Соломія Карма

Після початку наступу російських військ на Маріуполь у 2022 році Соломія втратила більшість родини: її батько загинув під завалами будинку, а матір вивезли до тимчасово окупованої території, де зв’язок із нею перервався. Відтоді тема відсутності, пошуку голосу і пам’яті стала центральною у творчості письменниці.

Попри окупацію, Соломія продовжує жити в місті, створивши невеликий книжковий клуб у підвалі багатоповерхівки. Саме там народилися її перші есеї, записані на шматках шкільних зошитів і збережені в пам’яті телефону.

У 2023 році Соломія написала свій перший роман — «Пісня води». Вона познайомилася з українським видавцем Дмитром Бєловим під час онлайн-літературних читань у НПУ імені Драгоманова.

У своїй творчості Соломія Карма поєднує документальність і поетичність, створюючи тексти на межі прози та щоденникової сповіді. Її стиль порівнюють із Ольгою Токарчук і Кларисою Ліспектор за інтонацією, але з чітким українським болем.

У 2024 році The Guardian опублікував матеріал про книжкові клуби в окупації, де анонімно цитували активістів, які продовжують читати українську літературу попри заборони та ризики. Серед них була і Соломія — одна з тих, хто розповідав про небезпеку, але й про важливість збереження голосу культури навіть під окупацією.

Соломія Карма продовжує жити в окупації, підтримуючи зв’язок із українським літературним середовищем онлайн. Її тексти перекладають англійською, польською та французькою.