Михайль Семенко

Михайль Семенко народився в селі Кибинці на Полтавщині, був одним із шістьох дітей в родині волосного писаря. Мати поета мала мізерну освіту, проте писала повісті, що друкувались під ім’ям Марія Проскурівна. Навчався в Хорольському реальному училищі, а потім у Психоневрологічному інституті в Петербурзі. Саме в цей час потрапив в кола тамтешньої літературної богеми та надихнувся на власну творчість.

Літературний дебют Семенка відбувся у 1913 році з публікацією ліричної збірки «Prelude», а вже наступного року він проголосив маніфест українського кверофутуризму, вміщений в однойменній збірці. Поет вважав українську літературну традицію застарілою й прагнув осучаснити її, хотів перейти від пасторальних картин українського села до урбаністики, шукав нові форми вірша та способи поєднати поезію з іншими видами мистецтва.

Його рання лірика наповнена мотивами вседозволеності та еротизму, але після початку Першої світової війни вона змінюється. В цей час він служив у Владивостоці, там одружився й після Жовтневого перевороту повернувся до Києва. Тут він збирає навколо себе митців та літераторів, видає мистецьки часописи й продовжує писати. Загалом видав понад 20 збірок. Ніколи не виявляв націоналістичних поглядів, не виступав проти радянської влади, але все одно у 1937 році був заарештований, звинувачений в абсурдних речах, на кшталт готування замаху на Косіора та належність до фашистських організацій.

НКВД знадобилось пів року, щоб зламати його та примусити підписати зізнання. Поет-бунтівник був розстріляний у підвалі Жовтневого палацу й реабілітований через 20 років за відсутністю складу злочину. Його постать та творчість цікаві як засіб від позолоти, якими за інерцією покривають класиків української літератури.