Книга «...голоси подорожніх у сутінкових довгих алеях...»

У цій збірці поезій Максим Солодовник насамперед бореться не за читача, він бореться за себе. Автор ставить читача поруч із собою, замість себе. І це найбільший прояв відкритості до того-хто-сприймає. У цій зворушливій, відчайдушній боротьбі за себе, поет у кожному вірші, у кожному слові водночас творить себе нового і знищує, мучить себе і оберігає, забуває про себе і згадує. Поруч із затишшям і умиротворенням тут усюди відчувається внутрішній надрив, надлом, спроба вирватися. Це тексти більше не для когось, але тексти – від себе, від свого «обжитого бункера душі», у який ми потрапляємо, чуючи «…голоси подорожніх у сутінкових довгих алеях».