльові, оцінки – ну, тут усе трохи гірше, та кого це цікавить, коли треба тренуватися, аби тебе взяли до шкільної збірної з баскетболу? Смакуючи перспективу відпочинку в Португалії і мовного табору в Лондоні, Міхал не підозрює, що зовсім скоро несподіваний поворот долі подарує йому знайомство з Мартою зовсім не такою, як дівчата з його оточення. У свою чергу, вродлива власниця "найдовших ніг міста" Анжеліка теж не сподівається любовних віршів від хлопця із загадковим італійським ім'ям Ґвідо. Анка натомість намагається розгадати, хто ховається за ніком "Чудовисько", Ягна з'ясувати, що в квартирі Анки робить пізно увечері молодий привабливий хлопець, доки її батька Віктора немає в місті, а Йоля заграє із Вікінгом над тарілкою зеленого борщу.

Чудова книга від авторки "Дівчат із 13-ї вулиці", що обов'язково сподобається і хлопцям, і дівчатам, а батькам нагадає про власні буремні шістнадцять.

Уривок

У стайні стояв запах кислої кінської сечі й солодкаво-духмяного сіна. Доводилося постійно дивитися під ноги, щоб не влізти в розкидані скрізь жовто-зелені, схожі на пресовані брикети, кізяки. Тільки пахли вони інакше. Міхал стискав у руці щітку й намагався почистити коня. Коня зблизька він бачив уперше в житті й був переконаний, що Бог створив цих тварин, підступно уявляючи саме цю мить, коли він муситиме зображувати із себе чортового мачо.

-Тепер спускайся нижче, до живота, – почув він.

«Чудово! Як я маю нахилитися, він же от-от вбрикне мене!» – злякано подумав у відповідь, і дивлячись в інший бік, продовжував невміло чесати гнідого.

– Не бійся. Каштанчик найсумирніший.

– Угу, – тільки й видушив із себе Міхал, бо Каштанчик саме зібрався змінити позу. «Зараз він мене по стінці розмаже! Господи, що я тут роблю?!

Марта швидкими вправними рухами людини, що досконало володіє цими навичками, вичесала трьох коней, доки він, незграбно колупаючись, ледь дійшов до половини Каштанчика.

– Ти закінчив?

Він не хотів брехати, але й доля ковбоя йому не усміхалася, тому лише невиразно буркнув:

– Ага.

– Тепер пішли виведемо коників на луку, – сказала Марта, а він здивовано дивився, як слухняно вони йдуть за нею. – Коні неймовірні, правда?

Він не поділяв її захвату. Коні – це великі страшні чудовиська.

– Хочеш прокататися? Є два сідла.

– Може, іншим разом?

Марта зграбно скочила на коня й погнала лукою. Виглядало це дуже просто. Треба й самому колись спробувати. Не сьогодні. Сьогодні він краще подивиться. А відколи Каштанчик пасся на відстані двадцяти метрів від нього, Міхалові більше нічого не було потрібно для щастя.

– Де ти цьому всьому навчилася? – запитав він пізніше.

– Я часто тут буваю. Зрештою, тут не потрібні вміння. Захочеш – навчишся.