Володимир Глухів

Ми опиняємося біля дверей, до яких піднімалися сходами. Але за дверима не омріяна простора зала, а плетиво лабіринтів. Постає нове завдання – обрати вірний шлях. Відтепер кожен день – наче відповідь на вічне запитання: чи вартий ти бодай чогось? Це – автобіографічний роман, поєднувальна ланка у

На зламі часів змінюються міста і країни, вулиці й площі. Але головне — змінюються люди. Банальне твердження: жити треба не минулим. Жити треба, як мінімум, теперішнім. А бажано — майбутнім. І тут постає питання: чи можна впустити в себе нове, не позбувшись старого? Відповідь очевидна. Спочатку

Дев'ять сходин – як у звичайному сходовому марші. Скільки тих маршів, скільки поверхів у кожного з нас... А ще – дванадцять зупинок, як позначок на циферблаті годинника, як місяців у році. Зупинитися, щоб озирнутися, поміркувати, відповісти на запитання, що поставило життя. У кожного з нас –