Оксана Кузів

Живеш собі, ходиш, вітаєшся, зазираєш у очі чужих перехожих, у яких пливуть хмарки. А потім, буває, хтось із них розчахне, наче сукновий плащ, перед тобою свою душу... А там стільки туги і любові, стільки безнадії і віри, стільки болю й самозречення, що і самій у грудях щось тенькне, надірветься, а

«Єнчий світ» – світ невигаданих історій, проза життя, яка вістрям впилася мені в груди і залишила глибокий слід. Я зазирнула у ту прірву людських доль, у ті мегасвіти, де любов і ненависть – на краєчку леза, де щастя і віра – на кінчику довіри, де біль і надія такі бездонні, у котрих можна

Пристиглі важкі грона винограду промовисто глипають на мене з-поміж листя. Обережно зриваю їх, стараючись не зранити бодай ягідки чужої душі, а вдома вже чавлю-витискаю з нього сік, що аж бризкає навсібіч. У величезний бутель із грубого скла, що стоїть на видному місці, вперлося, аби перепочити,

Інколи мені здається, що я – малесенька дівчинка у величезній аудиторії, і хоча Лектора не бачу, та чітко чую Його голос, і беру до рук папір та ручку… О ні, я не приписую собі якогось особливого дару чи таланту, а завжди всім кажу, що насправді не пишу, а лише записую те, що надиктовує мені

Ото приходиш у світ, нікого про це не просячи, живеш, мрієш про щастя, а воно тебе – хап, візьме за барки – і потрусить так, що й не опам’ятаєшся, обіллє крижаною водою, щоб потім стрімко вкинути у киплячий вир буденності… І ти, заледве живий після, дякуєш долі за досвід, котрий не купити за

"Статистика вперто кричить світові, що така аномалія розвитку... (!) зустрічається в середньому в одного із двох тисяч новонароджених!!! Вдумайтесь тільки – 1 до 2000!!! А хто про це говорить? Хто? Та, практично, ніхто, одиниці! Бо кожен боїться не так бути сприйнятим, не під тим кутом світла

Життя, як млин: котрий тре, розтирає на порох зерно, просіює крізь віячку, залишаючи лише найпотрібніше... Отак і з людськими доляими... І хто спромігся вирости здоровим душею, тому і сито-віяка не такі страшні, бо якщо кожен з нас і падає, то не кожному вдається встати, а коли кожен з нас і

Статистика вперто кричить світові, що така аномалія розвитку... (!) зустрічається в середньому в одного із двох тисяч новонароджених!!! Вдумайтесь тільки – 1 до 2000!!! А хто про це говорить? Хто? Та, практично, ніхто, одиниці! Бо кожен боїться не так бути сприйнятим, не під тим кутом світла

Вік – чудернацька штука – очі прикриває, серце відкриває, і ти тоді вже стаєш зовсім іншим: гірше бачиш видиме, проте глибинне, незриме стає для тебе явним, і ти прозріваєш… Після численних перепитій долі можна прозріти й швидше зазначеного віку і бачити правду навіть у випадковій сльозі

Дивна штука – ота любов!.. Сьогодні від неї, здається, полетиш – Бога з-за хмар уздриш, завтра ж – шурнеш у прірву: глибоко-глибоко, куди ще жодна нога ні-ні... А люди?.. А люди – вони всюди однакові, їм лиш поживу до рота кинь – все пережують, перемелять, перетруть... навіть найсвятіше – чужу

Статистика вперто кричить світові, що така аномалія розвитку... (!) зустрічається в середньому в одного із двох тисяч новонароджених!!! Вдумайтесь тільки – 1 до 2000!!! А хто про це говорить? Хто? Та практично ніхто, одиниці! Бо кожен боїться не так бути сприйнятим, не під тим кутом світла

Дорогий Читачу, Ти, ознайомившись із моїм доробком прози, звик уже до мого стилю письма, до житейських невигаданих тем і перипетій, до мовних родзинок, інкрустованих архаїзмами та ді­алектами. Із них Ти знаєш мене, зчаста, краще, аніж я себе саму. Ця книга – зовсім інша, інша навіть для мене як