Зінаїда Тулуб

Народилася 1890-го року в Києві у родині відомого поета та правника Павла Тулуба. Закінчила 1913-го Вищі жіночі курси (історико-філологічний факультет), захистила докторську дисертацію, готувалася до професури. У 1920-х виступала із лекціями та доповідями у військових частинах, входила до літературного відділу Київського фотокомітету.

Після української національно-визвольної революції 1917–1922-х свідомо перейшла у творчій та повсякденній діяльності на українську мову. 1937-го року була обвинувачена в участі у контрреволюційній есерівській організації та стала жертвою репресій, майже двадцять років відбула у в’язницях та таборах на засланні. Лише 1955-го року реабілітована та повернулася додому, відновила своє членство у Спілці письменників.

Вінцем літературної творчості авторки став роман у двох частинах під назвою «Людолови» (1934–1937, доопрацьований 1958-го) — один із найкращих українських історичних творів двадцятого століття, у якому на багатому джерельному матеріалі відтворено багатопланову панораму життя українського народу за часів гетьманування Петра Сагайдачного. Перший том дилогії перевиданий видавництвом «Віхола» 2024-го.