Оксана Кузів

Пристиглі важкі грона винограду промовисто глипають на мене з-поміж листя. Обережно зриваю їх, стараючись не зранити бодай ягідки чужої душі, а вдома вже чавлю-витискаю з нього сік, що аж бризкає навсібіч. У величезний бутель із грубого скла, що стоїть на видному місці, вперлося, аби перепочити,

Живеш собі, ходиш, вітаєшся, зазираєш у очі чужих перехожих, у яких пливуть хмарки. А потім, буває, хтось із них розчахне, наче сукновий плащ, перед тобою свою душу... А там стільки туги і любові, стільки безнадії і віри, стільки болю й самозречення, що і самій у грудях щось тенькне, надірветься, а

«Єнчий світ» – світ невигаданих історій, проза життя, яка вістрям впилася мені в груди і залишила глибокий слід. Я зазирнула у ту прірву людських доль, у ті мегасвіти, де любов і ненависть – на краєчку леза, де щастя і віра – на кінчику довіри, де біль і надія такі бездонні, у котрих можна

Інколи мені здається, що я – малесенька дівчинка у величезній аудиторії, і хоча Лектора не бачу, та чітко чую Його голос, і беру до рук папір та ручку… О ні, я не приписую собі якогось особливого дару чи таланту, а завжди всім кажу, що насправді не пишу, а лише записую те, що надиктовує мені

"Статистика вперто кричить світові, що така аномалія розвитку... (!) зустрічається в середньому в одного із двох тисяч новонароджених!!! Вдумайтесь тільки – 1 до 2000!!! А хто про це говорить? Хто? Та, практично, ніхто, одиниці! Бо кожен боїться не так бути сприйнятим, не під тим кутом світла

Ото приходиш у світ, нікого про це не просячи, живеш, мрієш про щастя, а воно тебе – хап, візьме за барки – і потрусить так, що й не опам’ятаєшся, обіллє крижаною водою, щоб потім стрімко вкинути у киплячий вир буденності… І ти, заледве живий після, дякуєш долі за досвід, котрий не купити за

Статистика вперто кричить світові, що така аномалія розвитку... (!) зустрічається в середньому в одного із двох тисяч новонароджених!!! Вдумайтесь тільки – 1 до 2000!!! А хто про це говорить? Хто? Та, практично, ніхто, одиниці! Бо кожен боїться не так бути сприйнятим, не під тим кутом світла

Життя, як млин: котрий тре, розтирає на порох зерно, просіює крізь віячку, залишаючи лише найпотрібніше... Отак і з людськими доляими... І хто спромігся вирости здоровим душею, тому і сито-віяка не такі страшні, бо якщо кожен з нас і падає, то не кожному вдається встати, а коли кожен з нас і

Вік – чудернацька штука – очі прикриває, серце відкриває, і ти тоді вже стаєш зовсім іншим: гірше бачиш видиме, проте глибинне, незриме стає для тебе явним, і ти прозріваєш… Після численних перепитій долі можна прозріти й швидше зазначеного віку і бачити правду навіть у випадковій сльозі

Дорогий Читачу, Ти, ознайомившись із моїм доробком прози, звик уже до мого стилю письма, до житейських невигаданих тем і перипетій, до мовних родзинок, інкрустованих архаїзмами та ді­алектами. Із них Ти знаєш мене, зчаста, краще, аніж я себе саму. Ця книга – зовсім інша, інша навіть для мене як

Дивна штука – ота любов!.. Сьогодні від неї, здається, полетиш – Бога з-за хмар уздриш, завтра ж – шурнеш у прірву: глибоко-глибоко, куди ще жодна нога ні-ні... А люди?.. А люди – вони всюди однакові, їм лиш поживу до рота кинь – все пережують, перемелять, перетруть... навіть найсвятіше – чужу

Статистика вперто кричить світові, що така аномалія розвитку... (!) зустрічається в середньому в одного із двох тисяч новонароджених!!! Вдумайтесь тільки – 1 до 2000!!! А хто про це говорить? Хто? Та практично ніхто, одиниці! Бо кожен боїться не так бути сприйнятим, не під тим кутом світла