Олена Теліга (в дівоцтві Шовгенова) народилась в селищі Іллінське, московської області у 1906 році. У 1918 році її родина перебралась до Києва, проте після повалення УНР була вимушена емігрувати до Чехословаччини. Тут Олена потрапила до інтелігентного середовища української еміграції та здобула філологічну освіту в
Українському високому педагогічному інституті в Празі.
В еміграції відбулося становлення дівчини як поетеси, та патріотичне самовизначення, тут вона зустріла свого чоловіка Михайла Телігу та опублікувала перші твори в часописі «Літературно-науковий вісник», що виходив під редакцією Дмитра Донцова у Львові.
У 1930-х родина Теліг перебувала в Польщі, де авторка укріпила свій авторитет в освіченому емігрантському середовищі,та почала писати публіцистичні твори. Серед них варто виокремити реферати «Якими нас прагнете?», про роль української жінки в національно-визвольній боротьбі та «Партачі життя», в якому засуджувала пристосовницький характер життя та мінливість переконань політичних еліт. Там само вона познайомилась з Олегом Ольжичем та вступила до лав ОУН.
Поетка повернулась до Києва у 1941, у вже окуповане нацистськими військами місто, та очолила Спілку письменників й увійшла до складу Української національної ради. Коли у 1942 розпочались арешти націоналістів, Теліга відмовилась емігрувати, та свідомо пішла у засідку, влаштовану гестапівцями у приміщенні Спілки письменників. Її чоловік міг жити далі, проте не скористався цією можливістю та пішов на розстріл разом із нею. Дослідники вважають, що літераторка загинула разом з іншими оунівцями в Бабиному яру 21 лютого 1942 року, по собі лишила понад 30 поетичних текстів, публіцистичні твори та листування.
Підпишіться на розсилку
і отримайте знижку 10%